Електронна бібліотека/Поезія

Гора вин (новела)Віктор Палинський
Нарцисизм і стражданняСтепан Процюк
Наодинці з порожнечеюСтепан Процюк
Terra incognitaСтепан Процюк
ПО НЕБУ ВНИЗ (уривок із роману)Наіль Ісмайлов
"Сни з колодязя" (уривок з роману)Алла Рогашко
Спорудження залізничної станції (1931) (дубль)Дебора Фогель
Спорудження залізничної станції (1931)Дебора Фогель
«Акація квітне» (1932)Дебора Фогель
Квіткові з азаліямиДебора Фогель
ПубліцистикаДебора Фогель
Мавка і БерсеркГанна Заворотна
Втеча до морокуІгор Скрипник
Із майбутньої книгиВасиль Кузан
Доторкнутися до кумираЄвген Баль
Азовські сомикиЄвген Баль
Меридіани штурмана БаркаЄвген Баль
З книжки «Глінтвейн дорогою на Говерлу»Василь Карп’юк
Нічні голосиОлег Янченко
Майже елегія. Зі збірки «Елегії острова Патмос»Олег Короташ
Моя Венеція. Зі збірки «Поет без імперії»Олег Короташ
Політ над містом. Зі збірки «Поет без імперії»Олег Короташ
"найрідніша цей зачумлений вигуком вірш..." Зі збірки «Поет без імперії»Олег Короташ
Елегія Маяковському. Зі збірки «Поет без імперії»Олег Короташ
Блюз біженців. Зі збірки «Бордель для військових»Олег Короташ
Елегія зла. Зі збірки «Бордель для військових»Олег Короташ
«– А давайте надамо німому слово, –». Зі збірки «Бордель для військових»Олег Короташ
Денний чай у Лондоні. Зі збірки «Бордель для військових»Олег Короташ
dasein. Зі збірки «Бордель для військових»Олег Короташ
Пластика. Зі збірки «Бордель для військових»Олег Короташ
Це твоя п’єса, мабуть... Зі збірки «Бордель для військових»Олег Короташ
творити мовчання. Зі збірки «Бордель для військових»Олег Короташ
Сієста. Зі збірки «Бордель для військових»Олег Короташ
Завантажити

*****

Безкрає древо

Густою тінню

Шелестить.

І звідусіль – така

Співоча повінь.

Я тільки тут

Крізь темінь

Перейду.

Й розгублено

Оглянуся назад..,

А там – лиш досвітку

Усміхнене лице,

І далі вже нічого

Там не видко…

(І слава Богу,

Переплив меди).

Спогадую цей день

Такий живий,

І тінь густу,

І дерево,

І небо.

…Тужачи за тим,

Що перейшло.

Древо безкрає. 

 

*****

На терезах дерев

Вітер вигойдує

Крила

(Якось відшукав

Ці дерева

Й терези собі

Влаштував).

...Не виважує крила, –

Вигойдує,

Зсрібнені крила.

Їх музику

Вранішню.

Зараз мені

Віддав.

 

*****

Цю тишу ношу

Наче ношу.

Не пишу в тишу,

Як у нішу.

…Коли відчую,

Тиша дише,

То дишу я

І пишу тишу:

Як дишу – дишу,

Так і пишу. –

Скільки років

Колишу тишу;

І тиша виколисує

Мене.

Пишу. Тишу. Дишу.

Дишу. Тишу. Пишу. 

 

*****

Я приходжу в ліловий

Парк,

Приятелюю з фіолетовим

Небом.

Десь підвивають поліційні

Сирени.

Розпадаються ілюзії

Вчорашні.

І такі надійні береги

Пластами опускаються

У вирву.

Від молитовних

Поклонів

Граніт стає м’яким;

Мої молитви сіються

До Бога.

*****

Ти входиш на світанку,

Вільний як дух,

У рожеві відкриті води.

І певен, що маєш право

На сьогоднішнє диво,

І на завтрашню зустріч,

І неодмінно на далеку

Переміну.

Аби сягнути зорі,

Що вишнево вмонтована

В небо,

Яке зоріє сьогодні

На світанку.

…Що твоя.

…Вишнева зоря.

…Сьогодні.

 *****

Перед хвилиною

Не помічав

Цього блискітного

Світу;

Та й не було

Його;

Зарікаюсь.

…І тут зненацька

Снігові заманулося

З’явитись

І все перемінити

Навспак.

Запропонувати іншість

Достоту хочеться.Блискітну.

…Ось собака гасає,

Як знавісніла, парком.

Вона вже впіймала

Свою золоту сніжинку

І прагне просто бути

Посеред снігу.

…І я залишаюся серед

Блискітного світу.

  

*****

Ця годинна прогулянка

По обіді;

Відкриваючи нові форми

Простору Брюховичів*.

І гукаючи до когось

По той бік Озера,

Аби не цілився в нас

Так довго

Із свого срібного лука…

Важливо, що вдалося

Побалакати із тобою

І про нашу поблажливість

До зарозумілого Пана**,

Що час-до-часу супроводжував

Нас

На певній відстані

І тішив якимись

Карколомними перевтіленнями.

Закінчилось так само

Зненацька,

Як і розпочиналось:

Ти, забравши дітей,

Повернулася до Львова,

А я залишився тут,

Здається, назавше.

*Брюховичі – селище; околиця Львова

** Пан – міфічна істота в древній грецькій міфології

 

*****

З-за надвечірніх

Пурпурових хмар

Випливають золоті

Риби

І беззвучно щось

Шепочуть одна одній.

І все так тулилося

До неба,

Що, здавалося, було

Тихіше від тиші.

…Тільки великий

Вусатий сом

У ріці

Тяжко застогнав

Крізь водну товщу.

 

*****

Зникнути у всесвіті

Так наче заховатися

У власному домі

І чути подзенькування

Кришталю

Далеких холодних зір.

…І вірити, що здолаєш

Шлях до себе.

…Так наче заховатися.

 *****

У цьому дереві дрімають

Звуки

І не квапляться звідти

Видобутись.

Принишкли й ні до кого

Не зголошуються;

Тихий падає сніг.

І ні звуку не чутно

У лісі дерев.

У дерев’яних душах лісу

Ховаються звуки.

…Заворожений ліс.

Хіба що, – це робота

Якоїсь ворожки?..

Вона добре знається

На звуках дерев. 

*****

І погляд, і дотик мій –

До тої піщинки,

Що досі існує без назви

(Хоч сама іменує

Себе всесвітом).

І без особливого запвзяття

Переміщає себе,

За допомогою вітровію,

З місця на місце,

Намагаючись відшукати

Свою небесну матерію.

І без жодних на те

Причин

Опиняється на моїй

Долоні.

Ні поєдинчастості,

Ні множинності не знає

Вона.

А залишається можливою

Моделлю космосу,

І сущого життя

Кожного з нас.

…І без жодних на те

Причин опиняється

На моїй долоні.

*****

Одчайдушна рана

Світанку…

І, разом з тим, якась

Гра,

Що складається з самих

Лише буднів неприкаяних

Серед минувшин розпорошених,

Гра, що спонукає лікувати

Ці світанкові рани.

Долаючи щоразу будні,

Рухаючись вперед,

Відсторонюючи порожнечу;

Не зазіхаючи ні на чиї

Обіцянки.

Уважно вдивляючись

У кожного зустрічного,

Аби таки знайти

Вдатного знахаря,

Який знається

На вигоюванні

Отих світанкових ран.

*****

Нічні дивні хурделиці

Були, на цей раз,

Надмірно ревними

І буйними

У пошуку снів прийдешніх,

Затаєності древніх трав

І надмірності чогось нового…

Безтямно сновигали якісь

Непевні зорі. Чорні.

Що, можливо, представляли

Темні простори незнищенності.

(Скільки всього прибуде

Зляканого та забутого.

Бутого).

…Повернемось і знайдемось.

Та судитимуть і нас.

…І будемо гукати себе

Серед зими,

Коли навіть Мати

Мовчатиме…

Нічні хурделиці.

Мати.

 

*****

…То відходить мій

Сьогоднішній сон.

…Хтось дивиться

Крізь шибку

Занімілого предковічного

Дня.

…Хіба це аж так

Потрібно?

Виявляється, що так,

Бо, це – розповідач

Людських історій;

І тільки він може

Позбавити

Дрімотного стану

Одразу стількох

Запізнілих людей…

Знову купаюся в морі

Відчуттів,

Аби повертатися,

Дню на догоду.

До себе.

 

*****

На цей раз,

Фальшував навіть

Знакомитий скрипаль.

А його віртуозний

Смичок

Якось дивно світився

Невизначеною барвою.

Його стікаюча музика

Розпадалась

На дисгармонійні тони;

Здавалася зовсім

Збожеволілою.

…Його виконання тепер

Нагадує якесь нігіляційне

Явище;

І ця п’єса чомусь

Називається

„Околиці Львова”.

Я йому цього ніколи

Не пробачу.

…Наше існування.

…Дисгармонійні тони.

 *****

Мій сон сьогодні

Виведено на великий

Екран:

Дві папуги, прикуті

Золотим ланцом,

Сидять собі

І спостерігають за мною.

Вони лише трошки

Мої,

А насправді – власність

Чаклуна з Австралії, Клода.

Ніби дрімають,

І все ж, допомагають

Мені

Закінчити цю картину,

Що наклодається (Клод!)

На моє вікно:

…Там я промовляю

Свої вірші.

Склодаю (Клод!).

*****

Правда. Так. Сьогоднішній день

Найсправдішній.

Можемо підстрибувати

Від радості

І обніматися від захоплення!

Але це нам нічого не гарантує

На завтра. Завтра.

Якийсь астральний Див

Пророчить незбагненність.

Хтось грає на віолончелі…

А, може, це моя душа

Повертається до себе.

Себе?

 

*****

Запах опівнічних морозів

У ніздрях собак-волоцюг,

В очах нічних пройдисвітів,

У білій осяйності

Віддзеркалення опівнічного

Часу.

Запах чогось безнадійно

Втраченого;

А, може, мимоволі

Розтривоженого,

Мною опівнічним гульвісою.

І тепер, замість

Зимового декору,

Волію старі потріскані

Гори,

З їхніми затишними

Печерами порятунку.

…Відчуваю присмак

Опівночі на твоїй руці.

Вона – зі мною: опівніч.

*****

Пильнуйте. Вже тумани

Клубочаться понад безоднею.

І очі якісь наймення твоє

Вимовляють.

І пастуші ватри палають

Посеред ночі.

…А хто душу твою

Цінуватиме

Нині й завтра,

І цілуватиме руки,

І виводитиме тиху

Зорю печалі?..

Пильнуйте. Вже тумани

Клубочаться понад безоднею.

…Поглинаються астральною

Боднею. Зникають зо всім.

…І з тобою також.

 *****

Там горить жарівка;

А десь блимає лампадка,

Як оновлені очі ночі…

Припадаю до холодного

Скла

І видивляюся ґанджі;

Тьма густішає

І все менше очей

Серед листопаду.

Вони депресивно

Звужуються

Аж до тонких щілин.

Виходять на сцену

Вітри

І очі закриваються

Зовсім,

Вони не люблять цих

Крутих хлопців, вітрів.

…І ще: пара коханців,

У сквері навпроти,

Скористалася нагодою

Спадаючої темряви.

(Збожеволіли до останку!).

 

*****

Як тілесно в Рубенса!

Квапляться задемонструвати

Свої лоскітливі забаганки,

Розкинувшись у розніжених

Ложах розпашілі красуні

В одвертих позах.

Ніколи не полишатимуть

Уяву

Рум’яних пошанувальників

Дебелого чуттєвого ранку,

Який вже сягає аж

Виповненого горизонту.

Як тілесно в Рубенса!..

*****

Важка юрба

Довкола –

Гамселять одне

Одного.

Хтось аж заплакав,

Спересердя увігнавши

Стилет

У чужу шию.

…Хіба тобі конче

Тут зараз бути,

А не тішитися

Травинкою чи едельвейсом

Високо в горах?

…І чекати

На очищаючу грозу,

Цілющу, невідворотню?

Важка юрба…

*****

Добре чекати на Свято.

І тішитися цим передчуттям.

І бути з собою в злагоді.

І перейматися лише

Різдвяними приготуваннями.

Не приховувати своїх

Наївних захоплень,

Навіть дешевими позлітками.

І згадувати, як воно було колись,

Перебираючи старі ялинкові

Прикраси.

…Є такі поодинокі миттєвості,

Коли все непотрібне зникає.

…Тільки снять білі-білі

Сніги.

Добре чекати на Свято.

Львів, 2012



Партнери