«Сила моєї крони у тому, що знаю своє коріння», —зазначає автор вісімнадцяти книг, викладач, доцент, співак та музикант Олександр Козинець. 

Його збірка, «Полотна роду», яка вийшла у київському видавництві «Ліра-К» в 2025 році, є своєрідним підсумком творчості автора, оскільки містить найкращі вірші, відібрані та оновлені з трьох попередніх книжок. Збірки «Мамо, твій син — літак», «Ластовиння», «Сіль сонця» хутко розійшлися лімітованим тиражем за час повномасштабного вторгнення. «Полотна роду», містить сім розділів — на всяк смак читача. Це і питання духовності:

Ходить сон коло наших вікон

Духом блаженного чоловіка.

Надихає душі людські рости, 

Відчувати серцем тонкі світи.

І шлях вибору поета:

Ти маєш вести, бо можеш міняти серця,

Говорити очима, невидиме бачити в тиші.

І коли вже наважився – сміливо іди до кінця,

Ти справді не сам! Небо тебе не залишить!

І чуттєві мініатюри: «Ніжність», «Той, хто падає у любов», «Грієш згустками світла», «Потреба»… Загалом — 332 сторінки добірного, вибіленого та з душею витканого словесного шитва. 

Образ полотна часто використовується в українській культурі для позначення сімейних зв’язків, долі, пам’яті поколінь. Олександр прошиває світ читача чистотою слова, високою метафоричністю та власними алюзіями. У рядках книги сила роду переливається в океан почуттів, сплітаючись із вдячністю за кожен прожитий день, за небесні та земні радощі. 

«Полотна роду» — це концепція сприйняття довкілля, де текст розглядається як живе полотно, що з’єднує внутрішній світ автора та читача. Цими поезіями можна освідчуватися, дихати, за ними варто йти світлою стежкою, якою веде читача автор. 

Читачі у соціальних мережах (зокрема, на сторінках автора у Facebook та Instagram) відзначають глибину та емоційність віршів, а також естетичне оформлення видання. 

Валентина Семеняк запевняє, що «читання Козинця нагадує їй раннього Павла Тичину та Михайла Семенка, котрі були майстрами неологізмів та оказіоналізмів». Книга виткана з любові до життя, позитивних емоцій, друзів, рідних та близьких людей, які тримають читача на цьому нетривкому світі.

«Ці поезії — м’яке полотно, виткане з любові, спогадів та світла. Збірка для тих, хто шукає тиші серед шуму, любові — серед тривог, затишку — серед гамору вулиць, адже поезія «Полотен роду» пробуджує внутрішнє світло, яке стає ліками», — зазначає автор та додає, що його поезія не ховається за образами, а запрошує до діалогу. «Полотна роду» надихають, заспокоюють, підказують: жити можна, любити треба, а світити й змінюватися — обов’язково, адже письменник:

Білим по білому, рівно і стишено,

Креслить життя поділений шлях.

Єдине, що ми після себе залишимо –

Кілька приміток. І ті на полях.