Електронна бібліотека/Проза

АРМІЙСЬКІ ВІРШІМикола Істин
чоловік захотів стати рибою...Анатолій Дністровий
напевно це найважче...Анатолій Дністровий
хто тебе призначив критиком часу...Анатолій Дністровий
знає мене як облупленого...Анатолій Дністровий
МуміїАнатолій Дністровий
Поет. 2025Ігор Павлюк
СучаснеІгор Павлюк
Подорож до горизонтуІгор Павлюк
НесосвітеннеІгор Павлюк
Нічна рибалка на СтіксіІгор Павлюк
СИРЕНАЮрій Гундарєв
ЖИТТЯ ПРЕКРАСНЕЮрій Гундарєв
Я, МАМА І ВІЙНАЮрій Гундарєв
не знаю чи здатний назвати речі які бачу...Анатолій Дністровий
активно і безперервно...Анатолій Дністровий
ми тут навічно...Анатолій Дністровий
РозлукаАнатолій Дністровий
що взяти з собою в останню зимову мандрівку...Анатолій Дністровий
Минала зима. Вона причинила вікно...Сергій Жадан
КротовичВіктор Палинський
Львівський трамвайЮрій Гундарєв
Микола ГлущенкоЮрій Гундарєв
МістоЮрій Гундарєв
Пісня пілігримаАнатолій Дністровий
Міста будували з сонця і глини...Сергій Жадан
Сонячний хлопчикВіктор Палинський
де каноє сумне і туманна безмежна ріка...Анатолій Дністровий
Любити словомЮрій Гундарєв
КульбабкаЮрій Гундарєв
Білий птах з чорною ознакоюЮрій Гундарєв
Закрите небоЮрій Гундарєв
БезжальноЮрій Гундарєв
Завантажити

знову замірився, але стримав його староста:
— Побережи кулаки, бо день попереду. Та й чоботи пошкодуй свої, порватись можуть.
Меланка чула, як порипує під їхніми ногами... Усе далі й далі, вже за ворітьми. Сніг, на якому лежала, зцілював її, освіжав. Так вона лежала, хотіла було підвестись, але подумала, що це ж доведеться зі снігу вставати, і не зважилась. Тіла свого не відчувала, а в голові починала шуміти ріка. Бігла та ріка по камінню, дзюркотіла по піску, сплескували на ній хвилі, і Меланці здавалось, що біжить ріка з кожною миттю все швидше, дзюркотить усе гучніше, ось-ось підхопить її й понесе, закрутить.
 
Мотря з Торбою притомилась. Задишки в неї нема, ядухи також нема, а ти ж дивись — забиває дихання. Нема чим дихати, то хоч бери і святу землю гризи, щоб якось ту спрагу вдовольнити. Бувало, захлявши, зіпреться на костур, погибіє так, погибіє, то воно наче й відпустить, наче й полегшає. А це ж, як на зло, і костур свій забула в чужій хаті. А щоб сісти на землю, то не сядеш, бо сніг, зима... Зітхнула, а й зітхання не помогло... Хоч би деревце яке, хоч би пеньок поблизу — немає.
Нічого не росте між селом та Соболівкою, довгим, як мотузок, кутком, що відбіг од села.
Зійшла поволеньки в ярок, тут уже притулилась до поренчат на місточку. Та й задивилась перед собою — річка не широка, не хтозна-якої глибини, а проте своя вода є в селі, і ген млин стоїть під вербами. Вони позапинались білими хустками — старі й молодші, стрункі й дуплаві; й наче позажурювались, та все ж гуртом, немов укупі журитись легше. На горбку, біля чиєїсь клуні, ялина висока вродливо чорніє, зелене хутро на ній із сивим, сріблястим полиском, що так і вабить зір. І — безлюдно кругом, ніби повимирало все, ніби в норах попричаювалось. Тільки із Соболівки ось якийсь лемент чи то крик долинув — і знову вигулюється моторошний спокій. Мабуть, непереливки комусь... Заплющила Мотря з Торбою очі, а коли розплющила, крізь сльозовиння побачила, що наче хтось іде берегом. Приглянулась, а таки справді йде: і не чоловік, і не хлоп'як, а так, сказати б, півпарубка. Шапка з обірваним вухом, благеньке пальтечко з обшарпаним заячим комірцем. Та й сміхотливий, мабуть, бо під ноги дивиться — й усміхається, ніби щось веселе там бачить.
— Драстуйте, — сказав підійшовши. Та й дивиться на неї з цікавістю, як на якусь прояву, чи що. — Замерзаєте, еге?
Мотря з Торбою не відповіла, то він знову:
— Колядуєте чи щедруєте? Ану, яку щедрівочку знаєте? Чи просто руку простягаєте?
Еге, з балакучих оцей і не чоловік, і не хлоп'як, а так — півпарубка. Тільки чого це в нього лівий рукав метляється, немов там саме повітря? На війні начеб не встиг побувати, щоб там йому одчикрижило, але хіба під лиху годину не загубиш там, де й не сподіваєшся?
— Та не бійтесь мене, тітко, я не з клятих, — пожартував півпарубка, і на його татаркуватому лиці позміїлась гримаса.
— Захляла я... — мовила Мотря.
— Такі молоді — й захляли, — все ще намагався розвеселити півпарубка чи то її, чи то самого себе.
— Посидіти б...
— То ходімо до мене у млин, — запрошував. — Там хоч і не нагрієтесь, зате посидіти посидите.
А й справді, чому б не піти, коли добра людина просить. Дибала слідом, намагалася ступати у його протопти, але півпарубка йшов сягнисто, хоча й не швидко. Мотря помітила на кущі калини червоний кетяг, не скльований горобцями, і простягнула руку, щоб зірвати. Півпарубка зупинився й стежив за нею — не може дістати, хоч як тягнеться.
— Нащо це вам? — поспитав, зірвавши кетяг і подаючи їй.
— Скрізь ходжу, то, може, комусь знадобиться, — й поклала калину в свою стару, латану-перелатану торбу.
Уже переступила поріг у млині, коли півпарубка раптом зупинився. До його слуху долинув лемент із ближчого кутка, на якому тополі стояли високі й срібні, як палаючі свічки. І зразу ж по шляху прогуркотіла машина, за нею друга — й позникали в глибокій вулиці, за тинами та за хатами. Тільки димок синенький повився над повієм, та наче аж сюди смородом перегорілого бензину війнуло.
Хлопець надворі зостався, щось там видивляючись, а Мотря у млин зайшла. Сіла на старих мішках порожніх під стовпом, що підпирав стелю. Тихо. Зачаївся старий млин, завмер, — вода тобі не плесне, не шелесне. Це отак він спатиме аж до весни, поки крига скресне, а потім тут колеса загримкотять, вода заспіває і люди по-бджолиному загудуть. Запахне зерном, теплим борошном, що лоскотатиме ніздрі. Але ж... чи буде в людей принести що-небудь на помол?.. А зараз тхне мишами, холодом, злежаним порохном, і ген на вікні павутиння бахмате погойдується.
Аж до підборіддя підтягла баба ноги, зіщулилась, щоб затишніше було, й задрімала. Та зразу ж рипнув сердитий сніжок під ногами в півпарубка — і він уже до млина ввійшов. Занепокоєний, мабуть, украй був, бо пробігся з одного кутка в другий, на бабу й краєчком ока не скинувши, потім спинився, наче роздумував. Косоокий, з розтягнутою шворочкою довгих

Останні події

24.04.2025|19:16
Ееро Балк – лауреат премії Drahomán Prize за 2024 рік
24.04.2025|18:51
Гостини у Германа Гессе з українськомовним двотомником поезії нобелівського лауреата
21.04.2025|21:30
“Матуся – домівка” — книжка, яка транслює послання любові, що має отримати кожна дитина
18.04.2025|12:57
Під час обстрілу Харкова була пошкоджена книгарня «КнигоЛенд»
14.04.2025|10:25
Помер Маріо Варгас Льоса
12.04.2025|09:00
IBBY оголосила Почесний список найкращих дитячих книжок 2025 року у категорії «IBBY: колекція книжок для молодих людей з інвалідностями»
06.04.2025|20:35
Збагнути «незбагненну незбагнеж»
05.04.2025|10:06
Юлія Чернінька презентує свій новий роман «Називай мене Клас Баєр»
05.04.2025|10:01
Чверть століття в літературі: Богдана Романцова розкаже в Луцьку про книги, що фіксують наш час
05.04.2025|09:56
Вистава «Ірод» за п’єсою Олександра Гавроша поєднала новаторство і традицію


Партнери