Видання знайомить зі 123 героями з різних сфер української культури – музики, літератури, кіно, театру, арті і фотографії. Автори проекту називають цю книжку "культурною мозаїкою сучасної України". Письменниця Катерина Бабкіна - одна з наймолодших митців, які увійшли до енциклопедії.

Ви були одним з героїв цієї енциклопедії і автором статей про кількох інших героїв. Про кого ви писали?

- Юрій Іздрик, Тарас Прохасько, "Брати Гадюкіни", "Перкалаба", Каша Сальцова. Сім чи вісім імен.

Цих героїв обрали ви самі?

- У нас був великий список. Ми ще могли пропонувати, кого вважали за потрібне. Я підключилася на тому етапі, коли цей список був уже майже сформований. Я додавала теж туди свої побажання. Прохаська прописала. Ми всі разом, певна кількість людей, які працюють в культурі, над списком працювали, і потім з нього кожен собі обирав, хто кому до вподоби — тих, про кого я знаю, тих, про кого мені є що сказати, тих, ким я захоплююся, хто здається найважливішими і найрепрезентативнішими і тих, про кого ще ніхто не написав.

Який був критерій відбору героїв? Який має бути принцип відбору до таких показових енциклопедій?

- Мені здається, експертність авторів та журналістів, котрі працювали над проектом, та Юри Комелькова, автора концепту, є в принципі достатня. Там представлено дуже-дуже багато імен сучасної української культури. Ми фокусувалися на тих, хто живе і творить зараз, а не на зрізі усіх часів.
Відштовхувалися від формату, котрий задає видання про сучасне візуальне мистецтво "200 імен". Я, чесно кажучи, не пам´ятаю, скільки точно імен мало бути в прикінцевому списку. Це був файлик, який переходив з рук в руки. Над ним постійно працювали.
Мені здається, зовсім повною така збірка бути не може. Але писали туди і формували її люди шановані, люди досвідчені. Одночасно виступили і героями в якійсь галузі, і експертами, крім мене, також ще кілька людей.

Ви мали на меті розповісти про своїх героїв щось досі про них невідоме, чи це більше ознайомчі статті?

- Мені йшлося про те, щоб зробити якийсь людський і людяний портрет. Не просто: "народився, вчився, написав". Коли я говорила з цими людьми, розпитувала їх, мені важливо було зосередитись на тому, що їх сформувало - який культурний продукт, які соціальні умови. Про їхній доробок всі за бажання можуть дізнатися самі і так. Але мені йшлося про портрет часу, портрет середовища, котре їх створило. Мене цікавили і маленькі детальні ситуативні речі, які були для них важливі, коли вони ще формувалися. Йшлося про їхні взаємини з іншими культурними діячами, з іншими сферами діяльності.

Що саме в їхніх історіях стало для вас відкриттям?

- Мені дуже сподобалось, як Прохасько розповідав про армію, як Каша Сальцова розповідала про навчання в ін´язі. Вона там вчилася з багатьма з тих, хто зараз формує естеблішмент сучасної української музики. Наприклад, Положинський, Карпа. Вони зустрілися не в консерваторії, а навчаючись на перекладачів.

Юрій Комельков каже, що критерієм відбору, наприклад, вас, було те, що ви — людина не тільки творча, а й медійна. Багато митців не є медійними. І вони вочевидь не потрапили в цю енциклопедію.

- В це видання потрапило багато немедійних творців. Тарас Компаніченко, ті ж "Гадюкіни" уже тривалий час не сильно медійні. Таких дуже багато. Для відбору медійність критерієм точно не була.

Який вид мистецтва в Україні зараз є найбільш впливовим на суспільство, на думки людей?

- Найвпливовіші зараз, як на мене, мультимедійні, цифрові мистецтва, кіно. У нас вони розвиваються. З´являються якісь діджитал-проекти, з´являється оцифроване музейнициво і такі всякі речі.
В Україні найбільш розвинута література, доросла й дитяча. На дуже доброму рівні, мені здається, музичний продукт. Тепер потрібно, щоб ці речі виходили на міжнародний рівень і були цікаві не лише нам. Це уже по-трошки відбувається - добрим прикладом є та ж Даха Браха.

Валерія Радзієвська