- Що Ви читали останнім часом? Ваші враження.

- Читання для мене – це у першу чергу перечитування улюблених авторів, тому не завжди вдається бути активною у відкриттях. З останніх, про які хочеться згадувати і міркувати, - Ромен Гарі з «Життям попереду». Це роман про зворотній бік Парижу, середовище не-інтегрованих до «благополучного» світу людей, яким його сприймає дитина. Розповідь про ніжність у брутальному, про любов до смерті, та інші великі почуття, що вмістилися у грудях головного героя, арабського хлопчика Момо. Твір з «програмної» літератури, обов’язковий для прочитання, на який я свого часу «не встигла». Хоча такі «невстигання» на певні програми і «невписування» до часу мають свої переваги, бо, чим пізніше книжку прочитаєш, тим більше вона тобі принесе. Аж настільки багато мені приніс роман одного з улюблених авторів, Германа Гессе, «Останнє літо Клінгзора». Гессе різний у кожному зі своїх творів, він геніальний у власній сміливості описати життя митця за кілька місяців до його смерті, при чому життя у найяскравіших барвах. Власне, це – драма кольорів, яку, буває, спостерігаєш улітку перед грозою, і, може, вона не для кожного.

Скажу про свій улюблений жанр – поезію. Оскільки я фанатично люблю папір і вважаю його найбільшим винаходом людства, завжди радію видавничим експериментам. Дуже вдалою з цих міркувань є книга поезій Олени Гусейнової «Відкритий райдер», вона щойно вийшла у видавництві «Ярославів Вал». По-перше, самі тексти авторки для мене, людини, що також пише поезії, принесли певну сатисфакцію у тому сенсі, що поетка не збирається загравати ані перед «укрсучліт», ані перед читачами, і лишається чесною перед собою. До того ж ці історії з мандрівок мають особливо стильну валізку, тобто палітурку, та, відповідно, адекватну поліграфію.

- Як обираєте книжки для читання?

- Може, це банально, але книжки приходять до мене самі, так, як іноді приходять безпритульні тварини. З однією з них склалася своя чудернацька історія. Йдеться про «Пробудження Лол В. Штайн» Маргеріт Дюрас, яка мене свого часу щасливо здибала, яку я перечитувала двічі, аби вловити всі нюанси письма Дюрас, і яку потім деколи знаходила у крамницях серед уцінених видань. То я завжди її купувала і дарувала друзям. Страждало моє почуття справедливості, бо не вважала цю книжку аж такою невдахою.

- Що можете порадити для читання іншим?

- Я б порадила повертатися до світу дитячої літератури, навіть до тих книжок, яких раніше не читали, і які народилися вже по нашому дитинству. В книжках для дітей є певні «ключі», які ми губимо, виростаючи. Щасливі ті дорослі, які  мають змогу читати власним дітям чи онукам. Так, читаючи синові «Країну Мумі-тролів», йдучи за «другим колом» свого дорослого читання книжок для дітей (бо перед тим ті ж самі книжки читали з донькою), дивуюся відкриттям, на яких раніше не вистачало досвіду. Окрім можливості зануритися у цілковите позачасся, наштовхуюся тут на філософські речі. Хіба не чудове висловлене Нюхмумриком «Нелегко доводиться тому, хто прагне володіти речами, мати їх, носити за собою. Я лише милуюся ними, а коли подаюся в мандри, вони залишаються у моїй пам’яті»? Це ж майже за Сковородою, але у скандинавській версії. За одним разом вивчаємо родзинки рідної лексики завдяки перекладу Наталії Іваничук, бо мовою українських мумі-тролів у Києві, на жаль, розмовляють рідко.

І, щоб підтвердити цілковиту серйозність поради читати дитячі книжки, пропоную звертати увагу на літературу для підлітків. Чи ж недаремно пригодами Гаррі Поттера батьки зачитувалися не менше за своїх дітей? Прочитайте «Позолочену рибку» Барбари Космовської, згадайте, з чого починалося ваше доросле життя, – отримаєте нагоду попрощатися з набутими стереотипами та комплексами.