Ніла Зборовська була саме таким актуалізатором пошуку істини, і тому її смерть після тяжкої тривалої хвороби, з якою вона до останнього боролась, є такою великою втратою для нашої гуманітаристики, для нашої культури.

Вона писала дискусійні книжки й висловлювала дискусійні думки, які не подобалися багатьом. Іноді вона заперечувала саму себе, докорінно міняючи напрямки мислення, заявлені в одних своїх працях, на прямо протилежні в інших. Але всі її думки були яскраві й новаторські, були свої, власні, вистраждані. Мабуть, так краще, ніж сірі, багато разів повторені очевидності, які не викликають ні сумнівів, ні протестів.

Ніла щойно відійшла, і її життя ще довго не ставатиме історією. Культура втратила генераторку ідей, а ми втратили подругу. Адже ідеї культури створюються не тільки в результаті книг та їхньої критики, або круглих столів, де модератори регулюють виступи учасників. Не меншою, а то й більшою мірою ці ідеї зароджуються й визрівають у приватних розмовах із усіма їхніми конфліктами й незгодами, коли ми погоджуємося або ні, коли не погоджуються з нами. І коли життя є продовженням тих ідей, які вирують у наших головах, є  їхнім підтвердженням - або спростуванням. Бо, зрештою, середовище, де визріває багато ідей культури, є сьогодні в Україні виразно жіночим. Чоловіки здебільшого не дослуховують до кінця того, що ми говоримо, перебиваючи саме там, де ми доходимо до ризикованих меж, без яких не буває проривів до справді нового. Перебивають компліментами - чи словами співчуття, міняючи теми розмов, знижуючи їх, уриваючи небесні стежки, опускаючи їх на землю. Це відчувала Ніла, це відчуваємо й ми.

Більше десяти років тому відійшла Соломія Павличко, так само яскрава й контраверсійна постать української культури. Тоді Ніла Зборовська оплакала її настільки щиро й нетрадиційно, що налаштувала проти себе  частину середовища, до якого належала. Сьогодні ми оплакуємо Нілу, яка була іншою. Менш послідовною, менш публічною, але завжди щирою, завжди пристрасною. І ця пристрасть в обстоюванні думок і почуттів, які вона вважала вірними, не пропаде й збурюватиме науково-гуманітарний простір, хоча й Ніли вже нема. Це запорука того, що недодумані думки буде додумано, й пристрасні діалоги триватимуть у вічності.

Євгенія Кононенко