*****

Безкрає древо

Густою тінню

Шелестить.

І звідусіль – така

Співоча повінь.

Я тільки тут

Крізь темінь

Перейду.

Й розгублено

Оглянуся назад..,

А там – лиш досвітку

Усміхнене лице,

І далі вже нічого

Там не видко…

(І слава Богу,

Переплив меди).

Спогадую цей день

Такий живий,

І тінь густу,

І дерево,

І небо.

…Тужачи за тим,

Що перейшло.

Древо безкрає. 

 

*****

На терезах дерев

Вітер вигойдує

Крила

(Якось відшукав

Ці дерева

Й терези собі

Влаштував).

...Не виважує крила, –

Вигойдує,

Зсрібнені крила.

Їх музику

Вранішню.

Зараз мені

Віддав.

 

*****

Цю тишу ношу

Наче ношу.

Не пишу в тишу,

Як у нішу.

…Коли відчую,

Тиша дише,

То дишу я

І пишу тишу:

Як дишу – дишу,

Так і пишу. –

Скільки років

Колишу тишу;

І тиша виколисує

Мене.

Пишу. Тишу. Дишу.

Дишу. Тишу. Пишу. 

 

*****

Я приходжу в ліловий

Парк,

Приятелюю з фіолетовим

Небом.

Десь підвивають поліційні

Сирени.

Розпадаються ілюзії

Вчорашні.

І такі надійні береги

Пластами опускаються

У вирву.

Від молитовних

Поклонів

Граніт стає м’яким;

Мої молитви сіються

До Бога.

*****

Ти входиш на світанку,

Вільний як дух,

У рожеві відкриті води.

І певен, що маєш право

На сьогоднішнє диво,

І на завтрашню зустріч,

І неодмінно на далеку

Переміну.

Аби сягнути зорі,

Що вишнево вмонтована

В небо,

Яке зоріє сьогодні

На світанку.

…Що твоя.

…Вишнева зоря.

…Сьогодні.

 *****

Перед хвилиною

Не помічав

Цього блискітного

Світу;

Та й не було

Його;

Зарікаюсь.

…І тут зненацька

Снігові заманулося

З’явитись

І все перемінити

Навспак.

Запропонувати іншість

Достоту хочеться.Блискітну.

…Ось собака гасає,

Як знавісніла, парком.

Вона вже впіймала

Свою золоту сніжинку

І прагне просто бути

Посеред снігу.

…І я залишаюся серед

Блискітного світу.

  

*****

Ця годинна прогулянка

По обіді;

Відкриваючи нові форми

Простору Брюховичів*.

І гукаючи до когось

По той бік Озера,

Аби не цілився в нас

Так довго

Із свого срібного лука…

Важливо, що вдалося

Побалакати із тобою

І про нашу поблажливість

До зарозумілого Пана**,

Що час-до-часу супроводжував

Нас

На певній відстані

І тішив якимись

Карколомними перевтіленнями.

Закінчилось так само

Зненацька,

Як і розпочиналось:

Ти, забравши дітей,

Повернулася до Львова,

А я залишився тут,

Здається, назавше.

*Брюховичі – селище; околиця Львова

** Пан – міфічна істота в древній грецькій міфології

 

*****

З-за надвечірніх

Пурпурових хмар

Випливають золоті

Риби

І беззвучно щось

Шепочуть одна одній.

І все так тулилося

До неба,

Що, здавалося, було

Тихіше від тиші.

…Тільки великий

Вусатий сом

У ріці

Тяжко застогнав

Крізь водну товщу.

 

*****

Зникнути у всесвіті

Так наче заховатися

У власному домі

І чути подзенькування

Кришталю

Далеких холодних зір.

…І вірити, що здолаєш

Шлях до себе.

…Так наче заховатися.

 *****

У цьому дереві дрімають

Звуки

І не квапляться звідти

Видобутись.

Принишкли й ні до кого

Не зголошуються;

Тихий падає сніг.

І ні звуку не чутно

У лісі дерев.

У дерев’яних душах лісу

Ховаються звуки.

…Заворожений ліс.

Хіба що, – це робота

Якоїсь ворожки?..

Вона добре знається

На звуках дерев. 

*****

І погляд, і дотик мій –

До тої піщинки,

Що досі існує без назви

(Хоч сама іменує

Себе всесвітом).

І без особливого запвзяття

Переміщає себе,

За допомогою вітровію,

З місця на місце,

Намагаючись відшукати

Свою небесну матерію.

І без жодних на те

Причин

Опиняється на моїй

Долоні.

Ні поєдинчастості,

Ні множинності не знає

Вона.

А залишається можливою

Моделлю космосу,

І сущого життя

Кожного з нас.

…І без жодних на те

Причин опиняється

На моїй долоні.

*****

Одчайдушна рана

Світанку…

І, разом з тим, якась

Гра,

Що складається з самих

Лише буднів неприкаяних

Серед минувшин розпорошених,

Гра, що спонукає лікувати

Ці світанкові рани.

Долаючи щоразу будні,

Рухаючись вперед,

Відсторонюючи порожнечу;

Не зазіхаючи ні на чиї

Обіцянки.

Уважно вдивляючись

У кожного зустрічного,

Аби таки знайти

Вдатного знахаря,

Який знається

На вигоюванні

Отих світанкових ран.

*****

Нічні дивні хурделиці

Були, на цей раз,

Надмірно ревними

І буйними

У пошуку снів прийдешніх,

Затаєності древніх трав

І надмірності чогось нового…

Безтямно сновигали якісь

Непевні зорі. Чорні.

Що, можливо, представляли

Темні простори незнищенності.

(Скільки всього прибуде

Зляканого та забутого.

Бутого).

…Повернемось і знайдемось.

Та судитимуть і нас.

…І будемо гукати себе

Серед зими,

Коли навіть Мати

Мовчатиме…

Нічні хурделиці.

Мати.

 

*****

…То відходить мій

Сьогоднішній сон.

…Хтось дивиться

Крізь шибку

Занімілого предковічного

Дня.

…Хіба це аж так

Потрібно?

Виявляється, що так,

Бо, це – розповідач

Людських історій;

І тільки він може

Позбавити

Дрімотного стану

Одразу стількох

Запізнілих людей…

Знову купаюся в морі

Відчуттів,

Аби повертатися,

Дню на догоду.

До себе.

 

*****

На цей раз,

Фальшував навіть

Знакомитий скрипаль.

А його віртуозний

Смичок

Якось дивно світився

Невизначеною барвою.

Його стікаюча музика

Розпадалась

На дисгармонійні тони;

Здавалася зовсім

Збожеволілою.

…Його виконання тепер

Нагадує якесь нігіляційне

Явище;

І ця п’єса чомусь

Називається

„Околиці Львова”.

Я йому цього ніколи

Не пробачу.

…Наше існування.

…Дисгармонійні тони.

 *****

Мій сон сьогодні

Виведено на великий

Екран:

Дві папуги, прикуті

Золотим ланцом,

Сидять собі

І спостерігають за мною.

Вони лише трошки

Мої,

А насправді – власність

Чаклуна з Австралії, Клода.

Ніби дрімають,

І все ж, допомагають

Мені

Закінчити цю картину,

Що наклодається (Клод!)

На моє вікно:

…Там я промовляю

Свої вірші.

Склодаю (Клод!).

*****

Правда. Так. Сьогоднішній день

Найсправдішній.

Можемо підстрибувати

Від радості

І обніматися від захоплення!

Але це нам нічого не гарантує

На завтра. Завтра.

Якийсь астральний Див

Пророчить незбагненність.

Хтось грає на віолончелі…

А, може, це моя душа

Повертається до себе.

Себе?

 

*****

Запах опівнічних морозів

У ніздрях собак-волоцюг,

В очах нічних пройдисвітів,

У білій осяйності

Віддзеркалення опівнічного

Часу.

Запах чогось безнадійно

Втраченого;

А, може, мимоволі

Розтривоженого,

Мною опівнічним гульвісою.

І тепер, замість

Зимового декору,

Волію старі потріскані

Гори,

З їхніми затишними

Печерами порятунку.

…Відчуваю присмак

Опівночі на твоїй руці.

Вона – зі мною: опівніч.

*****

Пильнуйте. Вже тумани

Клубочаться понад безоднею.

І очі якісь наймення твоє

Вимовляють.

І пастуші ватри палають

Посеред ночі.

…А хто душу твою

Цінуватиме

Нині й завтра,

І цілуватиме руки,

І виводитиме тиху

Зорю печалі?..

Пильнуйте. Вже тумани

Клубочаться понад безоднею.

…Поглинаються астральною

Боднею. Зникають зо всім.

…І з тобою також.

 *****

Там горить жарівка;

А десь блимає лампадка,

Як оновлені очі ночі…

Припадаю до холодного

Скла

І видивляюся ґанджі;

Тьма густішає

І все менше очей

Серед листопаду.

Вони депресивно

Звужуються

Аж до тонких щілин.

Виходять на сцену

Вітри

І очі закриваються

Зовсім,

Вони не люблять цих

Крутих хлопців, вітрів.

…І ще: пара коханців,

У сквері навпроти,

Скористалася нагодою

Спадаючої темряви.

(Збожеволіли до останку!).

 

*****

Як тілесно в Рубенса!

Квапляться задемонструвати

Свої лоскітливі забаганки,

Розкинувшись у розніжених

Ложах розпашілі красуні

В одвертих позах.

Ніколи не полишатимуть

Уяву

Рум’яних пошанувальників

Дебелого чуттєвого ранку,

Який вже сягає аж

Виповненого горизонту.

Як тілесно в Рубенса!..

*****

Важка юрба

Довкола –

Гамселять одне

Одного.

Хтось аж заплакав,

Спересердя увігнавши

Стилет

У чужу шию.

…Хіба тобі конче

Тут зараз бути,

А не тішитися

Травинкою чи едельвейсом

Високо в горах?

…І чекати

На очищаючу грозу,

Цілющу, невідворотню?

Важка юрба…

*****

Добре чекати на Свято.

І тішитися цим передчуттям.

І бути з собою в злагоді.

І перейматися лише

Різдвяними приготуваннями.

Не приховувати своїх

Наївних захоплень,

Навіть дешевими позлітками.

І згадувати, як воно було колись,

Перебираючи старі ялинкові

Прикраси.

…Є такі поодинокі миттєвості,

Коли все непотрібне зникає.

…Тільки снять білі-білі

Сніги.

Добре чекати на Свято.

Львів, 2012

читати