Електронна бібліотека/Поезія
- Після снігуОксана Куценко
- Спочатку поет жив в життєпросторі світла...Микола Істин
- Буде час, коли ти...Сергій Жадан
- Буде злива початку світу, і підніметься Рось...Катерина Калитко
- І не вистачить сонця, аби все освітитиСергій Жадан
- отак прокинутися від вибуху...Павло Коробчук
- посеред ночі під час важкого кашлю...Анатолій Дністровий
- з міста, якого немає, не доходять новини...Галина Крук
- Велика годинникова стрілкаСергій Жадан
- Вечірня школаДмитро Лазуткін
- Оповита сном (THE SLEEPER)Едгар По
- Нас не вчили жити в такому, і ми вчимося, як можемо...Катерина Калитко
- Чужими піснями отруєна даль не навіки...Ігор Павлюк
- Візерунки на склі. То від подиху нашого...Мар´яна Савка
- Святи Йордан водою не вогнем...Мар´яна Савка
- Така імла - поміж дощем і снігом...Мар´яна Савка
- Він переїхав в Бучу в середині березня 2021...Максим Кривцов
- Приймаю цю осінь внутрішньовенно...Сергій Кривцов
- Скільки б я не старався виїхав по-сірому...Максим Кривцов
- Падає ліс падає людина падає осінь...Сергій Кривцов
- Зайшов до друга додому...Сергій Кривцов
- Коли запропонують витягти соломинку памʼятіСергій Кривцов
- Змійка дороги вигинається...Сергій Кривцов
- Як же мріється нині про ваші нудні біографії...Максим Кривцов
- Втрати...Сергій Кривцов
- В прифронтовому місті...Сергій Кривцов
- Сідаєш в броню наче у човен...Максим Кривцов
- Під розбитим мостом протікає Оскіл...Максим Кривцов
- Хто б міг подумати...Максим Кривцов
- Я поверну собі своє життя обіцяю...Максим Кривцов
- Моя голова котиться від посадки до посадки...Максим Кривцов
- Хочу розповісти вам історію про велетенського кота...Максим Кривцов
- Та, що зігріє тебе серед ночіСергій Жадан
*
Міраж сонливий, схований у дати,
Мелодією вирію щемить.
Написано, що мало написатись.
Літа й віки вміщаються у мить.
Весна така пісенно-солов’їна,
Що забуваєш про коли та як.
Осонцена усміхнена сльозина.
Тягар душі, що легша солов’я*.
*Побутує твердження, нібито маса душі – 21 грам (тоді, як солов’я, - від 22 до 25 грамів)
*
Обман убивчу правду не загоїть
І не сховає суть у велеслівний ребус.
Прийшов, аби не розминутися з собою.
Відходячи, надіявся втекти від себе.
*
Ще, безумовно, будуть виграні бої,
Одначе програна вже битва.
Небесні легіони, сотні та рої –
Неословеснена молитва.
Війна.
Відвічне плетиво ганьби й звитяг.
Веселка у сльозинці Бога.
Одначе кожна смерть – зернинка для життя,
Поразка – мати Перемоги.
*
На згадку ще –
Прощальний грім серпневий,
І сповідь літа
Сиво-дощова.
Передосінньо
Втомлені дерева,
Уздовж узбіч –
Загублені слова.
Та завтра
(Хоч комусь його не буде) –
Вже вересневий відлік
Ночеднів.
А там –
І дощ осінній,
Що остудить
У поглядах
Заховані вогні.
*
«Впливаємо в соснове море»*,
В осонцену зелену сутінь.
Усюди згаслих вчора
Невидима присутність.
Живиці дух, правічний спокій,
Сльозин зіниці в павутинні.
І шемрання, і кроки,
І вже не наші тіні.
*Богдан-Ігор Антонич, «Праліто»
*
Днина осонцена
В сутінь відчалює;
Дивиться жінка
У те, що спливло:
Погляд –
Хмільне запечалення,
Світло-осіннє
Тепло.
Стільки проміння
В сльозинці непрошеній.
Тиха задума
Та видивосни.
Гріюся
Поглядом Осені,
Де аж по вінця
Весни.
*
Із короною лелечого гнізда
Хатина,
Із теплінню літа
Вересневий вирій.
Тиша.
Пісня цвіркунів
Як сага часоплину,
Й сонце
У мішені павутиння
Сірій.
НА УЗБІЧЧІ
Горіхи в траві – іграшкові м’ячі.
Довкола – пташиний базар-тарарам.
Запитує дятел, клюючи: «Чий, чий?»
Ворона осудливо стверджує: «Крав!»
Метких горобців галаслива юрба
Торгується гучно за терен і глід.
Скидаючи листя, старенька верба
З узбіччя шепоче чи стогне: «Сто літ».
НІЧНА ПРАГА
Місяця око – у синьому німбі.
Містика тисячолітньо-осіння.
Стіни будівель – із відблиском срібним.
Прага нічна – із привидотіней.
Тут промовляє цеглина і камінь,
Душами дихає світло незгасне.
Тиша у Празі тремтить голосами,
Влтава вдивляється дзеркалом часу.
*
Осінь.
І що тут поробиш.
Доля: падіння – політ.
Дуба старезного стовбур:
Пам´ять – у борознах літ.
Листя, в повітрі зависле.
Щем а чи дух давнини.
Стелиться поле до лісу
Килимом озимини.
*
І відвесніли, і відлітували,
І набулись, і світ не відтеплів.
П’ємо вино осінньої печалі,
Вслухаючись у пісню журавлів.
І гріє біль, і спогади – як ліки.
Над небом у ріці – мости хиткі.
Сяйливосвітлі липа та осика –
В оточенні метеликолистків.
Цілющо-пряного повітря холод –
Провісник сніжночистої зими.
В усміхнених сльозинах – вдячність долі
За присуд залишатися людьми.
І відвесніли, і відлітували,
І набулись, і світ не відтеплів.
П’ємо вино осінньої печалі,
Вслухаючись у пісню журавлів.
*
Усамітнення та упокорення.
Тиші тисячолітній стогін.
Недочитані
Небо зоряне
І земні
Роздоріжжя-дороги.
Нерозгадане утаємничене,
Що без слова
Й зодягнуте в слово.
Тож прощання –
Подячне освідчення
У любові.
*
Навіть безвинні провини
В спогади й сни оповиті.
Часто в собі мить, хвилина
Вміщує майже століття.
Нині і знахідка – втрата,
Радість відлунює болем.
У побажанні «до завтра»
Чується «до ніколи».
*
За обрієм
Пливе у небеса
Дорога.
Вбираю в очі синь
Бездонну та безкраю.
Іду.
До спогаду
Донизуючи спогад.
«Фата-морґани цього світу
Споглядаю»*.
* Йокосе Садаомі, «Міняючи тіла…» (переклад Андрія Неморчевського)
ПРИХИСТОК
Звичні нарікання,
Сповіді, осанни;
Знахідки та втрати,
Втечі й лови…
Та якщо ти слова
Пожиттєвий бранець,
То твій прихисток –
У слові.
*
Не шукаймо поета
В осанні, в огуді,
В лабіринтах блукань
Чи у цвинтарній тиші.
Він, погасши, -
Ніде вже
Й усюди,
В міражі ночеднів,
У мелодії віршів.
Не шукаймо у слова
Підтексті/надтексті,
В таїні одкровення,
За ширмою теми.
У залишених віршах поета
Не його, а себе
Віднайдемо.
*
Миттєвості життів
Пливуть, летять, біжать.
З сузір’ями «чому»
Згасає кожне.
Для запитань
Справіку
Є межа,
Коли
Їх ставити
Не можна.
*
Загадку буття
Неможливо збагнути.
Хмаринами душі
В космічній безодні.
Вміщається вчора,
Сьогодні, майбутнє
У знака печерного
Коді.
*
Кожному –
По лабіринту своєму.
Доля – дорога
Блукальців одвічних.
Зірка ж цвіте,
Коли царствує темінь:
Обриси ранку
З’являються ніччю.
*
Все більше стискається простір;
У митях привільно вікам.
Тремтить у нічній високості
Незмінна іскриста ріка.
Зі Шляху Чумацького солі
Насипала ніч у траву.
Ой болю мій, вірний мій болю,
Допоки живеш, я живу.
*
Були рабами гри.
Адже потрібно жити
І сподіватися знайти, якщо загубиш.
Безумці – в ролі мудреців, голодні – ситих,
А брехуни та заздрісники – правдолюбів.
Без права на антракт
Під «браво, біс» тривала
Трагікомедія абсурдного театру.
Поневірялася з тавром зневаги слава,
Мерцям живим не треба було помирати.
Ховалися за ширму слів безмов’я бранці,
Топилися до забуття в бездонні дози.
Та очі відвертали, як, бувало, вранці
Текли по склі віконному
Господні сльози.
*
Ми за злети падіннями платим,
За гріховне – спокутою-постом.
І зазвичай духовне багатство –
В парі з матеріальним убозтвом.
*
І днина сниво спогадів колише,
І тепло-світло на буття межі:
Обличчя й погляди, слова і тиша
В небесно-сонячному
Міражі.
ВЕЧІРНІ ПІДСУМКИ
У ніч відпливаючи, вечір
Вгорі крапку зіркою ставить.
Найважчий тягар – порожнеча.
Найвбивчіший трунок – ненависть.
ЗІЗНАННЯ І (з діалогу)
- Щомиті далеке все ближчає й ближчає. -
- Та стільки проміння у кожному дневі. –
- Із ким ще спілкуєшся?
- З тишею.
- То хто ж тоді друзі?
- Дерева.
ЗІЗНАННЯ ІІ (з монологу)
Й розділений хліб, що справіку святий;
І слово, в якому майбутність.
Було все.
Час безповоротно піти
І в спогаді не повернутись.
*
Не сховатися
В маску чи привид,
Що судилося,
Не оминути.
Та життя
Залишається дивом,
Якщо й світло
Згасає у сутінь.
ЖИТИ
Говорити про світло – носити пітьму?
Віднаходити радість, шукаючи біль?
Відповіти хоча б на частину «чому» -
Смертний винести вирок
Собі.
*
Печалі лікуються болем,
А тиша воліє кричати.
Так часто життя –
Рух по колу,
Завершення –
Знову початок.
ПОПЕРЕДЖЕННЯ
А жура всеосяжно-глибока,
А печаль і гнітюча, й безкрая….
Струменіє в повітрі неспокій
Чи душа про щось
Попереджає.
*
Погасне шлях, розчиниться у тиші голос;
На крилах забуття знебесніє земне.
Як не тікай,
Від себе не втечеш ніколи.
Як не біжи,
Минулого не здоженеш.
*
Ми є тоді, коли вже нас немає
На святі славослів’я, суєти.
Не знає путь життєва зайвих.
Щоб залишитися, нам слід піти.
*
Помиляється кожен
По-своєму.
Не докажеш
Нікому нічого.
Забуттям
Рани-спогади
Гоїмо
Та падіннями
Значим дорогу.
СВІТЛІЙ ПАМ’ЯТІ ОЛЕГА ПОТУРАЯ
У вересневій сонячній повені…
Олег Потурай, «Політ»
Тебе нема, минущосте-юго!
Олег Потурай, «Ну хто сказав, що все це промине?»
Тільки перша позолота на деревах.
Бджоли носять сонце вересневе в борті.
Ще тепліє літом світ прадавньо-древній
Та у сповитку проміння сніє Бортнів.
А в зіницях невимовно журавлино,
І такий тягар небесного огрому.
В світлотінях мерехтливих часоплину
Буг, Бужанка, і Млинище, і Поромів.
Кожна мить благословенна отчим краєм.
Тиша зіткана з Господньої любові.
Тож не треба сліз.
Поет не умирає.
Він живе і житиме.
У Слові.
*
…згромаджує в собі всі образи й відбиває землю як фреску, де все відбувається одночасно, і видно майбутні обриси всіх подій. Тому, хто вміє бачити, досить підвести очі до неба.
Ольга Токарчук, «Книги Якова» / «Книга Шляху» (переклад Остапа Сливинського)
Згори –
Знебеснені мінливі міражі
Із подихів і поглядів,
Облич і слів,
Зі світлотіней
Від шляхів і від стежин,
Що час у килим свій
Вплітає та уплів.
І нам пульсує кожна мить
Буття теплом,
І незбагненне диво
Радісно болить.
У дзеркалі небесному –
Все, що було,
Що є і буде
В снивовидиві століть.
*
Одну сльозу з очей карих…
Тарас Шевченко, «Думи мої…»
Від крапки дощової краплі –
У річці обереги-кола.
Поети, всміхнені печально,
Переселяються в ніколи.
Вертаються слова в пратишу
Безповоротно та неспинно.
Проміння від найліпших віршів –
У діамантику сльозини.
*
Пора прощань.
Все більше теплих кольорів
На лісу зеленіючому фоні.
На заході на спомин день, що догорів,
Явив нам обрис Холмської ікони*.
З-над вирію зажуравліли небеса
І нагадали, землю осінивши:
Лишаються непроминальності краса
І всеосяжна молитовна тиша.
*Чудотворний Холмський образ Пресвятої Богородиці
ЗРІДНЕНІ
…та даленіє рідне, і близьке чужіє,
Ненависть убиває в слові й чині.
І розпинаються Месії,
І гине Бог в людині.
Як і колись,
Неспинно й начебто незмінно
Тече Чумацький шлях так само.
І ми усі – одна родина
За Євою й Адамом.
*
Річки не вмирають – вселяються вглиб;
Минуле вертає в майбутнє.
Живуть, і пішовши, усі, хто були, -
Хіба що незримо й нечутно.
Здіймаються погляди, згасши, увись –
Небес міражі всевидющі.
Снігами розквітли хмарин острови;
Усюди – невидимі душі.
*
Заліковує граб імена,
Закарбовані кимсь на корі.
Земну путь, що судилася нам,
Проєктує літак угорі.
І здивований ліс шелестить:
Між дерев світлотіні тремтять,
Наче видиво-сниво століть,
Ніби згадка про згаслі життя.
*
Кара дару неминуча,
Суджене – спасенна даність:
Вчителеві – учень,
Радості – страждання,
Шлях – людині,
Небо – зорям,
Слово – тиші,
Вічність –
Миті.
Тож і берег – морю,
Тож і смерть – щоб жити.
*
Світлій пам’яті Ігоря Ольшевського
Хоч не завжди веселка
Крізь сльозу воскресне,
Але й відходу мить
Благословенна Богом:
У часопростір повертається небесний
Душа, що звільнена
Від тягаря земного.
Завершення запрограмоване початком:
Закон Господній –
Споконвічне світло світу.
Народжуємося,
Аби відтак вмирати.
Вмираємо,
Щоб по-новому народитись.
*
Як не зчорнюй все і як не скрашуй
Тьму безвиході чи зблиски візій,
Кожна днина –
Знову чистий аркуш
У життєпису незнаній книзі.
*
Хтось «так» і «ні» в оксиморон заплутав.
Єднає воду та вогонь гроза.
У мудреця – своє бузумство,
У радості – своя сльоза.
Зусюд сліпці повчають: подивіться.
Скрізь стільки Нострадамусів і Ванг.
Така життєва шахівниця,
Коли наступний хід – цугцванг.
*
Чи «так», чи «ні»,
Та без «якби» або «коли б»:
Життя не стане смертю,
Правдою – облуда.
Якщо направду
Ми хоч мить були,
То неодмінно
Завше будем.
*
Були печалерадощі, щоденне диво,
Блукання у собі та сяєво натхненне,
Коли здавалося можливим неможливе
Й неждано здійснювалось нездійсненне.
Те, що було, писав Еклезіяст,
Знов буде.
Іду.
Осонцене колосся пахне хлібом.
Спиняюся.
Дивлюсь у сниво святобуднів
І подумки шепчу «прости» й «спасибі».
Останні події
- 20.03.2024|14:23У київському просторі PEN Ukraine відбудеться публічна розмова Мирослава Мариновича з Мирославою Барчук
- 20.03.2024|14:02В Україні видадуть продовження серії «Червоний Арлекін» італійського письменника Роберто Річчі
- 20.03.2024|14:00У «Видавництві 21» готують до друку перше в Україні гумористичне фентезі про ІТ
- 15.03.2024|16:37У Києві презентували епічне фентезі «Кий і морозна орда»
- 14.03.2024|11:27Книга Сергія Руденка "Бій за Київ" у фінському перекладі увійшла до короткого списку премії Drahomán Prize 2023 року
- 09.03.2024|14:20Оголошено імена лауреатів Шевченківської премії-2024
- 06.03.2024|18:34Оголошено претендентів на здобуття Міжнародної премії імені Івана Франка у 2024 році
- 05.03.2024|11:11У Львові презентують книжку Олени Чернінької, присвячену зниклому безвісти синові
- 05.03.2024|11:09«Сапієнси»: потаємна історія наукової фантастики. Лекція Володимира Аренєва
- 01.03.2024|13:50«Маріупольську драму» покажуть в Ужгороді та Києві