Завантажити

чекаючи, що відповість козакові воєвода, Самойлович відкланявся і вийшов.
Ромодановський став перед Звенигорою, насупився.
— Якщо кожен кріпак-утікач об'являтиме себе донським чи запорозьким козаком, то ми, поміщики, зостанемося без робітних людей, без кріпаків... До того ж вони збираються в гурти, і серед них починається бродіння. З'являється Степан Разін — і ллється дворянська кров!.. Ні, ні, козаче, не проси у мене заступництва для такого бродяги!.. На місці Трауерніхта я зробив би те саме!
Звенигора зрозумів, що говорити далі марно і небезпечно. Не оповіщати ж воєводі про участь Романа у повстанні Разіна! Але ще лишався наказ Сірка. Тому запорожець знову вклонився.
— Ну, що ще? — вже незадоволено промовив боярин.
— Ваша світлість, — понизив голос Звенигора, — хочу передати таємне прохання кошового...
— Кажи.
— Кошовий боїться, що гетьман примусить запорожців іти під Чигирин... Це дало б татарам і туркам можливість легко заволодіти Січчю, а потім і всім півднем нашого краю. Сірко вважає, що ми на Низу принесемо більше користі, ніж під Чигирином. У слушний час запорожці нападуть на Крим чи на Буджацьку орду і змусять хана відступити з-під Чигирина. Ми не пропустимо по Дніпру турецькі човни з припасами. Січова фортеця в тилу ворога, маючи кілька тисяч запорожців, буде більмом на оці у Кара Мустафи. Ми знатимемо всі наміри турків, напрями пересування їхніх військ і кількість їх...
Ромодановський задумався. Ні, що не кажи, а треба віддати цьому запорожцеві належне: розумний, хоробрий достобіса! І міркує, як зрілий досвідчений воїн, дарма що молодий... Може, він поспішив, відмовивши в його просьбі, думає воєвода. Одне слово Трауерніхтові — і той випустить свого колишнього кріпака. Враз думка воєводи сягає на кілька років назад... Грізні заграви осявають береги Дону і Волги, — то проходять повстанці Разіна... Вогонь повстання розростається, шириться і заливає усе нові й нові місцевості Російської держави, докочуючись мало не до Москви. Відгомін того повстання ще довго стрясав землю і ледве не коштував йому життя під час заворушень на Харківщині і Білгородщині. Князь пригадує в одну мить і те, що ватажком того заворушення був Сірко... Сірко! Напружені взаємини склалися з ним у воєводи. Ромодановський знає, що кошовий отаман не забув, з чиєї милості був запроторений аж на Іртиш після придушення харківських заворушень, яких зусиль йому коштувало разом з кількома засланими раніше разінцями втекти звідти і, вже літній людині, подолавши десятки небезпек, знову прибути на Запорожжя... Розуміє боярин, що Сірко — незвичайна людина, що тільки він може разом з запорожцями успішно відбивати криваві наскоки татар і сам у відповідь робити спустошливі походи на Крим. Тому й ставиться до кошового з повагою, але холодно. Не згадує йому старого, однак і не забуває, що той не терпів утисків і знущань не тільки з боку татарви, а й од своїх панів... Воєвода розуміє, що кошовий не хоче приводити своє військо під Чигирин, щоб тут не зустрітися з ним... Ну, що ж — хай промишляє на Низу! Там він зі своїми шибайголовами принесе більше користі... А Трауерніхтові нічого говорити не буде! Не стане він, князь, боярин, захищати мерзенного холопа, який, може, завтра здійме на нього руку!
Поки боярин думав, Звенигора стояв непорушно, з цікавістю спостерігаючи, як змінюється обличчя воєводи. Нарешті, Ромодановський підвів на нього очі.
— Я напишу кошовому. Завтра тобі передадуть мого листа — відвезеш на Січ. Та, на всякий випадок, запам'ятай: запорожцям — лишатися в Січі і частиною своїх сил шарпати тили ворога, перетинати дороги на Аккерман, в Крим, стерегти Муравський шлях! Другою частиною — напасти на Кизи-Кермен. Бажано взяти фортецю. Треба добре налякати татар, щоб новий хан Мюрад-Гірей почував себе під Чигирином, мов карась у ятері!.. Ти зрозумів мене?
— Зрозумів, ваша світлість.
— Тоді — йди! З богом!
 
4
 
— Ну, що? — кинулись до Звенигори запорожці.
— Ет, не питайте! — сказав розчаровано Арсен. — Ворон воронові ока не виклює!.. Пани скрізь однакі, хай їм грець! Боярин відмовився допомогти!
— То маємо шаблі в руках! — домагався свого запальний Сікач. — Силою визволимо Романа! Їдьмо негайно!
— А то, панове, думка! — підтримав його не менш гарячкуватий Спихальський. -— Гайда на Січ! Візьмемо півкуреня козаків, повернемося до Чигирина — хай тоді начувається тен шваб!
Почалася суперечка. Сікачеві і Спихальському протистали Метелиця і Товкач.
— Ви як маленькі діти! — сердився Метелиця. — Шаблями! Шаблями! А що з того вийде — не хочете подумати! Домовилися ж уже: Грива з Рожковим про все дізнаються, подивляться, винюхають, а тоді й візьмемося за діло! Треба обхитрити Трауувер... Траер... Тьху, чорт, язика зламаєш, поки вимовиш!.. Траверніхта, грім на його голову!
— Батько правильно мислить, — сказав Звенигора. — Наосліп нападати — карк зламати! Пошукаємо іншого шляху, розумнішого. Не завжди ж

читати