Електронна бібліотека/Проза

Зоряна каруселя (новела)Віктор Палинський
Людина дощу (новела)Віктор Палинський
Поезіє вседобра не мовчи...Микола Істин
Війна 2022Микола Істин
Дивовижа в купальні (новела)Віктор Палинський
Новий день поезії йде…Микола Істин
Доля людства нині бродить в УкраїніІгор Павлюк
Тривоги Юлії (новела)Віктор Палинський
Єдиноріг (новела)Віктор Палинський
ПаличкаВіктор Палинський
Стефанові турботиВіктор Палинський
За зореюАлла Рогашко
«Провидець», уривок з роману (видавництво «Український пріоритет», 2021р.)Алла Рогашко
Вірші (З майбутньої книги «Поетичні прогресії кохання»)Микола Істин
Екзистенційне (Новелета)Віктор Палинський
ВіршіПетро Коробчук
А ось зима цього року, робить дерева тьмяними...Сергій Жадан
І хай буде знаком наближення...Сергій Жадан
Але згадати потім ріки ці...Сергій Жадан
ПрибулецьВіктор Палинський
СантаВіктор Палинський
Це не сніг...Сергій Пантюк
Розумієш, дельфін такий же хижак...Артем Полежака
Це буде вимовлено колись уперше...Сергій Жадан
Великі малі зустрічіВіктор Палинський
Навчатись відчувати...Григорій Штонь
В термітниках великих міст...Григорій Штонь
Хльости і шерех потопельних вод...Григорій Штонь
Квартирою снують струмки надвірної жаріні...Григорій Штонь
Мене хтось мстиво попередив...Григорій Штонь
Зле чуєшся, коли...Григорій Штонь
Кинджально довгі трасові вогні...Григорій Штонь
Удосвіта на прирічковий пастівник...Григорій Штонь
Завантажити

Ти на полюванні. Забуваєш, що в мене хитрість таргана і прудкість гепарда.

Твої руки одного разу з”явилися із дзеркала – ще й досі ношу сині сліди на шиї. З тих пір порозбивав удома всі люстра.

Іноді ти просто бігла за мною порожніми стінами опівнічного міста; цокіт твоїх шпилястих каблуків нагадував лязг копит княжих облав на вовка. Я закричав лише серед мосту, від несамовитости цього волання моя голова сплющилася і перекинулася на тарілку. І ти кудись зникла, відринута, мабуть, в інший простір повітряним цунамі.

Часом , на сільському кутку гульбищ, коли я лишався з коханою, під час розбуркання одне в одному непогамовної сверблячки, я з жахом помічав, що її очі засвічувалися далеким тьмяним жеврищем, і я знав, що це лише твої очі можуть так криваво попеліти.

“Я зараз прийду, коханий”, -- і зникала в кущах. А дорогою вже тягнувся цеп. Сам. І придивившися, я бачив, що то не цеп, а дівоча коса, і я, немов причинний, ішов за нею, а вона все тягнулася, а я йшов, заворожений, в Чорну долину. Я знав, що ти чекаєш на мене там. Од розпуки кидався тікати та не міг вдіяти понад силу і йшов за чорною косою на свою погибель. Аж раптом завив собака – хтось приставився цієї миті. Коса сіпонулася, обвилася вкруг моєї шиї і хотіла підвісити мене на дереві. Та на косу впав світляк і підпалив її.

Ти полюєш на мене і по сей день. Але я привчився бути обережним, мов пацюк і аморфним, мов медуза. Ти до безтями кохаєш навіть мене такого. В тебе патологічна пристрасть фізично й хімічно змішати мене з собою. Щоб стати кентавром, гермафродитом, амебою з крокодилячою пащекою. Але я аморальний, немов гієна і смердючий, неначе скунс.

Відтак, рудоволоса бестія оголошує велике полювання. Щоб заокеанський маляр-гурман написав полотно з натури: “Юдит несе мою відтяту голову”. І світ аплодував би цій невинній жіночій витівці.

Партнери