Їм полюбилися мелодійність вірша, точність вислову і глибока задушевність образної думки. Справді подійною стала нова книжка поета - «Курай». Дотепно, сміливо й відповідально говорить автор про біль і любов людини і Батьківщини. За цю книжку Юрія Ряста удостоєно премії «Благовіст».

Про багатьох талановитих людей можна сказати - непересічний, а от про Юрія Ряста хочеться сказати: органічно багатовимірний, який вдало уміє поєднувати непоєднуване, тобто катахрезичний митець. І причина аж ніяк не в кількості катахрез на квадрат заримованої площі, але в тому, що багато непоєднуваного знаходить у його текстах гармонію, і її не розбити вишукуванням недоречностей. Четверта поетична збірка - наскрізь символічна і дуже відверта. Рястовий «Курай» водночас і легкий, бо написаний простою, зрозумілою - СВОЄЮ - мовою, і глибокий, бо ще довго потім носиш у думках ту живу насінину як зерно відкритої істини, як згусток чуттєвої енергії, як силу правди.

Глибока філософічність Рястових роздумів почасти врівноважена простими народними формами - від думи, балади - аж до народної пісні, і це поєднання, монолітний сплав нового і рідно звиклого породжує фантастичний зміст. Упіймати його, а ще - зануритись у смисли - у випадку з поезією Ряста - це не просто бути інтелектуальним читачем, тут важливо чути - глибоко ментально, зосереджено-чуттєво:

...- Гуси, гуси,
А чого ж це ми на місці?
Брат брата підняв
На місяці,
А господиня кудись пішла.
Ой, де ж вона блуде,
На вулиці ми.
Ой що ж воно буде
З нами, гусьми...
- Га? Га-га!?

У поезії Юрія Ряста кожне слово - виправдане. Кожне наступне міцно тримається за попереднє, так влучно на своє місце поставлене, так дбайливо, ба - ніжно - виплекане в обіймах довершеної фрази, що навіть виникає сумнів, що ці слова можуть існувати в інших комбінаціях. Це просто істинно:

Мово свята,
до твоєї криниці,
ніби чумак,
повернувшись не скоро,
я припаду
і не зможу
напиться -
благословлю тебе
спаленим
горлом...

Емоція автора, втиснута в суфікс, має таку високу напругу, що самостійно починають жити навіть розділові знаки (...те, що ніяк не минає, - Хат... ни... ще.) Знахідки «альма-сонечко, альма-бабусе» (про початкову школу), «могікан з могіканів» (про столітню хату), «...схололе сонце хтознаколишніх цивілізацій, куляста блискавка половецького степу, найперше колесо кіммерійського поступу...» (про перекотиполе) - не просто метафори, а знаки синівської непідкупної та невичерпної любові до того, що стоїть біля витоків. У цього поета взагалі немає жодних транспорантних віршів, тим не менше любові до рідної землі, до своєї країни вилито в слова щедро і щиро: «...степ сей скіфський так мені болить...», «...Діду-прадіду, ти там не вмирай, рід наш відродиться, РІД - НЕ КУРАЙ...», «...Перебудемо... перемінимось... Україна була б жива...».

Хто шукав би в Рястових рядках розради - навряд її знайде. Бо він не прикладає слово до зболеного місця, а кричить разом із тим, кому болить однаково з ним. Це поет суголосся, от тільки б мати те серце, якому ще не байдуже. Не байдуже в категоричності: «...і бреше, що я раб...», «...Котять курай, А брешуть - Кавун...», аж до нестриманої правди в очі: «Лисіюче чоло напівсократа, поросле зрідка шерстю звірини...», аж до відвертого глумливого потішання: «...Приборкувач приймалень... Літаючий голландець коридорів...».

Несподіване на перший погляд використання поетом просторічних елементів («...встигнути до здоху...», «..Ну да...», «...прикид вже не той, вимова не наська...», «...народ кримінальний і вальтонутий»), а подекуди навіть інвектив («...На біса мені Франція, На дідька той Париж...», «...І всі скопитяться хмирі», «...Брехали: «Шалава!» Вона ж пропливала, Як пава, Як пава...», «бейді-московії», «Пусти, мамо, в гузно і нас від нас відокрем») не випадає з органічної картини світовідтворення, бо з Рястової пісні слів не викинеш - вони прикипіли в тексті. Та й у житті, про яке йдеться, теж. Крім того, автор свідомий свого письма, свідомий свого стилю, яким послуговується в конкретних своїх творах, і сам визначає це явище так:

Коли діткне маразм,
Крутий і многогрішний,
Я оприлюдню враз
Свої донбаські вірші.

Усе в них напоказ:
Блатна кульгає рима,
Епітет, мов «Камаз»,
В нічнім кар´єрі грима.

Іронія Юрія Ряста як добрий політичний анекдот: сміявся б, якби не було так гірко. І його зескімосені козаки (прекрасна філософська дума на несподіваний історичний сюжет та з передбачуваними гіркими сучасними висновками), і його кураї (шедевральна поема-химерія) - заледве не ми. Читаймо, придивляймося... Думаймо...