
Електронна бібліотека/Проза
- Робочий чатСеліна Тамамуші
- все що не зробив - тепер вже ні...Тарас Федюк
- шабля сива світ іржавий...Тарас Федюк
- зустрінемось в києві мила недивлячись на...Тарас Федюк
- ВАШ ПЛЯЖ НАШ ПЛЯЖ ВАШОлег Коцарев
- тато просив зайти...Олег Коцарев
- біле світло тіла...Олег Коцарев
- ПОЧИНАЄТЬСЯОлег Коцарев
- добре аж дивно...Олег Коцарев
- ОБ’ЄКТ ВОГНИКОлег Коцарев
- КОЛІР?Олег Коцарев
- ЖИТНІЙ КИТОлег Коцарев
- БРАТИ СМІТТЯОлег Коцарев
- ПОРТРЕТ КАФЕ ЗЗАДУОлег Коцарев
- ЗАЙДІТЬ ЗАЇЗДІТЬОлег Коцарев
- Хтось спробує продати це як перемогу...Сергій Жадан
- Нерозбірливо і нечітко...Сергій Жадан
- Тріумфальна аркаЮрій Гундарєв
- ЧуттяЮрій Гундарєв
- МузаЮрій Гундарєв
- МовчанняЮрій Гундарєв
- СтратаЮрій Гундарєв
- Архіваріус (новела)Віктор Палинський
- АРМІЙСЬКІ ВІРШІМикола Істин
- чоловік захотів стати рибою...Анатолій Дністровий
- напевно це найважче...Анатолій Дністровий
- хто тебе призначив критиком часу...Анатолій Дністровий
- знає мене як облупленого...Анатолій Дністровий
- МуміїАнатолій Дністровий
- Поет. 2025Ігор Павлюк
- СучаснеІгор Павлюк
- Подорож до горизонтуІгор Павлюк
- НесосвітеннеІгор Павлюк
Переяслава, не переводячи духу...
Володимир і без Шварна розумів, що кидатися услід за сіверянами ризиковане. Коли б застав їх тут, то не роздумуючи розпочав би січу, а гнатися, коли Ігор уже хтозна-де... Шварн, як завжди, дав мудру пораду: гнатися не слід!
— Тоді — в город! Побачимо, що там! — І князь приострожив коня.
Давньоруський город, як правило, містився на узвишші. Це була більша чи менша фортеця, обнесена земляним валом з дерев'яним палісадом і заборолом по ньому. Низинна, неукріплена частина міста, де жили ремісники, смерди, закупи, холопи, називалася подолом, а пізніше, в північно-руських містах, — посадом.
Тож Володимир у супроводі бояр та півсотні дружинників проїхав подолом і піднявся на невеликий пагорб. Брама в город була відчинена, міст опущений. Всюди лежали посічені глібівські вої. Від дерев'яних будинків лишилися купи головешок. Вогонь добирався і до заборол, але вогке після зими дерево не хотіло горіти — тліло, обвуглювалося, і тепер палісад зсередини стояв чорний, похмурий.
Город Глібів, заснований зовсім недавно князем Глібом, перестав існувати.
— Знайдіть мені Карпила — живого чи мертвого! — гукнув Володимир до дружинників, що никали по городищу, заглядаючи в обличчя мертвих воїв, жінок і дітей.
— Не треба мене шукати, княже, я тут! Здивований і вражений Володимир підняв голову. На нього, перехилившись через внутрішню огорожу, дивився червоними, аж кривавими очима тіун Карпило. Незважаючи на холод, він був в одній, вимараній у сажу, сорочці. Вид його запух, обрезк, патлатий чуб скуйовдився. Ліва щока, від вуха до бороди, заюшена кров'ю.
— Ти? Живий? — тихо спитав князь. — Як же ти вижив, як уцілів?
Карпило заплакав:
— Вся моя сім'я, княже, — жона, діти, — згоріли, і їхні кістки лежать ген у тому попелищі... Всі мої вої теж загинули... Я бився поряд з ними, але, як бачиш, лишився живий... Чому?.. Сам не знаю... Так схотілося Ігорю... Коли мене, пораненого, схопили і привели до нього, я вважав, що мені кінець. Але він, дізнавшись, що я тіун, сказав:
"Не вбивайте його! Я хочу, щоб він передав князю Володимиру, що Глібів — це відплата за спустошення і пограбування Сіверської землі. І так буде кожного разу, поки Володимир не зрозуміє, що чіпати Ігоря — це все одно, що гратися з вогнем... Киньте тіуна в погріб, а вранці, коли будемо рушати додому, випустіть його!" Мене справді не забули вранці випустити, і я оце никаю по Глібову, як неприкаяний... Краще б я був одразу загинув!
— Сам винен! Бо не пильнував! Бо впустив Ігоря в город!
— Винен і я, звичайно... Та більше вини падає на тебе, княже. Бо не я, а ти повернув переяславську рать з походу, бо не я, а ти пошарпав сіверські села і городи!
— Як ти смієш! — скипів Володимир. — Спускайся вниз! Тут поговоримо!
— Не спущусь!
— Чому?
— Бо не хочу. Бо з мене досить і тих мук, яких я зазнав тут нині.
— Візьміть його! — гукнув Володимир до дружинників.
Ті кинулися виконувати княже повеління.
— Ха-ха! Пізно, княже! — прохрипів тіун зі своєї обсмаленої вогнем, почорнілої вежі. — Пізно! Все майно моє згоріло, вся родина загинула, навіщо тепер мені цей білий світ?
З цими словами він кинувся головою вниз, під ноги Володимировому коневі. Помер відразу, навіть не ворухнувшись.
І князь, і дружинники, вражені цією смертю, довго мовчали.
— Божевільний! — нарешті промовив Володимир і, торкнувши коня, поїхав геть із спустошеного, безлюдного городища.
4
Сніги почали швидко танути, в ріках прибувала вода. Але весняна повінь уже була Ігореві не страшна. В суботу опівдні він прибув до Десни, якраз навпроти княжого села Путивська, що привільне розкинулося серед лісів на високому березі, обережно перевів по рихлому льоду кінну дружину і ще задовго до вечора в'їхав до Новгорода-Сіверського. Гінці заздалегідь сповістили всіх про його прибуття.
Княгиня Євфросинія з дітьми і почетом ждала його на майдані, перед хоромами. Побіля княгині, але тримаючись певної відстані, стояв разюче схожий на неї вродливий чоловік у багатому вбранні. Чорна соболина шапка з малиновим верхом відтіняла блідість його чола, з-під розстебнутого кожуха, розшитого канітеллю і отороченого випушками з горностаєвого хутра, виглядала князівська кошуля з блавату, на ногах — жовті чоботи. Ліва рука лежала на позолоченому держакові меча, а він сам напружено вдивлявся в обвітрене, засмагле на морозах обличчя Ігоря, який, скочивши з коня і розставивши для обіймів руки, швидко наближався до княгині і дітей.
— Ярославно! Княгине моя! — зірвалося з Ігоревих уст.
Євфросинія метнулася на той поклик, як пташка, і впала князеві на груди.
— Княже мій!
Ні на кого не зважаючи, він поцілував її в мокрі від щасливих сліз очі, у тугі, по-дівочому рожеві щоки. Потім підійшов до синів, кожного підняв перед собою, поцілував, а найменшеньку доньку кілька разів підкинув високо вгору, аж та заверещала від задоволення
Останні події
- 29.06.2025|13:28ВСЛ оголосило передзамовлення на книжку Юлії Чернінької "Бестселер у борг"
- 26.06.2025|19:06Дмитро Лазуткін став лауреатом літературної премії імені Бориса Нечерди
- 26.06.2025|14:27Роман, що повертає емпатію: у Луцьку вийшла книжка Костянтина Коверзнєва
- 26.06.2025|07:43«Антологія американської поезії 1855–1925»
- 25.06.2025|13:07V Міжнародний літературний фестиваль «Фронтера» оголошує фокус-тему та нових учасників
- 25.06.2025|12:47Блискучі рішення для життя і роботи: українською побачив світ комікс всесвітньовідомого поведінкового економіста Дена Аріелі
- 25.06.2025|12:31«Основи» готують до друку «Стан людини» Ханни Арендт
- 25.06.2025|11:57Сьомий Тиждень швейцарського кіно відбувається у липні
- 25.06.2025|11:51Видавництво READBERRY перевидало «Чорну раду» Куліша
- 20.06.2025|10:25«На кордоні культур»: до Луцька завітає делегація митців і громадських діячів із Польщі