Одна мова ≠ один народ?

Як не дивно, але реальну небезпеку російської мови для української державності чимало наших співвітчизників зрозуміли за кордоном. Адже в кожного було безліч ситуацій, коли на пояснення, що ти з України, ввічливий продавець чи усміхнена рецепціоністка намагалися сказати щось російською. Тоді й приходило усвідомлення, що від їхнього добродушного «спасибо!» до окупації України – не так багато кроків. Адже якщо масовий обиватель за кордоном вважає, що всі українці російськомовні, то чому він (і його уряд) мають протестувати проти загарбання Росією українських територій? Це ж «один народ, одна страна»! Тепер Кремль закріпив цей механізм ще й на законодавчому рівні.

18 березня президент Російської Федерації підписав закон, який визнає українців та білорусів носіями російської мови без спеціальної співбесіди. Це означає, що українці та білоруси зможуть отримувати громадянство Росії за спрощеною й пришвидшеною процедурою.

Нічого нового, адже давно відомо, що російська верхівка та переважна частина росіян щиро вірять в існування «одного народу». Але тепер ця віра отримала й забезпечений законом бюрократичний механізм, що може мати серйозні геополітичні наслідки. Бо ж якщо всіх (!) громадян України й Білорусі визнано «носіями російської мови», то в разі потреби можна й армію висилати на захист їхніх «російськомовних» прав. У Криму й на Донбасі ми це вже проходили.

Під час пікету Конституційного суду України, який тоді розглядав справу щодо конституційності «мовного закону Ківалова-Колесніченка». Київ, 26 січня 2017 року. (В кінцевому результаті КСУ в лютому 2018 року скасував «закон Ківалова-Колесніченка»)

Я не носій російської мови!

Як не парадоксально це звучить, але визнавши всіх українців і білорусів «носіями російської мови», Кремль фактично визнав і факт системної русифікації цих країн. Бо ж звідки тут взялися десятки мільйонів російськомовних, як не внаслідок втілення політики жорсткої русифікації?!

Тепер на законодавчому рівні Росія бачить громадян України й Білорусі російськомовними, а говорячи простою мовою – людьми «русского мира». Особливо цинічно звучить формулювання «носій (носитель) російської мови». Можна бути носієм вірусу, можна носити на собі ярмо, і в таких же категоріях кремлівська влада бачить і людей з сусідніх країн – як носіїв їхньої імперської мови, носіїв особливого знаку, що робить їх власністю Кремля.

Як протистояти цьому черговому свідченню шовіністичних намірів Росії? Відповідь проста: дерусифікуватися якнайшвидше, розривати усі можливі імперські зв’язки. Так, бути російськомовним українцем – не означає підтримувати Кремль, і чимало наших співвітчизників довели це зі зброєю в руках, воюючи проти Росії. Але слід усвідомити, що російськомовність значної частини українських громадян завжди буде інструментом у руках Росії.

Тому поступово й системно нам потрібно працювати над тим, аби з кожним поколінням збільшувалася кількість україномовних українців. Аби з кожним наступним поколінням у Кремля залишалося все менше можливостей «захищати російськомовних» вбивствами й окупаціями.

Андрій Любка – письменник