У морі дитячих книжок не все можна назвати Дитячою Літературою, а відтак - дати до рук дитині. Проте є й такі книжки, з яких саме й виростають світогляди. Вони - як перше причастя Істиною, бо вчать Доброти, Любові, Краси.
Новонароджене україномовне видання книжки литовського письменника Вітаутаса Ландсберґіса «Любов коня Домінікаса» безумовно стане подією і явищем у житті кожного поціновувача справжнього - красивого і глибокого водночас - слова. Цей автор українському читачеві вже знайомий, адже кілька років тому в перекладі нашою мовою вийшла його «Мишка Зіта», що зуміла в обгортці захопливого сюжету та вишуканого авторського стилю подати й витончену міжнародну політичну сатиру (сам же автор - не більше не менше, а син екс-президента Литви, і чим вам не альтернативна модель, яким шляхом можуть іти нащадки політичних еліт?).
Презентований сьогодні новий герой - кінь Домінікас аполітичний до певної міри, проте його активна соціальна позиція просто вибухова в сконцентрованості глибоких смислів. Чому? Відповідь проста: Домінікас надто впізнаваний, бо списаний із нас самих. Автор навіть кілька разів неначе обмовляється під час розповіді про Домінікаса: «...втомлений, змучений, наче кінь...» чи «І вирішив тоді кінь Домінікас підвести голову й померти сміливо - як умирають справжні чоловіки...» У нього ті самі страхи, ті самі захоплення, і та ж сама любов, заради якої можна долати безліч доріг: «...якщо любов, то тут уже нічого не вдієш...».

Герой влучно підмічає абсурди тваринного світогляду, а нам чомусь (?) ніяково перед Домінікасом: «...одна-друга романтична корова, звісно, снуватиме собі всілякі таємні сподівання вийти заміж за якогось підприємця верблюда... І розуміють корови, що ніде не дінуться - доведеться виходити за понурих ревучих бичків... але потім вони діждуться красивих теличок і бичечків, і тоді одного красивого сонячного дня вони зрозуміють, як усе-таки добре, що не вийшли вони ні за бегемотиків, ні за верблюдів, а обрали... чорноробів, мовчунів биків, які мало балакають, але роблять багато... А які великі їхні серця!»

Підкуповує також Домінікасова безапеляційна ... національність. Литви у цьому дитячому тексті його дійові особи не уникають, не цураються, а навпаки, - живуть нею і прагнуть її так, ніби поза нею вони перестають бути собою. Без пафосу, без кричань і маніфестів, просто, бо по-іншому бути не може - «...він уже вдома, уже в Литві...». Можна говорити про функцію виховання патріотизму, а я скажу лише, що Домінікас мені подобається...
Стільки дорослих спостережень і висновків із них утиснути в милий сюжет дитячої оповідки, може далеко не кожен. Такий екзюперизм, критична філософічність кожної фрази підкуповує з перших акордів твору і не відпускає ще якийсь час після прочитання. Про подібні твори кажуть, що в них є два паралельні виміри: те, що написане для дитини, і те, що для дорослих, проте саме про цю книжку хочеться сказати, що в ній усе - для того, аби в дитині засіятись і прорости, а ще дати гарні плоди - доброго, справжнього, красивого.

На жаль, я не знаю литовської, проте з упевненістю можу стверджувати, що українською Ландсберґіс звучить чудово. У перекладі неперевершеного Дмитра Чередниченка, здається, передано і колорит, і настрій автентичного твору. Читаючи, розкошуєш багатством мови, а деякі слова і фрази навіть смакуєш, беручи собі на озброєння. Навіть починаєш вірити, що Домінікас родом не тільки з Литви, а трішки і з України. Можливо, так воно і є, адже перекладав «Любов коня Домінікаса» Дмитро Чередниченко серед волошкових лук... Волині, на берегах озера Світязь, що за переказами має литовське коріння своєї назви. Може, й думалось перекладачеві в той момент про наші волошки, наших коней, нашу любов. Віритимемо, що відтепер у Домінікасові буде трішки й українських мрій.

Так, у цій книзі є чого повчитися.

Так, цю книгу я неодмінно читатиму зі своїми дітьми.