У видавничому  центрі «Академія» вийшов  роман «Та, що тримає небо», у якому поєднані сатира, бурлеск і військова драма. Історія про те, як український народ, якого захопила війна, перетворюється на рій розгніваних бджіл, що стихійно чинять опір ворогу.   

Разом із російськими військами, які підійшли до Києва, ФСБ відправляє спеціальний підрозділ, що має знайти і доставити на Луб’янку книгу племені деревлян, вирізану невідомим письмом на дощечках із мореного дуба. Пошуки спецслужбами древньої книги викликані страхом руйнування історичного міфу Московії, на якому століттями тримається імперська пропаганда. 

Капітан Мозгоєдов, який очолює спецпідрозділ «Есенція», починає шукати артефакт у хаосі війни за адресами, які поступають із Москви. Шукаючи залишені під Києвом будинки колекціонерів старовини і чорних археологів, що повтікали із зони бойових дій, капітан і семеро бійців протягом своєї пошукової експедиції один за одним втрачають солдатів, які гинуть не від рук української армії, а в побутових зіткненнях з простими людьми, яких змусили це робити війна і обставини. 

Паралельно з експедицією капітана Мозгоєдова розвивається друга сюжетна лінія – життя Дарки Підіпринебо, яку застала в Києві війна. В дитинстві вона пережила душевну травму від розлучення батьків, і в неї зіпсувався характер. Одного разу Дарка наткнулася на шкільних хуліганів, які знущалися з її однокласника. В пориві люті дівчинка розправляється з трьома хлопчиками і несподівано для себе й для всіх виявляє, що володіє надзвичайною силою і спритністю. Помітивши її здібності, вчитель фізкультури заводить її в секцію дзюдо, після якої вона займається боксом, джіу-джитсу, а остаточно зупиняється на паверліфтингу. Їй не щастило з чоловіками, які панічно боялися її сили. Перед повномасштабною війною Дарка виходить заміж, та, повернувшись раніше із змагань, застає свого чоловіка з коханкою і розриває шлюб.

 Її мати, що кинула батька і вийшла заміж за іншого чоловіка, народила від нього другу доньку, але Буча, в якій жила мати з іншою сім’єю, потрапляє в окупацію. Дарка не спілкується з матір’ю, вважаючи, що вона зіпсувала життя їй і батьку. Та одного разу невідомий чоловік доставляє їй повідомлення від матері з благанням про порятунок. І Дарка, переступивши через давню образу на матір, темної ночі вирушає в окуповану Бучу.  

Роман Володимира Даниленка розвиває кращі традиції сатиричної прози Григорія Квітки-Основ’яненка, Івана Нечуя-Левицького, Леся Мартовича, Володимира Винниченка і водночас розкриває новий потенціал сучасної української літератури. Це проза про війну, написана легко, динамічно і з гумором. А народ, що не втрачає гумору за жодних обставин, як відомо, непереможний.