Сам автор ось як розповідає про нову свою роботу: 

“Цю книжку я писав уривками впродовж кількох років. То ж на початку це були лише діалоги. Потім з’явилося бачення літературного твору. В процесі роботи випростувалося розуміння форми, яку можна було б не тільки читати, а й грати в театрі. Драматургічна природа тут усе ще присутня в діалогах, і твір цей напевно колись іще знайде своє відлуння і на сцені або й кіноекрані.

Вигадувати велосипед, кажуть, є справою невдячною... А я все ж таки дотримуюся протилежної думки. Той, хто шукає, мусить покладатися тільки на себе. Ступити крок за межу знаного й не шукати підказок чи перегуків ні в кого іншого є справою кожного відважного мандрівника. 

Велосипед треба винаходити самому, хоч як парадоксально це звучатиме. Усі старі варіанти велосипеда лишень кличуть до подорожей, а створення свого, відкриває суть смислу потреби в самій подорожі й у велосипеді, котрий, хоч як крути педалі, найчастіше є лише транспортним засобом, завдяки якому наше буття перетворюється на найзахопливішу гру. «Хто не ризикує, той не п’є шампанського», — свідчить старе прислів’я. А творчість це завжди ризик, у цьому випадку ризик у мандрах у пошуку мудрості.

Щиро кажучи, я жодного велосипеда тут не вигадую. Усе вже й так давно відомо кожному з нас від початку. Відомо, але чомусь забуто. Тому твір цей, скоріш за все, є одним із ключів до відкриття тих дверей, за якими заховано наше знане.

Є тут і наведені приклади з практик інших шукачів пригод і великих майстрів своєї справи, як доказ того, що, шукаючи, завжди надибаєш собі на голову не лише нових пригод, а й нового змісту «з» і «для» свого життя.

Та все ж головні наші пригоди завжди тільки попереду, як і будь-яка нова незнана дорога, коли осідлаєш отого, власноруч створеного, свого велосипеда. То ж нічого даремно зволікати, пора вирушати в подорож. Оглядаючись навкруги будьмо уважні до того, що відкриватиметься всередині нас.

Тримай кермо міцніше, дорогий читачу!

О.Д.”