Ніколи не можна недооцінювати живий організм. Навіть якщо він смердить і, здається, розвалюється на шматки. Сам факт існування, функціонування в часі й просторі – чудо Господнє, яке тримається на взаємодії таких міліметрів і міліграмів, що нам годі й уявити. Щось з цих міліметрів-міліграмів не зійшлося у голові Баррі Фербразера, члена пеґфордської містечкової ради, і – він помер, забравши в могилу свої сумнівні громадські ініціативи як то дівоча веслувальна команда для складних підлітків чи утримання навіки збиткової установи – лікарні  для наркоманів. Що ж, як говорив товариш Сталін, немає людини – немає проблеми. Проте, судячи з роману Дж. К. Роулінґ, товариш Сталін помилявся. Смерть Баррі Фербразера порушила рівновагу і особистого психічного комфорту багатьох городян, і спокій пеґфордського стоячого болота. Несподівана вакансія у міській раді породила гнійні процеси інтриг, що цілком закономірно закінчилися справжнім феєрверком лайна, трохи розгребти яке змогла лише смерть дитини й мучениці.

Помічник директора школи страждає від педофілії та психічних розладів. Голова родини принижує і лупцює дружину та синів. У благополучній сім’ї  лікаря дочка полегшує депресію, ріжучи себе бритвою. Дружина місцевого громадського активіста відчуває відразу до чоловіка і мріє про молодого коханця. Подружжя місцевих старожилів готове порішити один одного заради збереження зовнішньої пристойності. Усі ці люди вважають себе «чистими» на підставі того, що про їхнє сміття старанно приховане під старосвітськими килимами. У той же час «брудна» дочка наркоманки, практично дитина, вимушена вести боротьбу за виживання і порятунок трирічного братика, балансуючи між матір’ю-овочем, байдужими соцпрацівниками, брутальними наркоторговцями та презирством пеґфордських чистюль.

Суспільство, яке погрузло в брехні й лицемірстві, – ось головна проблема, що її піднімає «Несподівана вакансія». Респектабельний Пеґфорд намагається відгородитися бетонною стіною від проблемного району під назвою Поля, накинутого їм згори, як кара небесна чи шлях до порятунку. Пеґфордці переконують світ і, передусім, себе: та шушваль, що живе в Полях їх не стосується. Проте у романі усіляко підкреслюється тісний зв´язок між цими двома вимірами, їхню взаємозалежність. Особливо відкрита до такого спілкування молодь, якій душно в кордонах полюсного світу. У цьому плані «Несподівана вакансія» чимось схожа на «Ловця в житі» Челенджера, де також описано бунт підлітка, який, не маючи змоги знайти точки опертя в наскрізь протухлій благополучній реальності, шукає правди на її звороті.

Одним словом, матір «Гаррі Потера» Джоан Роулінґ написала достатньо непогану дорослу книгу, яка завдяки прекрасному грамотному перекладу Віктора Морозова та Тараса Малковича стала доступна українському читачеві. Це не якийсь там закручений детективчик чи напружений трилер, що їх можна забути щойно прочитавши, а справжній багатоповерховий роман із усім соціально-психологічним начинням. Письменниця демонструє прекрасне знання містечкової психології й того снобізму, який одночасно рятує й топить старий світ. Змальований у творі супротив Пеґфорда ініціативам деяких своїх громадян у справі порятунку нещасних із суспільного дна можна запідозрити у певній метафоричності. Чомусь подумалось, можливо, саме Україна сьогодні для Європи постає у ролі тих самих сумнівних занехаяних Полів, на які не хоче витрачатись пересічний європейський платник податків, дбаючи про свої газони і клумби. Сподобалось особлива пристрасть Роулінґ до деталей, контрастів, парадоксів. Наприклад, кілька слів про весільну фотографію на стіні яскраво розкривають нюанси стосунків свекрухи і невістки. Промовисто описані злиденна обстановка щоденного життя дітей наркоманки Кристал та Роббі і їхні шикарні похорони під сентиментальні сльози тих самих пеґфордців, що ще вчора боялися заразитися від них вошами.

Якщо ж говорити про недоліки… У романі забагато трешу. І це значно ослаблює той шоковий стан, в який, мабуть, за задумом, повинен потрапляти читач, знайомлячись із деталями побуту соціального дна. Врешті-решт, в усі оці неодмінні зґвалтування дівчаток напівпритомними від алкоголю і наркотиків батьками аж перестаєш вірити. Можливо, не варто було так ідеалізувати наприкінці книги Кристал – улюблену героїню письменниці, судячи з усього. Ті неоднозначні, часто суперечливі емоції, які викликав цей персонаж десь до середини роману, набагато більше йому пасували, ніж слинява героїзація останніх розділів. Недоговореність для літератури завжди краще переговореності, адже змушує читача самому шукати відповіді, а значить запускає могутній механізм переосмислення стереотипів. У «Несподіваній вакансії» Дж. К. Роулінґ не втрималась і сказала від себе трохи більше, ніж могло би бути в ідеалі.

Так чи так, познайомившись із «Несподіваною вакансією», український читач зробить для себе відкриття: у Великобританії теж є усілякі там алкаші, нарики та дешеві проститутки, і – о, Боже! – вони дуже схожі на нашу аналогічну шушваль. Виявляється даремно, ми у нашій літературі з ними так носилися, мало не з якоюсь національною зболеною гордістю виставляючи їх як послід пострадянської реальності й радянської психології. Згубні звички – вони й у Великобританії, і в Україні, і в Африці лише згубні звички.