Торік досить помітним явищем на українському книжковому ринку стало двотомне видання «Вибраних праць» Юрій Шевельова, опубліковане видавничим домом «Києво-Могилянська академія». У той самий час, до другого тому (в ньому було представлено літературознавчу й культурологічну спадщину видатного науковця) не було включено частину відомих текстів Шевельова, які свого часу збурювали інтелектуальне середовище, мали певною мірою скандальний характер. Звісно, без подібних публікацій портрет інтелектуала такого рангу аж ніяк не можна назвати повним.

Саме це спонукало Оксану Забужко ініціювати видання збірки вибраної публіцистики й спогадів Юрія Шевельова, яка фактично стала додатковим томом до згаданого вище видання. Крім неї упорядником книжки стала також відомий соціолінгвіст, професор НаУКМА Лариса Масенко.

У збірці представлено статті, написані в різні періоди літературної діяльності Юрія Шевельова: від текстів періоду Мистецького Українського Руху (кінець 1940-х рр.) до останніх інтерв’ю, опублікованих за лічені місяці до смерті науковця.

Серед публікацій «німецького» періоду життя Шевельова (кін. 1940-х), які було включено до збірника, варто відзначити есей «З філософської сповіді», а також тексти, які можна б назвати програмовими – розлогий есей «Над озером. Баварія», де автор подав широку панораму літературного життя української повоєнної еміграції в Німеччині, різко виступив проти провінційності й надмірного традиціоналізму, характерних для багатьох еміграційних літераторів, із цих же позицій розкритикував головних представників консервативно-націоналістичного крила тодішньої літературної критики, зокрема Дмитра Донцова, виступив проти расизму, зокрема – антисемітизму, властивого окремим представникам української політичної еміграції («Ми говоримо про азіатський ренесанс, а при зустрічі з людиною Сходу морщимо ніс»).

Серед найпомітніших (і чи не найбільш скандальних) текстів, уміщених у книжці, не можна оминути увагою спогади «Мої зустрічі з Романом Якобсоном», присвячені співпраці й конфлікту двох видатних мовознавців, унаслідок якого Шевельов із часом був змушений залишити працю в Гарвардському університеті. Чого варта хоча б характеристика Якобсона як «людини нестримного темпераменту, безоглядної, жорстокої, егоїстичної, самоствердної», для якої не існувало друзів, а «були тільки послідовники й слухняні виконавці волі».

Значний інтерес являє собою й гостра критична стаття Шевельова про роман Олеся Гончара «Таврія», яка свого часу спровокувала розлад досить теплих стосунків між цими постатями, кожна з яких символізувала свою частину української інтелігенції – ліберальну емігрантську й радянізовану материкову. Лише після того, як Гончар довідався про цю статтю, він витяг із шухляди згадку про те, як Шевельов відмовився допомогти йому визволитися з нацистського полону.

«З історії незакінченої війни» (назва збірки символічна, вона наче підкреслює незавершеність інтелектуальних дискусій, які точилися серед української еміграції і їх продовження в сучасній Україні) стала помітним явищем українського книжкового ринку й має досить непогані шанси стати невід’ємною частиною лектури читацької публіки.

Сергій Гірік