Будучи дитиною, Єгор доносить на своїх батьків, що ті моляться. Їх забирають у Сибір.

— Це роман про Україну у трьох поколіннях, — розповідає Степан Процюк, 49 років. — Дід Гнат — політв"язень, як і мій батько. Його син Марко — викладач історії, онук Максим — це вже сучасна Україна. Хотів показати генетичні перетворення. Із наших невдач і ментальних недоладностей уже зараз постає нова Україна. У романі є тяжкі сцени, особливо коли пишу про концтабори. Але ж певну форму концтаборів ми бачимо зараз: коли людей викрадають і катують у мирний час. Такого ніколи не міг уявити.
Степан Процюк живе в Івано-Франківську, викладає літературу у Прикарпатському університеті. Над романом працював майже рік. Перед тим перечитав "Архіпелаг ГУЛАГ" Солженіцина та спеціальну літературу.
— Мало начитатися, письменник повинен відчувати. Особисте в романі — доля мого батька, політв"язня. Я змалку знав про це, чув розмови про Україну, тужливі пісні про поразки, але не міг ні з ким поділитися цим. Підозрювали, що батько політв"язень. Він мене вчив, що казати, коли про нього розпитували. Наприклад, деякі мої викладачі, небайдужі до КДБ. Відповідав, що він бухгалтер у колгоспі. Батько дуже хотів, щоб я закінчив вуз, щоб працював десь учителем. А тоді, каже, "може, імперія розпадеться" — він потайки у це вірив. Написав цю книжку, бо хочу привернути увагу до тих камікадзе, що вмирали за Україну. Щоб читачі знали, хто нам Україну приближував. Кажуть, ми не заслужили незалежність. А хіба не було таких людей, як мій герой Гнат? Маємо осмислити долі українських смертників і мучеників за незалежність.
Роман називається "Десятий рядок", бо один із персонажів Максим має поганий зір і мріє бачити на таблиці перевірки зору десятий рядок.
— Це метафора: наша ментальна короткозорість, поверховість, а також недосяжна мрія героя роману. У книзі багато подібних алегорій, — каже автор.
Нова книжка Степана Процюка вийде друком навесні у київському видавництві "Український пріоритет".

Катерина КИСЕЛЬОВА