Завантажити

відповів:
— Если бы я меньше пережил, я б выглядел еще моложе.
Тримався я спокійно, але в душі — буря од згадок про все. так страшно пережите...
А Микита Сергійович дивиться на мене своїми зеленими (чи, може, вони мені здалися зеленими од електрики, а вони карі?!) і безкінченно чулими очима, і в мою душевну бурю входить, як промінь сонця з укритого грозовими хмарами неба, його спокійний, батьківський голос:
— Получите орден Ленина.
І моя буря одразу стихла, і розбурхане море душі стало спокійним, як очі товариша Хрущова.
LX.
А мука, що я за лавами партії, все росла, і настав момент, коли я подзвонив у ЦК, що хочу поговорити з Микитою Сергійовичем в особистому питанні, тим більше, що на урядовому банкеті Микита Сергійович мені говорив:
— Жаль, что в таких условиях нет возможности поговорить как следует.
Але помічник Микити Сергійовича товариш Гапочка відповів мені, що йому доручено поговорити зі мною.
Я ж хотів бути прийнятий безпосередньо т. Хрущовим.
Та скільки я не дзвонив у ЦК, Гапочка спочатку відповідав, а потім він став кудись виходити, то на доповіді, то на наради.
І я написав лпста товаришеві Сталіну. Лист був такий:
"Дорогой товарищ Сталин!
Пусть меня извинит Никита Сергеевич, что я через его голову обращаюсь к вам, но я никак не могу пробиться к нему через его бездушно-глухое окружение вроде всяких Гаиочек п Нагорных.
В 1934 году меня исключили из партии как зоологического националиста, а я не мыслю жизни без партии.
Меня доводили до мысли о самоубийстве, но я не сделал этого потому, что слишком много страдал украинский народ, чтобы его поэты стрелялись".
І я так ридав над листом, що кров трохи не розірвала мого обличчя. Особливо над закінченням:
«Ты мое единственное спасение и прибежище.
Отец! Спаси меня!!!»
Точно я листа не пам'ятаю, але про народ і порятунок точно.
Я послав листа авіапоштою.
Але я не знав, що дружина розпечатала листа і вклада туди довідку од психіатра.
Так що лист до тов. Сталіна пішов з довідкою, здасться, професора Абашева.
І відповідь прийшла як блискавка.
Мені в обкомі сказали, що прийшов од товариша Сталіна хороший лист про мене. Я питав про зміст листа, але мені не сказали. А лист був такий: «Восстановить в партии. Лечить».
Це я так гадаю, бо на бюро мене викликали без представника нашої письменницької організації т. Городського і розбирали справу без нього.
Тільки мені не сподобалось, що товариш, який доповідав про мене, говорив тільки погане плюс і те, що я був у петлюрівцях.
Він замість Сосюра сказав Петлюра.
Мене це обурило, і [я] сказав спокійним людям, що сиділи за довгим червоним столом:
— Неужели товарищ, который докладывает обо мне, не мог найти ничего хорошего, что я сделал для народа, а все только плохое, и даже вместо Сосюра назвал меня Петлюра?! Секретар обкому спитав мене:
— Как вы считаете, былп у вас уклоны? Я відповів:
— Да. По национальному вопросу. Тоді секретар обкому каже:
— Я считаю, что товарища Сосюру надо восстановить в партии с прежним стажем, с мая 1920 года, но записать перерыв с 1935 года до 1940 и предложить Ленинскому райкому выдать ему партбилет.
І кімната захиталась і попливла під моїми ногами. Од щастя я став легкий і крилатий.
А люди за довгим червоним столом спокійно дивились на мене добрими очпма братів і усміхались мені.
Я сказав їм, не я, а моя залита сльозами щастя душа:
— Спасибо, дорогие товарищи! Вклонився їм і, не чуючи під собою підлоги, вийшов. Мене зустріли очі тих, що в черзі, то тривожні, то спокійні, то повні надії й благання, і по моєму блаженному обличчю узнали все ще до того, як я сказав їм:
— Восстановили.
І, щасливий до нестями, я швидко ходив по шумливих, повних сонця, фарб і кольорів вулицях Києва і, зустрівши знайомого, в короткому слові «поновили» — ділився з ним своїм щастям і біг далі, щоб побути самому з собою, з своєю такою майже екстатичною радістю...
LXI.
І який я забудько!
Добре, що прийом кінонапливу мені допомагає.
Лахуті,
Смуглявий-смуглявий, дуже схожий на індуса, він приїхав до Києва і вручив нам членські квитки Спілки письменників СРСР.
Це було на Леніна, 7, в 1936 році.
Була урочиста атмосфера. Я, ще не поновлений в партії, підійшов до столу, за яким стояв Гасем. Він мене спитав:
— Что ты будешь делать, если тебе насыпать земли в карманы?
— Я ее выброшу. — сказав я.
— Так вот, брось это! — I Гасем показав на порожні пляшки від боржому. Я дав слово, що кину.
Та знов я лечу не крізь туманність і не вгору, як в дитинстві, а вперед, крізь радість, у якій зростав разом з народом, як зростав з ним і у горі, в

читати