Завантажити

Імперія має зростати. Якщо імперія не зростає, виникає застій, який невідворотно тягне за собою розвал. Імперія нагадує повну вантажівку на крижаному схилі: або дряпається вгору, або на мить зупинившись, летить до низу, аж свистить.

1917-го року на уламках Російської імперії виникла нова, ще агресивніша держава, чиї вожді відверто оголосили свій план світового панування.

І загримів над світом «Марш Будьонного»:

Даєш Варшаву!

Дай Берлін!

Вже врізалися ми у Крим!

До Берліна вони тоді не дійшли. І під Варшавою їм наваляли так, що довелося здати Польщі Західну Україну і Західну Білорусію, погодитися на незалежність Фінляндії, Естонії, Литви, Латвії.

Але 1920-го у Крим вони «врізалися». Закликали усіх, хто був у Криму, припинити опір, обіцяли пробачення і примирення. Усіх, хто повірив, вони перерізали та перестріляли. Заразом ударом зненацька знищили і своїх союзників-махновців, разом із якими захоплювали Крим.

Потім багато чого було. Вони взяли Варшаву та Берлін, Ригу й Таллінн, Будапешт і Бухарест.

Проте втримати не змогли. Звідусіль їх вигнали.

І от вони знову у Криму.

Щоправда цього разу не «врізалися», а вляпались.

Незабаром кремлівські пахани дуже пожалкують про своє необачне рішення.

Про жодну Варшаву чи Берлін вони більше не мріють. Їхня імперія ковзає з крижаної гірки. Швидкість зростає. Колись вони довбали артилерією житлові квартали Будапешта, колись душили танками свободу Чехословаччини. Сьогодні розмах вже не той. І кордони не ті. Лінія фронту від Варшави, Будапешта та Праги відкотилася далеко на схід до Луганська, Слов’янська, Донецька.

Немає більше рішучості посилати у бій танки, ба й танки ті давно іржаві. Доводиться обмежитися послугами найманців. До речі, 1977-го року було підписано Додатковий протокол до Женевських конвенцій. З цього протоколу витікає, що упійманий найманець не може вважатися військовополоненим. На нього статус військовополоненого не розповсюджується. Тобто з ним належить чинити так, як чинять із озброєним горлорізом, який за гроші вбиває людей.

Саме на таких продажних вуркаганів і роблять ставку кремлівські пахани. Іншого війська під їхньою орудою немає.

Як не дивно це звучить, але кремлівські вожді провадять проти України не наступальну, а захисну війну.

Вони намагаються виставити свої дії як захист російського населення. Це брехня. Росіян притискають у Таджикистані, в Узбекистані, в Туркменії, в Чечні. Кремлівським паханам це байдуже.

Вони ведуть війну проти України не заради захисту росіян, а зовсім з іншої причини. Свобода заразна. Народ України повстав проти злодійської шахрайні. А кремлівським махлярам вночі не спиться: коли б ця пожежа і на Росію не перекинулася. Кремлівським вурками треба задавити свободу України, бо це наочний приклад для народів Росії. Їм треба душити демократію в сусідній державі, щоб уберегти свої крадені мільярди, щоб зберегти від народного гніву свою незаконну владу, свої голови та дупи. Бо бігти нема куди.

Росія – це напхана золотими зливками вантажівка на крижаному схилі. За кермом – ниций боягуз. Кермові пристрої та гальма роз’їла корупція. Двигун не тягне. Жодним холопам та найманцям за будь-які гроші цю вантажівку на кризі не втримати.

Тоталітарна держава не може існувати поруч із вільними країнами. Подібно раковій пухлині, яка не може довго співіснувати з живим організмом. Або одне або інше переможе. Тому кремлівські вожді з першого дня захоплення влади ставили собі за мету руйнацію вільного світу і включення усіх країн до складу Радянського Союзу як «республік», аж до Останньої Республіки включно.

Їх плани зазнали фіаско. Але ракова пухлина не здається.

Терористична війна проти України – це останні спроби відродити імперію, це передсмертні судоми тоталітарної влади, що здихає.

Росія або загине, розпадеться на шматки та знищить себе у війні бюрократичних та мафіозних кланів, або скине свою злодійську владу за зразком України.

Слава Україні!

Володимир Рєзун

10 червня 2014 р.

читати