Це сумна, сповнена драматичної іронії й почасти сентиментальна повість про нещасливе кохання нью-йоркського аристократа Ньюланда Арчера й екстравагантної графині Еллен Оленської. Глибокий духовний і моральний конфлікт на тлі цілком особливого середовища — старої нью-йоркської аристократії, забагатілих нащадків перших переселенців-пуритан. Для цих людей репутація, зовнішність, вірність традиціям предків перетворились майже на релігію, а найменше відхилення від «норми» дорівнює громадянській смерті. Єдина цитата скаже багато про що: «Бідність — ознака настільки очевидної відсутності смаку, що про неї тут просто ніколи не говорять».

Написаний майже сто років тому, цей роман і досі зворушує серця. Жива і захоплива розповідь, сповнена глибоких почуттів, створює точний образ колишнього світу, де помірність і терпимість вважалися «золотим правилом», а будь-яка «ліберальна дурня»  — потворним відхиленням від норм моралі. Усе тут здається камерним: стосунки, прагнення, конфлікти, душевні терзання, навіть сам світ старої нью-йоркської П’ятої авеню. Однак важко назвати іншого американського письменника, який би з такою вірогідністю, болем і психологічною правдою передав муки подолання механічної повсякденності, в якій гине живе людське почуття.

Едіт Вортон. Епоха невинності; пер. Володимир Верховень — Харків: ФАБУЛА, 2016. — 400 с.