«Письменник повинен бути непідкупним свідком свого часу, який має мужність говорити правду…», – словами видатного аргентинського письменника Ернесто Сабато закінчує передмову до його збірки «Будьмо самими собою», що нещодавно вийшла у видавництві «Кальварія», Надзвичайний і Повноважний посол Аргентинської Республіки в Україні Ліла Ролдан Васкес де Муан.

«Будьмо самими собою» – книжка знакова з декількох причин. По-перше, її видано з нагоди 20-ліття встановлення дипломатичних відносин між Україною та Аргентинською Республікою. По-друге, до цієї збірки увійшли есеї Ернесто Сабато, що не входили до прижиттєвих видань письменника. По-третє, найголовніше, це видання тематично різностороннє, пізнавальне, пронизане, здавалося би, простою ідеєю: кожен із нас має залишатися собою, творити своє, шанувати своє. Як кажуть, «щасливий той, хто сам собою бути може», тож насправді не все так просто в цій справі. При чому «своє» стосується і нації загалом, і кожного її представника окремо. Авторові щемить доля співвітчизників, його відверта думка «звучить» в кожному есеї голосно, нагадуючи, що аргентинцям є чим пишатися. На переконання Сабато, причину всіх бід аргентинцям треба шукати в самих собі: «Відтак, провину ми повинні шукати в самих собі, в нашому почутті меншовартості, в хибних ідеях про наш другорядний чи інфантильний стан. Немає нічого більш облудливого. Це почалося з іспанців, які поширили думку, буцімто ми тут бурмочемо на якомусь недолугому діалекті іспанської мови, а це породжує дивну впевненість, ніби існує якась незмінна та досконала мова, закорінена в Толедо або Талавері-де-ла-Рейна»[1]. У цьому контексті можна провести паралель між аргентинцями та українцями. Узагалі для українців «Будьмо самими собою» має дидактичний зміст, тому хоча й автор зосереджений на аргентинцях, для наших співвітчизників ідеї збірки не чужі.

У п’ятнадцяти есеях, що входять до видання, розкриті різні теми. До прикладу, тут викладені розмисли Ернесто Сабато про мистецтво, письменницьку творчість, чоловіків і жінок… І не важливо – писав він про метафізику чи відстоював статус танго як аргентинського явища, спростовуючи фразу аргентинця Карлоса Ібарґурена, який назвав цей танець «лише гібридним продуктом передмістя Буенос-Айреса», свої переконання автор викладав експресивно, щиро. Варто зазначити, що хоча над перекладом 15-ти есеїв працювало 14 перекладачок, загальний стиль і настрій у виданні витримано, ніби книжку перекладала одна людина. Тож дається взнаки гідна упорядницька та редакторська підготовка «Будьмо самими собою».

Письменник-провідник, письменник, який висловлював те, про що з певних причин не говорять інші, – таким постає Ернесто Сабато в «Будьмо самими собою». Та читачам часто бракує письменника-провідника, у них «вмикається» бажання дізнатися про нього більше, щось особисте, побачити в ньому письменника-«сусіда» – людину зі схожими зацікавленнями, уподобаннями.

Зважаючи на це, варто зупинитися на есеї «Відповідь на «Запитальник Пруста»», що за формою відрізняється від інших есеїв, а втім, загальний настрій відвертості в ньому збережено. Тут Ернесто Сабато відповів на низку запитань, як ось: «Головна риса мого характеру?», «Якість, яка приваблює мене в людині?», «Де я хотів би жити?», «Улюблені герої в реальному житті?», «Улюблені героїні в історії?» тощо. Автор ставить крапки на місці знаків запитання, таким чином, на декілька кроків наближаючись до читача.

Із думками Ернесто Сабато кожен має право або погоджуватися, або ні. Однак цінність цієї збірки очевидна – Ернесто Сабато «мав мужність говорити правду», бути «самим собою».

[1]Ернесто Сабато. Будьмо самими собою. Есеї / Переклад з іспанської. – Львів: Кальварія, 2012. – С. 49.