Що б хто не казав, а Львів — місто особливе. Дехто вбачає причину у версії радіофізиків, які стверджують, що у Львові перетинаються два енергетичних потоки, дехто списує все на геополітичне положення міста. Зрештою, існує ще безліч причин — багато з них можна знайти у книжці «Leopolis Multiplex», після прочитання якої сумнівів не залишається: щось у тому Львові таки є.
Робота над книжкою розпочалася з інтелектуальної дискусії навколо міста Лева, за якою протягом тривалого часу можна було спостерігати на сайті львівського інтернет-видання ZAXID.NET. Зрозуміло, що до книжки не змогли потрапити всі матеріали. Однак томик, що нараховує майже півтисячі сторінок, і так виглядає солідно. Зайве говорити, що одним духом його не прочитаєш — книжку треба смакувати, цідити порціями, робити перерви між читанням різних есеїв і їх обмірковуванням. Можна ще й перечитувати вдруге, тому що так багато цікавих фактів і думок за один раз не запам’ятаєш; щоправда, тоді читання «Leopolis’у Multiplex’у» може розтягнутися на довго. Але те, що до книжки не увійшла вся дискусія, має і свої негативи. По-перше, не завжди зрозуміло, до кого апелює автор. Адже саме той матеріал із сайту, що став безпосереднім приводом до певного есею, міг просто не увійти до антології. По-друге, тексти у книжці посортовані не за хронологією, а за алфавітним покажчиком прізвищ їхніх авторів. Через це виникає відчуття фрагментарності, яке трохи заважає сприйняттю.
Книжка складається з семи розділів: «Львів і Галичина: історія, міфи ідентичність», «Lemberg: тоді і тепер» (про часи Австро-Угорщини), «Lwów: минуле і пам’ять» (про Львів у складі Польщі), «Львів націоналістичний», «Львів: радянський/російський», «Львів сучасний», «Львів: особисте». Як бачимо, основний критерій поділу — історичний, тому, беручись за «Leopolis Multiplex», варто бути достатньо підкутим, зокрема, в історії. Серед авторів можна знайти як сучасних українських письменників (Юрій Андрухович, Сергій Жадан, Юрій Винничук, Тарас Прохасько), так і науковців: істориків, літературознавців, перекладачів, культурологів, літературних критиків; також — митців і журналістів. Найбільше подивувала наявність серед авторів колишніх президентів України — двох Леонідів, та Дмитра Табачника, народного депутата від «Партії реґіонів». Зрозуміло, що не всі автори є львів’янами й далеко не всі вихваляють це місто за його унікальність. Багато хто пише про те, що нічого особливого у Львові немає, а всі розмови про непересічність міста — просто вигадки, ностальгія, бажання не втрачати статусу П’ємонту. Але після прочитання книжки зовсім віриться в їхні докази: навряд чи навколо звичайнісінького міста велися би такі дискусії.
Кожен автор розкриває нам шматочок свого Львова, того, який відомий лише йому. Він роздумує, пояснює, показує, доводить, ностальгує. А наша справа — спробувати його відчути і зрозуміти. І вибудувати у своєму особистому сприйнятті свій, ні на що не подібний Львів.

Анна Козюта