Re: цензії
- 04.11.2026|Павло Пантелеєнко, філолог та вчитель Ліцею №304 м. КиєваПовернення до витоків слова: чому книжка «Логодіалоги» Олександра Козинця потрібна педагогам і батькам
- 02.11.2026|БуквоїдУ перекладі угорською мовою вийшов роман Володимира Даниленка «Клітка для вивільги»
- 29.10.2026|Василь КузанРеалізм абсурду
- 27.10.2026|Юлія МанякінаМузика розшарпаної цілости
- 26.10.2026|Павло Пантелеєнко, філолог та вчитель Ліцею №304 м. КиєваПам’ять, що лікує забуття: 127 відлунь одного роду
- 23.10.2026|Тетяна Іваніцька-Дячун Лікарка-психіатриня, психотерапевтка, PhD, письменницяЖити, поки життя триває
- 22.10.2026|Тетяна Торак, м. Івано-ФранківськЗробити вибір
- 20.10.2026|БуквоїдКоли Попелюшка обирає бунт, а не принца
- 20.10.2026|Ірина ГолубІсторія, яку не розповідають без суперечок
- 20.10.2026|Ігор Бондар-ТерещенкоДві сестри і дівчина, яка колись була кішкою: українською вийшли повісті «Дві Лотточки» Еріха Кестнера та «Мінуш» Анні М. Ґ. Шмідт
Видавничі новинки
- Юлія Судус. «Переливи»Поезія | Буквоїд
- “Читай про рідний край”Книги | Буквоїд
- Павлюк Ігор. "Мезозой"Проза | Буквоїд
- Прозовий дебют Надії Позняк «Ти ж знаєш, він ніколи тобі не дзвонить…»Книги | Буквоїд
- Сащук Світлана. «Дратва тиші»Поезія | Буквоїд
- «Безрозсудна» Лорен Робертс: почуття vs обов’язок та повалені імперіїКниги | Буквоїд
- Ігор Павлюк. «Голод і любов»Поезія | Буквоїд
- Олена Осійчук. «Говори зі мною…»Поезія | Буквоїд
- Світлана Марчук. «Магніт»Поезія | Буквоїд
- Олександр Скрипник. «НКВД/КГБ проти української еміграції. Розсекречені архіви»Історія/Культура | Буквоїд
Авторська колонка
Фіртка на сей світ
Василеві Мойсишину на Введеніє 2021 року
Ми живемо в дивному світі забуття й нелюбови, в якому постійно говориться про пам´ять і любов. Як любили казати старі люди, а я їх трохи застав, хоча не так старий, як давній: кожен говорить про те. що йому бракує.
Нині говорю про Василя Мойсишина. Се не значить, що мені його бракує. Лише те, що мені инколи бракує розмов із Василем. Рожважливо-теплих, іронічно-вторинних, але завжди світлих.
Кожен із нас якось дивно проживає свої літа. Василь не проживає. Він ними мандрує, споглядає, проспівує і описує.

Коли Василь Мойсишин з Олегом Кравцем ідуть Дністром від Нижнівського моста до Заліщик, - а се 155 кілометрів Дністровськими краєвидами і каньйоном, то єдиний Дністер терпить спів Василя з Олегом, а коли вони вкотре зачинають пісню Дмитра Циганкова «Літа минають», - плаче, втираючи свою скупу сльозу. Єдиний водоспад «Дівочі сльози» того співу не витерпів і завалився від екзистенційного туску. А пісня все одно звучить в моєму серці, й звучить найчистішими голосами двох калусько-устівських батярів, які люблять сей світ і вміють ним тішитися і в ньому набуватися:
Літа минають, літа минають
І їх ніяк не зупинить,
А думка тая, нам серце крає,
Нам серце крає кожну мить…
Василя можна часто зустріти в місті, сурйозного і зосередженого. Він має звичку не побачити знайомих. У своє оправдання каже, що в той момент вирішував складне математичне рівняння. Йому можна повірити, бо математику знає найкраще з усіх моїх знайомих-поетів і непоетів.
Таке поєднання математики і поезії мене не дивує. Бо обидві є точними науками, виходячи з сентенції Мамардашвілі, коли ми мислимо не кокретно, то нами грається диявол.
Василеве слово точне, виважене, мелодійне і кольорове. Його треба уважно читати. Ще коли він навчиться сам виразно читати свої вірші, не ковтаючи їх, як математичні формули, особливо, коли два пишемо, а три в умі рахуємо, - то симпатики українського слова, яких мало, але вони були, є і будуть, бо самовітворювані, - усвідомлять глибину відчутого Мойсишиним, усю строгу ритмічність його картин і характеристик.
Василь Мойсишин – твердий у власному переконанні аж до овенської впертости, що переконує мене в прихованих родинних звʼязках. Він ніколи не признається в помилці, тільки погодиться, що вирішення завдання не обовʼязково потребує інтегрально-бурільних викрутасів.
Але є те найголовніше, що дозволяє мені нині говорити про Василя Мойсишина майже з приятельською любовʼю, - його відданість українському світові, родині і друзям; його поклоніння Бескидам і Тірасу в його матеріяльному колообігу, що витворюють з нього Воїна Слова і Цифри, який повернув їм первородну єдність. Бо лише вона здатна творити гармонійну, да-вінчівську людину.
Коментарі
Останні події
- 06.11.2026|15:56«Писати і жити, жити і писати»
- 06.11.2026|15:5110 причин відвідати фестиваль «Земля Поетів» у Львові 7-8 листопада
- 06.11.2026|15:39В Україні запустили сервіс «Своя книга» для самостійного видання книжок
- 06.11.2026|15:32У «Видавництві Старого Лева» вийде нова книжка Євгена Положія «Усі тварини ходять босоніж»
- 06.11.2026|15:27Оголошено довгий список Премії імені Юрія Шевельова 2026 року:
- 04.11.2026|18:04Кілька миттєвостей Закарпатської "Книги-фест - 2026"
- 02.11.2026|13:07У Відні презентували книгу «Українське весільне диво» за участю Наталії Кривди та VR-технологій
- 27.10.2026|18:411 листопада у Львові «Брати Гадюкіни» розпочнуть свій тур Україною
- 27.10.2026|18:38Від домашньої полиці до деокупованих громад Харківщини стартував третій «Книгозбір»
- 27.10.2026|18:14Наталія Ребрик: «Юрія Станинця не тішила перспектива стати провідним радянським письменником»
