Завантажити

Затисши пальцями ноги безмежжя вечір,
Ти з головою в сніг поринеш - угадай, чиї біліші кості? -
Чи того що розтав узавтра, чи того, кому на плечі
Кладуть коліна в божевільно-таємничій млості?

Ні, сонце хай не сходить й заметіль не дмуха -
Хай куряви не буде вік і відпочинку,
Але, вкладаючись в землі перину люту, зайцем нагостривши вуха
Лиш краще чуєш те, що відчуваєш усім іншим тілом взимку!

Що день біліший дзеркала, хоч дальший від вокзалу,
З якого утекти хотів ти від усіх навіки.
Що швидко смеркне лиш тоді, коли паплюжать щастя жала
Засніжені й згасаючі в останній з хуртовин повіки.
3.02.10

читати