Завантажити

поглядом по Дуринді, що весь час пильно придивляється до його й, очевидячки, добре недобачає його. Він щось думає. А Самоцвіт тим часом підводиться й оглядає двір. Зобачивши кучерів, він трохи вдивляється в них, прищуривши свої короткозорі очі, потім кричить:
— Ей, ви там! Кучера!
Ті хутко озираються, витягуються, а Спиридон навіть зривається й біжить до його.
— Куди? Куди? Чого? — спиняє його Самоцвіт. — Назад!.. Та скажи там тим, щоб ішли з двору. В кухню марш!
Спиридон підбігає до кучерів, але ті й без його чули, й рушають всі в кухню. Буланенький повертає за ними голову й дивиться вслід блискучими розумними очима.
— А тепер підійди ближче, — сідаючи знову на східці, командує земський і знов кидає в того гострим поглядом.
Крутоноженко, видно, вже трохи одійшов і надумався. Оченята вже починають перебігати з кутка в куток, і губи не так щільно стулені. Тільки товсті пальці, що держать картуз, трохи йорзають по козирку та рука, що іноді стирає з чола піт, злегка дрижить і наче корчиться.
— Ну... признаєш себе винуватим? — одриває Самоцвіт, коли той підходить ближче.
— Так точно, ваше благородіє... Дейстлітєлно… Тольки я скажу так для приміру. Одно діло — заяць і друге діло — собака без хвоста.. Це я, ваше благородіє, для приміру тольки, — спішить він додати, бачучи, що Самоцвіт починає дивитись на його здивовано. — Потому виходить так, що хоч ми дєйстлітєлно одного батька й одної матері, виходить, що обидва безхвості, а як розсудить, то один одне, а другий друге...
— Що він верзюкає? — все більше й більше дивується Самоцвіт і дивиться на Дуринду. Той здвигує плечима.
— Ти для чого це? — звертається він до Крутоноженка.
— Для того, значить, ваше благородіє, що коли брат возстає на брата, значить, доносить один на другого, то... Дєйстлітєлно, кадась я поймався у вас, що продав водку... А щоб, значить, тепер, дак не знаю... сказать би хто доказав...
— От заріжте мене, коли я що розбираю, що він говорить... Накажи мене Бог, нічого, голубе мій сивесенький, не тямлю, що ти говориш! — повертається Самоцвіт до Крутоноженка. — Нічого не тямлю... Ти мені кажи: ти винуват?
— Винуват.
— Знаєш, у чому винуват?
— Та... Знаю.
— Хочеш, щоб я тебе в суд потягнув?
Крутоноженко перекладає картуз в другу руку і знов неспокійно, пильно дивиться земському в очі.
— Ну?
— Нікак нєт, ваше високоблагородіє... Тольки...
Самоцвіт поволі підводиться і ступає до Крутоноженка. Той з червоного робиться зразу жовтим і, замовкнувши, ще пильніше дивиться йому в очі.
— А наказать тебе за вину твою треба? — кидає Самоцвіт і на мент озирається до Дуринди, мов провіряючи, чи той слідкує за цим. Крутоноженко знов перекладає картуз в другу руку і з жовтого робиться знов червоним.
— Ну? Що ж мовчиш? Признаєш мій суд чи хочеш, щоб я тебе потягнув у настоящий суд і заморив тебе в тюрмі? Га? Признаєш?
— Так точно, признаю.
— Ну, то ось тобі... Р-раз!
Дуринді видно, як білий рукав Самоцвітової сорочки миготить у повітрі і з ляском зупиняється біля Крутоноженкового лиця. Крутоноженко трохи хилиться вбік, але в цей мент миготить другий рукав і чується другий ляпас:
— Оце тобі — два!.. А це...
І Самоцвіт рапто спиняється, не давши "три", і здивовано дивиться на Крутоноженка, що чогось нахилився і вхопив себе за ніс.
— Що там? — хутко підходить до них Дуринда.
— Чорт його зна... Чогось нахилився, — трохи стурбовано бурмоче Самоцвіт і силкується зазирнути до Крутоноженкового лиця. — Ти! Крутоноженко!.. Що там?..
— Н-н-ні-чо-го... — мичить Крутоноженко.
— Як?
— Нічого... кров... трохи з носа... — повертає трохи до них голову й гундосить він. Крізь пальці його, що міцно держать за носа, червоніє кров, і видно, як падає кругленькими червоненькими плямами на зелений шпориш.
— Ну, от... Кров із носа... — незадоволено й докірливо бурмоче Самоцвіт. — Наче в хлопчика... Стидався б... А ще мужиком називається... Наче дитина маленька...
— Парко, ваше благородіє, дуже... — оправдується Крутоноженко, знов безпокійно косячи на його очі. — Розпарився, значить, а воно й той... Воно пройде...
— Да, пройде...
В цей час за ворітьми чується якийсь галас і крики, ніби йде велика валка людей або таскають на гору якусь важку машину. Дуринда, Самоцвіт і навіть Крутоноженко повертаються й, чекаючи, слухають.
— Наче ведуть когось або пожар... — роздумливо говорить Самоцвіт.
— Да... — згоджується Дуринда.
«Овва! Овва!.. Ану, спробуй, ану!" — чується чийсь дзвінкий голос. Йому одповідає якийсь другий, товщий, але розібрати слів за галасом не можна.
— Мабуть, драка, — догадується Самоцвіт.
— А чорта! А чорта не хочеш! Га?! — дзвенить голос.
— Буде тобі чорта! — раптом чується вже в дворі прикажчиків голос, і в двір товпиться цілий гурт людей. Всі вони щось говорять один до одного, кричать, сікаються до прикажчика й поглядають на високого рудого мужика без шапки й піджака, дуже схожого на Крутоноженка. Він іде між двома мужиками, що мають по жовтій блясі на грудях і, запінившись, весь час кричать до прикажчика:
— А чорта! А чорта!
— Що

читати