Завантажити

І знов натикаюсь на ваші облуплені морди,

На вишиті вашими кулями тюрми,

На вашу банальність, на рвані акорди,

На гумові жопи попсового штурму.

А десь у помийниці плавають черви –

Останки облущених східних обрядів…

Ішов би кудись, та обжиті печери –

Щоб геть від безмозких слабких міліардів.

Війна срібляками постукала в вікна,

У душах гармошок назовні відкрилась

Земля –

Ворухнулась, убита й нерідна,

А ми кайфували від бушачих крилець,

Вливали ув очі задурно спиртного…

Обличчя почокались, вийшли на протяг

І босого бога пустили в дорогу,

На вічний, по колу, роздовбаний потяг.

Промовою крові залатані губи.

Всі там, де послали, цілують багнюку.

Закотою сонце облизує клумби,

Пластмасові дітки дожовують звуки.

Пузаті чини при грошах і в законі –

Мобільні та владні, на супермоторах.

Стандартні блядюги в своїм силіконі

Бояться, напевно, що вибухнуть скоро.

Здихаючим оловом крапають нерви,

Смердять залюбки дні нового приходу.

Дожити б до чогось, спустить в небо сперму –

Нехай в бога множиться кількість народу!

Тож я постарався – всі здохнути мусять!

Протухлі їх піхви не зродять героїв!

На програних землях – «улюблені друзі»,

Траві уже осінь, повзуть геморої.

Між пальців застрягли акцизні закони,

На жовтих краватках – живі піраміди…

А я ще панкую з часів «Оборони»,

Тож нині нікуди ніхто не поїде!

27.о4.2оо9

читати