Електронна бібліотека/Драматичні твори

Ми та інші… (новела)Віктор Палинський
Щось там було – в місці, якого немає, в тій пустоті...Сергій Жадан
...І коли тебе запитають: навіщо?Сергій Жадан
Балада про Ганну КешБертольд Брехт
Для себе есеяВіктор Палинський
ВіршіМикола Істин
Стара пошта (новела)Віктор Палинський
СантаВіктор Палинський
Старый новый мирАнна Катруша
Так чекати снігу, ніби кінця війни...Сергій Жадан
Люди самотні, - говорить, - це ж було помітно відразу...Сергій Жадан
Маламбо (уривок)Тадеуш Слободзянек
ВіршіЄвгеній Юхниця
Усе можливе – можливо… (новела)Віктор Палинський
Це ось наше місто – стоїть на сході країни...Сергій Жадан
Ось і тобі, Магдалино, різдвяної ночі...Сергій Жадан
Заскочені поміж деревОлександр Кириченко
ЛюдословиМикола Істин
Паралельні космосиМикола Істин
ВсесвітиМикола Істин
…і паморозь за фрескою застудиСергій Жадан
Коли в білій палаті клініки Шаріте...Бертольд Брехт
Був мені голос...Сергій Жадан
Але ж ти ніколи не напишеш про те...Сергій Жадан
Ось і добра нагода подякувати за можливість...Сергій Жадан
Номер 13Ольга Полевіна
Що ж, залишмо на час...Сергій Жадан
Приїхавши до чужого міста на початку літа...Сергій Жадан
Дядь Саша працював на Фрунзе в кабаку...Сергій Жадан
ВіршіНая Задніпрянська
Так раптово відцвіла любов…Василь Кузан
Чужі гріхи (уривок з роману)Таня П’янкова
"Тиха країна по Великодню..."Сергій Жадан
Завантажити

1.

Вид Землі з космосу. Камера повільно наближається (крізь хмари видно материки, океани і таке інше. Супровід диктора (голос відсторонено пафосний, щось на зразок ВВС): «На Землі живе … тисяч видів живих істот. Людей на Землі близько чотирьох мільярдів, але мух значно більше ( показуються мухи ). За обережними оцінками, мух – …надцять мільярдів. Тим не менше люди вважають, що саме вони, люди, головні. Крім того на землі … дельфінів, ... ящірок, … котів, … собак, …змій, … видів птахів, та … кенгуру. ( все це показує камера: дельфіни з радісним сміхом витанцьовують на хвостах по поверхні води, утворюючи коло, ящірка мовчки застигла на камені, кіт сидить на кришці унітазу, собака задніми ногами загрібає те, що наробила і озадачено озирається, змія пливе по воді, ворона пролітає і єхидно сере на голову пам’ятнику Леніну, кенгуру вдивляється в камеру, обурено кривиться і раптом «кулаком» заряджає в об’єктив і скло тріскається. Далі – затемнення і все показується через тріснутий об’єктив.) Коал залишилося мало - … тисяч. Панд – ще менше - … тисяч. Всі живі істоти залежать від життєзабезпечення – це простір для проживання і їжа. Мухи з цим проблем не мають – вони їдять що попало. Люди їх ще й переплюнули – те, що вони їдять, не кожна тварина може з’їсти. ( показується кіт, що воротить писок від цукерки)… . Але все це уживається на одній планеті і в кожного своє специфічне життя. Якщо ви будете розглядати його через призму інстинктів та прагнень – ви побачите, яке воно тупувате й примітивне. Якщо вам пощастить мати інший кут зору, ви відчуєте його незбагненність.

2.

Засідання мух.

Мухи сидять на каменях, сідає гаряче сонце.

Головна Муха: «Нам потрібна кров!»

Мухи (гудять скептично, вигукують) : та нє.. воно канєшно, А може так, відходами переб’ємось?

Головна Муха: А ну тихо! Нам потрібна кров! Нашому повелителю ( гудіння моментально вщухає) необхідно більше крові! Коли ми їмо кров а не усякий отой ваш непотріб, тоді сяють наші чесноти і наш повелитель обіцяє нам безсмертя! (уїдливо) А тепер встанемо і заспіваємо наш гімн. ( мухи піднімаються у повітря і гудуть під наростаючий ритм литавр. Гудіння наростає, литаври насичують ритм, хмари мух закривають сонце, що сідає.)

3.

Панди.

Палац панд, схожий на шаолінь.

Блаженно розслаблені панди з дитячими посмішками займаються тай-чі на плацу, не перестаючи жувати бамбук. Все це під музику на китайській арфі (насправді – звучить бандура). Головний панда сидить на троні і спостерігає з таким виглядом, наче йому лоскочуть живіт. Панди застигають в напівоберті, застигає звук арфи. Головний Панда розкриває рота і блаженно-кволо промовляє: «Ми, панди…». Але знов починає грати музика, панди відновлюють рухи тай-чі, Головний панда поблажливо зітхає. Панди застигають у напівоберті в інший бік, знов завмирає музика, Головний Панда знов промовляє: «Ми, панди… теє-то… як його…». Музика відновлюється, панди роблять круговий рух, тримаючи руки обручем, Головний Панда (наче спіймавши думку): «Ми, панди, в смислі того… коли ми спокійні – спокій огортає весь всесвіт і всім стає … хороше…Таке наше тонке покликання, голубчики…». Остаточно розслабляється і примружує очі. Панди, наче осягнувши несподівану істину, всміхаються розслаблено-ангельськими посмішками. Звучить музика, панди відновлюють свій рух.

4.

Вітерець колише зелене евкаліптове листя. Крізь нього прозирають контури якоїсь гори рудого кольору. Камера показує безліч коал, що густо сидять на деревах, жують евкаліптове листя, втупившись всі в одну точку, наче шизофреники. Головний коала, з таким же шизофренічно відсутнім виразом очей схиляє голову набік і хрипким голосом задумливо промовляє: «М-да…, отак воно, друзі…». Всі коали, не відводячи очей з уявної точки, схиляють голову набік, хто вправо, хто – вліво. Всі кволо жують. Шелестить листя. Головний Коала знову промовляє: «Ми, коали…Нас багато. ( подумавши, додає ) А світ безмежний». Коали навіть не кивають головами, вони, не відводячи очей, втуплюють погляд в цей безмежний світ. Дехто, не відводячи погляду, сідає на задницю, дехто падає з евкаліпта.

5.

Берег океану, пісок, плескає хвиля, чути гудіння мух. На березі лежить дохла риба, на ній сидять мухи і потирають лапки. Мухи тримають в прапорці – хто червоні, хто коричневі, хто брудно-сірі. Вони розташувалися наче парламент.

Головна муха звертається до інших: «Ми отримали інструкції від Повелителя. Як ви знаєте, нам необхідна кров. Повелителю необхідна кров. А найбільше крові – на війні.»

Голоси з натовпу: «Вкусити когось!... О! Я знаю! Треба одночасно вкусити за одне місце всіх людських президентів та імператорів! Вони підскочать і почнуть війну! ( інший голос) Нє! А давайте покусаємо всіх людей! (мухи хором ) :Клас!»

Головна Муха: «Цить! Та цить! Бляха муха!» Вилітає загін мух з бляхами на грудях, з гумовими кийками, ними вони б’ють перезбуджених мух. Мухи заспокоюються.

Головна Муха:«Люди не підходять! Як шарахнуть бомбою – все згорить разом з нами!»

Голоси: «Зараза… дак, а що робить?»

Головна Муха бадьорим голосом популярного телеведучого): «А давайте поцікавимося в нашого екстрасенса!»

Мухи ( хором скандують ): «Екстрасенс! Екстрасенс! Подаруй нам вищий сенс!»

З’являється Екстрасенс. Це здоровезна зелена муха з незрозумілим причандаллям в лапках. Вона гуде на дві октави нижче від інших. Екстрасенс церемонно вклоняється головній мусі і повертається до «зали»: «Зараз я буду вас гіпнотизувати а ви будете сидіти!»

Мухи всідаються.

Екстрасенс піднімає над головою причандалля, яке насправді – іржавий вентилятор, і вмикає його. Вентилятор кружить повільно і заіржавіло рипить.

Екстрасенс (монотонним голосом сонного ідіота): «Цей генератор неоковирних промінців – запорука нашої могутності. Темні промінці проникають у ваші дурні голівоньки і вони поволі починають йти обертом. Ваші лапки терпнуть, в очах темніє, крильця тріпотять і на рахунок «п’ять» ви впадаєте у транс. П’ять!»

Мухи крутять головами синхронно і повільно, ніхто не помічає, що у воді біля берега застиг Дельфін, який, примруживши очі, з незворушністю воїна уважно сканує ситуацію. Вона йому не подобається.

Тим часом над головами мух з’являються струмочки чогось схожого на дим, вони утворюють напівпрозору хмару, яка набирає несподіваних форм. Це – щось схоже на коалу та панду. Екстрасенс з вентилятором кружляє довкола хмари і вентилятором, наче лопатою, згрібає хмару у купку, а потім пакує її у мішок. Відключає вентилятор, підлітає до Головної мухи (що разом з іншими зачаровано крутить головою) і шарахає його вентилятором по голові.

Головна Муха прокидається: «Так, що це було?!»

Екстрасенс: «Гіпноз, мон женераль! Я полетів до Повелителя за інструкціями. (віддає Головній мусі вентилятора ) На.».

Головна муха (показує вентилятором в бік всіх інших мух): «А з цими що робити?»

Екстрасенс: «Ну, я знаю… Шарахни когось по голові, якщо хочеш.»

Головна Муха: «Так це ж генератор!»

Екстрасенс: «Це – вентилятор! Просто вентилятор.» (піднімається в повітря і відлітає з мішком).

Головна Муха б’є крайню муху вентилятором по голові. Мухи прокидаються, шелестять крила, мухи гудуть. Дельфін у воді біля берега, зрозумівши все, безшумно відпливає і розчиняється в глибині океану.

6.

Сяюча поверхня океану (вид з висоти пташиного льоту). На поверхні кружляє Дельфін, так, начебто чекає когось з глибини. В центрі кола, що він виписує, з’являється щось подібне до піни. Бурлить вода і виринає Риба-Зло. Вона величезна і печальна. Повільно, наче гігантський кит, вона виринає, по тілу з шумом стікають потоки води, вітер розбиває їх на водяний пил. Дельфін спостерігає за величною картиною не відводячи уважно-скептичного погляду. Втім, це погляд воїна. Риба-Зло важко хитається на поверхні води і, спіймавши рівновагу, згори вниз дивиться на Дельфіна. На відміну від звичайних риб в неї є повіки. Коли вони піднімаються, з під них блиснув зелений вогонь.

Дельфін: «Ну, що ти мені скажеш, Прадавній Відступник?»

Щось тепле з’являється в погляді Риби: «Звідки ти знаєш, як мене звати?»

Дельфін: «Так сталося, що я багато чого знаю про цю планету.»

Риба: (погляд її одразу стає скучним) «Ах, ну да… , я забув, ти ж астроакустик.»

Дельфін: «Скажи мені, що ти задумав з тими дурними мухами?»

Риба: «Тобі не зрозуміти. Ти не знаєш, що таке самотність.»

Дельфін: (високо вистрибує з води із дзвінким сміхом)«Ти віриш, що війна врятує від самотності?» - (пірнає, виринає і, стоячи на хвості, дивиться просто в очі рибі) – «скажи мені чесно, навіщо це тобі? Ти що справді така вже Риба-Зло?»

Риба: (несподівано глухим голосом, повітря довкола неї починає світитися червоним світлом) «Моя ера добігає кінця, я можу зникнути назавжди…якщо не зроблю задумане.»

Червоне світло заповнює все, риба трансформується у несподіваний абстрактний образ з зеленими жіночими очима, потім світло гасне, і –образ знову стає Рибою, довкола день, сяюча поверхня океану і безмежне небо.

Дельфін: «Вражає… ну роби, як знаєш.»

Риба: ( стомленим голосом ) «Мені пора. Важко тут у вас на горі…»

Риба повільно занурюється в глибину, її ще довго видно, доки її остаточно не поглинає глибинна темрява.

Дельфін залишається сам посеред океану: «Роби, як знаєш. А я буду, як я знаю.»

Робить коло і, розсікаючи хвилі, стрімголов мчить за обрій.

7.випливає напис: «Десь у Гирлі Дунаю…»

Голос диктора: Тим часом Очеретяний кіт маявся дурньою.

Очеретяний сидить на одній ляжці і виє дурним голосом. Помітно, що це його розважає. Над ним пролітає качка, Очеретяний проводжає її поглядом з-під лоба, замовкнувши на мить, але знову починає вити. Час від часу співає:

Мене, мамо, миші добре знають

В чистім полі оминають….

Зупиняється, озирається навкруги і промовляє скептично-задоволеним тоном: «Степ. Жахливий степ. Піти до моря, чи шо…» Крізь комиш з гіпнотичною грацією нечутно рухається силует Очеретяного, лише вітер шелестить недбало. Берег Чорного моря. Очеретяний, нахиливши голову набік, втупився у Дельфіна. Дивиться довго, здивовано та з деяким обуренням. Дельфін дивиться на нього, підпливши до самого берега.

Очеретяний: ( до себе )«Так, не пойняв. Що це за риба дурнувата?»

Дельфін: «Сам ти дурнуватий.»

Очеретяний: «Не пойняв! Ще й говорить»!

Дельфін: «Мдаа… Я бачу ти тут помітно отупів.»

Очеретяний вдивляється в Дельфіна і б’є передньою лапою себе по задниці: «Тьху, не признав старого побратима…отупієш тут – то румуни кислоту в річку випустять, то наші рибу глушать так, що смердить три дні…»

Дельфін: ( повчально ) «Всі людські народи однакові!»

Очеретяний погоджується: «Та однакові, але… кожний по-своєму однаковий. А чого приплив, може – діло є?»

Дельфін: «Та мабуть буде тобі діло скоро… як там твоя ватага?»

Очеретяний із задоволенням потягується: «Та шо ватага! Тіки свиснути! Пардон, нявкнути.»

Дельфін: «Ну, поки що нікому не нявкай, я на Галапагоси змотаюся пролобіюю, бо справа серйозна.»

Очеретяний: «Лобом?»

Дельфін: «Що – лобом?»

Очеретяний: «Пролобіюєш!»

Дельфін: «Тьху! Короче, поки що мовчи, але готуйся.» відпливає від берега, зникає за сяючим обрієм.

Очеретяний: «А я шо…Я мовчу!» - затягує – «Мене, мамо, миші добре знають…» – стрибає в комиші, зникає.

8.

Галапагоси.

Під звуки помпезного повільного вальсу на прибережних скелях, на пляжі та у воді відбувається дипломатична тусовка представників Організації Об’єднаних Популяцій. Солідні моржі, нахиливши голови, щось обговорюють з групою серйозних тюленів. Ведмідь сидить на камені на самоті, Собаки, мотаючи хвостами, пробігають між присутніми. Мавпи крутять головами в різні боки і чухаються. Кенгуру щось обмірковує і машинально відтягує свою сумку, сумка ляскає. У воді аж рясно від різної риби. Камера піднімається над островом. Присутніх величезна кількість. Крім того, з усіх боків до острова летять птахи. Картина заворожує.

Головуючий – дракон острова Комодо, на камені посеред вщерть заповненого пляжу: «За давньою традицією вшануємо людину – сера Чарльза Дарвіна, завдяки якому ці острови недоторкані, а ми і досі незрозумілі людям!»

Всі виструнчуються. Дракон: «Ми зібралися тут на позачергову сесію Організації Об’єднаних Популяцій з екстраординарної причини. Як нам стало відомо, на землі готується війна. Причини її нам невідомі, мета також. Єдине що відомо – коали збираються напасти на панд.»

9

Австралія.

Стан коал.

Барабани вибивають агресивний марш. Коали проходять стройову підготовку. Вони марширують по плато, на великому камені стоїть Головний Коала і приймає парад. Коали марширують розбившись на квадрати вісім у шерензі та вісім у колоні. Очі в них застиглі і флегматичні. У Головного Коали такий же самий погляд, але в зіницях проблискують зелені приховані вогники. Деякі коали не встигають у ритм барабанів – ноги короткі – і спотикаються, дехто лишається на плацу лежати. Ніхто на це не звертає уваги.

Коали долають смугу перешкод. Видовище жалюгідне. Один борсається під щитом, який треба перелізти, другий висить, кволо шкрябаючи щит задніми лапами. На перекладині коали висять гроном, дехто гучно падає, вдарившись задом об землю.

Коали вивчають мистецтво володіння багнетом. У мішок з піском тицяють повільно, але навіть при цьому дехто примудряється промахнутися и впасти, випустивши з лап гвинтівку з багнетом.

Видовище справді жалюгідне, але упродовж цих вправ морди коал поступово свирепіють, не втрачаючи, однак, виразу характерної шизофренічної загальмованості. Камера піднімається і ми бачимо грандіозність процесу – озброєних коал безліч! Сонце сідає, і чути сопіння коал, яке заповнює собою все.

10

Галапагоси.

Збори Організації Об’єднаних Популяцій.

Дракон продовжує: «Ми всіма силами намагаємося запобігти конфлікту. Але, як нам стало відомо, Панди вже знають про плани Коал і готують явно несиметричну відповідь. Ваші думки з цього приводу?»

Слово бере гімалайський ведмідь: «від імені Південної медвежої співдружності я уповноважений заявити, що коали наш давній, дружній і миролюбний стратегічний партнер. Історичний досвід показав що коали – завершені пацифісти, їхня філософія виключає будь яке насильство. Вони навіть вегетаріанці!»

Слово бере бурий ведмідь: «Від імені північної ведмежої співдружності я уповноважений заявити, що панди наш давній, дружній і миролюбний стратегічний партнер. Історичний досвід показав що панди – завершені пацифісти, їхня філософія виключає будь яке насильство. Вони навіть вегетаріанці! Тому несиметрична відповідь неможлива…»

(Наплив)

11.

… Напливом показується палац панд, панди продовжують своє тай-чі, але вже не так медитативно. Вони вишикувані в ряди і рухи їхні чіткі і різкі, а очі гострі і недобрі.

Верховний панда у генеральському кепі і груди його – в орденах. Він стоїть на споруді, яка нагадує мавзолей і озирає оком вождя площу перед ним. Око мерехтить зеленим лиховісним вогником, таким же як у Головного Коали. По одному з орденів повзає муха і діловито потирає лапки. Поруч з пандою стоять гімалайський та бурий ведмідь – гімалайський також у міліарному кепі, бурий у касці. Зрозуміло, що це, як мінімум, військові радники.

Панди марширують – вайлувато, але тоталітарно-синхронно, м’яке гупання лап заворожує. По команді панди гепаються на дупи, розставивши задні ноги, і починають синхронні вправи з карабінами, крутячи їх мов циркові палиці. Завершує синхронні вправи ефектна стойка «струнко» з синхронним ударом приклада об землю. На плацу мертва тиша. Лише чути як дзенькнула якась муха. Це муха-шпигун, але на неї недбало не звертають уваги.

Верховний панда: (витримавши паузу) Голубчики! Підступний ворог зазіхає на найсвятіше, що може бути у тварини – середовище її існування. Підлим коалам мало їхнього евкаліпту, вони зазіхають на наш бамбук! Ця безсоромна зрада ідеалам ведмежої коаліції не залишиться безкарною! Народ Пандостана як один постане на захист завоювань нашої медитації. Сумчасті назавжди будуть скинуті зі спіралі еволюції! Хай живе бамбуковий Пандостан!»

Звучить китайська арфа, панди в патріотичному пориві деруть горлянки жахливим риком…

12.

Засідання мух.

Мухи сидять так як і попереднього разу, це знов на березі моря, але тепер замість дохлої рибини – напівзгнилий тулуб буйвола. «Фракції» влаштувалися вздовж ребер трупа і засідання нагадує вже не просто парламент, а римський сенат. Мухи, відчувши це, навіть сидять в позах патриціїв, чекаючи на прибуття Головної Мухи. По краях розпанаханої грудини буйвола – мухи-охоронці з бляхами на грудях. За межами «сенату» - безліч інших мух. Вони зображують з себе плебеїв. Відбувається щось на кшталт бурної демонстрації лояльності. Мухи тримають транспаранти з написами: «Ми – повсюди!», «Галапагосам – дзуськи!», «Нас – багато!», «Кров – для Повелителя!». Особливо багато транспарантів з написом: «Всенародний броунівський рух «Лайно і воля».

Мушва скандує: «Галапагоси – на мило! Галапагоси – на мило!». Час від часу яка-небудь надто запальна муха в пролетарському екстазі намагається залетіти до «сенату», за що одразу відгрібає ефектних фігурних копняків від охоронців.

У воді біля берега знов ніхто не помітив Дельфіна. Він спостерігає за цим незворушно, але можна побачити, що він стривожений.

Тим часом прилітає Головна муха. Її супроводжує ескорт під началом Мухи-Екстрасенса. Екстрасенс тримає в лапках іржавий вентилятор, який повільно крутить пропелером, мушва з півоберту гіпнотизується і починає, крутячи головами, потирати лапки і гуртуватися довкола тієї частини здохлого буйвола, на яку приземлилися Головна муха з ескортом.

З тилу, з боку «сенату» мухи-«патриції», відчувши, що вони щось пропускають, намагаються перелізти бордюр, але тепер вже вони відгрібають від охоронців не менш ефектних мовчазних копняків.

Головна Муха встає на задні лапки і простягає перед собою ліву передню. Жест одночасно нагадує і «зіг хайль» і папське благословення.

Гудіння вщухає.

Головні Муха ( в’їдливим голосом ): «Народе мій! Скільки ж нас усяка свійська худоба відганяла невмолимими хвостами від своїх байдужих задниць! Скільки нас били мухобійками, коли ми самовіддано проривалися до людських осель! Скільки героїв склювали жорстокі птахи! Тюк – і нема! Тюк – і нема! Скільки наших просто здуло вітром! Пищь-пищь і – хандиськи! Нас завжди зневажали! Нас завжди прагнули знищити! Але ми виживали і завжди досягали заповітної купи гною! Так тисячоліттями виковувався сталевий характер нинішньої мухи – мухи-переможця. І от, шановні мої! Нас багато! Нас більше всіх!»

Всі мухи: «А й правда! Класно! Це вопше! Ураааа!»

Головні Муха: ( продовжує ) «І настав наш час! Нам дорікали, що ми не генії? Що серед нас немає лідерів? Що ми не здатні утворити навіть зграю? Що в нас відсутнє розуміння ієрархії? Народе мій! А нам все це і не треба!»

Голоси: «Правильно! Галапагоси – на мило! Розум – дурня, от кодло – це да! На фіга ото воно впало – щось думати? А на хріна щось робити? На хріна воно все? Йосі-пасі! На хріна все взагалі? Тиць-тириць! Ураааа!!!» Мухи починають кувиркатися, заскакують одну на одну і роблять «тиць-тириць» в масовому порядку.

Муха-Єкстрасенс щось підкручує в своєму вентиляторі, обороти збільшуються і вентилятор аж дзеленчить. Екстрасенс спрямовує прилад на натовп і натовп несподівано дисципліновано присідає.

Екстрасенс: «А ну тихо! Хто там розфілософствувався?»

Мухи злазять одні з одних і заспокоюються.

Екстрасенс, задоволено вклонившись, поступається словом Головній Мусі.

Головна Муха ( продовжує ): « Нам оце все до лампади! Генії-жменіїї, лідери-шмідери… візьміть свою голову в лапки і поміряйте. Скільки там мозку?»

Мухи беруться міряти.

Голоси: «Та маленька маківка, а що? …як і треба… а шо таке мозок? Дурень, це риторичне питання…Дак а чим ми тоді думаємо? А для чого ним думати, хай так буде! А шо, хіба треба чимось думати? Тиць-тириць!»

Головна Муха: «От я зараз комусь зроблю тиць-тириць!... Так! Тихо! Слухай сюди! ( до себе ) А про шо я триндів? А! О! ( приймає пафосну позу) Народе мій! Наша сила в колективному розумі! І я маю вам повідомити новину! Ми, мухи, на нинішньому історичному етапі вже повністю оволоділи колективним розумом. Не виходило в нас думати головою – кат із ним! Тепер нехай за нас думає наш колективний розум! А всі інші хай тепер впираються раком! А зараз проспіваємо наш колективний гімн! ( до себе вбік) А потім можна і тиць-тириць.»

Мухи піднімаються в повітря і починають гудіти. Гудіння наростає, Дельфін чує все це під водою. Він пливе вглиб і вдалечінь. Йому все ясно.

13.

Свинцева поверхня океану. Біжать і зіштовхуються важкі хвилі, сідає багряне сонце і на воді криваві відблиски. Хвилі мовчазні і величезні серед цих хвиль гасає Дельфін. Він закладає величезні кола пробиваючи хвилі, іноді його підкидає вгору, але він наполегливо дотримується кола. Нарешті в центрі кола хвилі змінюють малюнок, потім вода починає колобродити і просідати – виринає величезна наче кашалот Риба-Зло. Вона несподівано інша – з її палітри зникли зелений і червоний кольори, превалює непривітно-сірий. Її спина повільно і важко виринає з води і можна помітити, що повіки її зморщені, наче з висохлої сірої глини, очі тьмяні і стомлені. Вода стікає з неї водоспадами, риба похитується, вона настільки величезна, що не звертає уваги на шторм. Дельфіна ж то підносить вгору, то відносить назад, але він намагається наблизитись до Риби. Останні промені сонця згасають, важкі повіки Риби постійно падають і вона докладає відчутних зусиль, щоб бачити світ перед собою.

Дельфін кричить(його кидає хвилями): «Ну що, ти вже знаєш про результати? … Бачу, що знаєш. Що, ти і досі вважаєш себе їхнім повелителем? Тобі подобається, те що відбувається?»

Риба-Зло: «Мене обікрали. Я не сподівався, що ці ідіоти-мухи зможуть вкрасти силу, якою я утримував їх вкупі. Тепер вони називають це колективним розумом.»

Дельфін: «Вони його опанували. Тепер що? Ти можеш їх зупинити?»

Риба-Зло важко зітхає: «Пізно…»

Дельфін: «Як це пізно? Це ж твої підопічні.»

Риба-Зло: «Мені все менше і менше часу лишається в цьому вимірі. В мене навіть нема ні часу ні сили покарати їх. Мені взагалі не до них.»

Дельфін: (Його відкидає хвилею назад і він знов кричить, щоб його почула Риба) «Тобі взагалі ні до кого! І так було завжди!»

Риба-Зло: «Мені зараз вже і не до себе… як би ти знав що я знаю…»

Дельфін: «А мені що тепер з цим робити? Що нам робити всім з тим, що ти тут заварив?»

Риба-Зло: «Прощавай… Ти знаєш, як воно буває… Ти ж з безсмертних»

Дельфін: «А ти – ні?»

Риба печально всміхається, на мить спалахує м’яке червоне світло, проступає образ з виразними жіночими очима, але на мить. Видіння знов трансформується в гігантську Рибу – вона тепер нежива – із суцільної сірої глини. Цей колос починає тріскатися, розповзається, і нарешті, сповільнено, з мертвим шипінням і гуркотом осідає у воду. Хвилі перемішують брудну воду, чорна пляма розпливається по поверхні океану і Дельфін, зрозумівши, що це – все, чимдуж рвонув з цього небезпечного місця. Він несеться, пронизуючи хвилі як спис, кілька разів його перекидає з хвилі на хвилю, але він не втрачає курсу і зникає за обрієм.

Темну каламутну пляму на поверхні океану перемішують хвилі, під водою глина осідає і лягає на дно.

Пітьма відступає, на небі з’являється повний місяць і в світлі місяця видно як заспокоюється океан. Тепер він не свинцевий а темно-смарагдовий.

14.

Десь у Гирлі Дунаю…

Ранок. Очеретяний на березі моря грається з польовою мишею, яку щойно спіймав. Він перекидає нещасну з лапи на лапу і співає грайливо-дурнуватим голосом: «Мене, мамо миші добре знають, в чистім полі оминають…»

Раптом відпускає жертву і застигає, наче його нема. Миша завмерла, потім ворушить писком. Очеретяний не реагує, наче його взагалі не існує. Миша робить невпевнений рух. Очеретяний – нуль реакції. Миша наважується и кидається тікати. Очеретяний, не дивлячись, робить миттєвий рух лапою а притискає мишу до землі. Потім знімає лапу і відвертається, закотивши очі, наче його знову немає тут. Ситуація повторюється, але тепер Очеретяний ловить мишу в інший спосіб – одразу двома лапами. І знову відпускає. Стає на голову і чекає як тепер миша буде діяти. Бідоласі нічого не лишається, вона знову намагається втекти. Цього разу Очеретяний ловить її, миттєво підстрибнувши високо гору і звалюючись на неї всією вагою свого тіла, з подальшим перекотом з мишею у передніх лапах. І знову, і знову. Видно, що він відпрацьовує серйозні бойові прийоми.

З моря з води раптом чути голос: «Е! Харош тваринку мучити!» - це Дельфін

Очеретяний озирається примруживши око і, впізнавши Дельфіна, широко всміхається: «Та хто її мучить! Це їй навіть корисно. У мишей від переляку – адреналіновий шок, плюс – анестезія. Вони нічого не відчувають, може навіть кайфують. А після цього (якщо канєшна, не з’їли) ще й канабіальна компенсація.»

Дельфін: «Яка-яка?»

Очеретяний: «Канабіальна. В них організм після струсу виробляє речовину схожу на канабіс. Вона пом’якшує неприємні спогади про минуле. То вони під цим ділом згадують пережите не так трагічно. Ти коли-небудь бачив в мишей неврози? (відпускає мишу) Іди собі, сердешна… Ну, здоров, братику! Що – справа?»

Дельфін: «Так, і серйозніша ніж я думав.»

Очеретяний: «Ну що ж, давай міркувати. Розказуй.»

В цей час миша рвонула тікати. Очеретяний смикнувся, але лишився на місці.

Очеретяний: «От бісової віри рефлекси… Ну?»

Дельфін: «Про мух щось знаєш?»

Очеретяний: «Знаю? Та вони й мертвого задовбають!»

Дельфін: «Тепер вони вирішили задовбати одразу усіх – і мертвих і живих і ненароджених. Ти чув про Рибу-Зло?»

Очеретяний: «Ну, чув, вона впливає на мушву через трансляцію своєї волі, якось так-о. Але ж Риба – більше концепція, ніж істота.»

Дельфін: «Тепер це дійсно концепція. А от мухи реальність. І в них колективний розум, що дістався в спадок від Риби.»

Очеретяний: «В кого, в цих дурбецальних калапуцьків? Мдаа… і що вони збираються думати тим розумом?»

Дельфін: «Так отож! Якби хтось з них нормально мислив, можна було б дізнатися, а так – чекати можна чого завгодно. Вони вже якось примудрилися нацькувати одне на одного Коал та Панд.»

Очеретяний: «Кого, цих шлангів?... Холера, куди світ котиться? (довго мовчить) Не розумію, який з того зиск?»

Дельфін: «Та тут мабуть не зиск…»

Очеретяний: «А що?»

Дельфін: «Та хто його знає, що…»

Очеретяний: «Гаразд. Чим це загрожує – що думаєш?»

Дельфін: « Що тут довго думати. Влади вони хочуть. Над усіма. Я поки що не розумію, що в них за хитрість. Чому Коали раптом захотіли війни? Риба-Зло тут вже ні при чому. І чому Панди дізналися про це заздалегідь? І чому вони також захотіли війни?»

Очеретяний: «А люди знають?»

Дельфін: «Та, хвала зорям, ні. Цього ще бракувало.Я от ще що думаю. Оскільки мізки в мух – мізерні, то бажання влади вони навіть не усвідомлюють. А от вже своїм колективним розумом… »

Очеретяний: «Тобто?»

Дельфін: «Ну як би це сказати… Оскільки вони не усвідомлюють, але завдяки колективному розуму щось відчувають, то це очевидно дає їм якийсь кайф. А от для кайфу власного розуму не треба. Ну, а якщо зважити на їхню фізіологію, от вони захочуть відчути владу фізично. Ну, а далі ясно – будуть переформатовувати все навкруги під себе.»

Очеретяний: «Що значить переформатовувати?»

Дельфін: «Казав тобі – дарма не цікавишся людськими думками. Це люди придумали. Якщо якась група людей програє – ну нема в них належних чеснот, щоб витримувати конкуренцію – вони міняють правила гри на такі, в яких вони – чемпіони. Правди в цьому – жменька, і Всесвіт така возня не цікавить, але вони подають це, як закони Всесвіту.»

Очеретяний: «Ну і…»

Дельфін: «Ну і на перший час їм цього вистачає.»

Очеретяний: «А потім?»

Дельфін: «Сам знаєш. (цитує) Бо ж в матінки-Землі один простий закон…

Очеретяний (підхоплює): «…Безкрилий дух стає багном. Кінець цитати. Не думав, що люди стали такими жалюгідними. Мало того, що самі себе гноблять, так ще й правила в тому встановлюють.»

Дельфін: «І самі ж їх змінюють. Але люди дуже різні. Це їх і врятовує.»

Очеретяний: «Ну а з мухами як?»

Дельфін: «А мухи – майже однакові. А що мухам треба? Щоб все гнило. Особливо – трупи. Тому Коали-Панди – це може бути так, проба пера. Цей колективний розум знає, що без мух йому хана. Тому треба постійно розширювати популяцію, на якій він паразитує. Це значить – більше трупів, більше гниття, більше розпаду. І так без кінця, доки весь Всесвіт не захезають. Але то в майбутньому. А зараз я ніяк не доберу, як воно все це в них комутується. Там якийсь секрет є, який навіть Риба-Зло проґавила.»

Очеретяний звужує очі, наче впадає у транс. За мить розплющує їх широко і дивиться на світ здивовано, наче щойно тут з’явився.

Дельфін: «Ну що, щось побачив?»

Очеретяний: «Та не розберу, якась біла гарячка а не видіння. Хух, маразм який, а? Єдине – чомусь мені зелений вогник запав в уяву. Якийсь в цьому ключ. (трусить головою) Але ж маразм який….Хууу…»

Дельфін: «От що, братику. Збирай свою ватагу і чекай на мене тут. А я знов на Галапагоси.»

15.

…..Галапагоси.

Виступає представник фракції риб: «Подібні прецеденти можливі лише за умов теплокровності. От до чого призводить ідеологія гарячої крові! Ми, риби, завжди виважено приймаємо подібні рішення. Наша кров холодна. Ми ніколи не кричимо. ( На ці слова риби мовчки виринають з океану і беззвучно розтуляють роти). Ми завжди радимося перед подібними кроками, і інформуємо світову спільноту в лиці Організації Об’єднаних Популяцій. І ми ніколи не прагнемо влади, і тому…»

Єхидний голос Дельфіна (він якраз приплив на засідання и ефектно вистрибує з води): «А Риба-Зло поділяє вашу думку?»

Представник фракції риб: «Риба-Зло неіснуюча міфічна істота. Це вам підтвердить кожна риба! Чи не так?» - оглядається представник на інших риб, але ті мовчки занурюються у воду.

Дельфін: «Шановна рибо! А чому ви моргаєте?»

Представник фракції риб: «Хто моргає – я моргаю? Я офіційний представник!»

Дельфін: «Шановна рибо! А чому ви не занурилися у воду разом з іншими? Це хіба не ваш народ?»

Представник фракції риб: «Е-ее… той… Ха! А в мене місія! Я не маю права! Та йолки-палки! Шо за пред’яви?! Я на вас скаргу подам! Провокатор!»

Дельфін: «Фуу, як некрасиво…» - звертається до Дракона острова Комодо - «Шановний голово! Дозвольте у порядку виключення тимчасово відступитися від правил і дозволити цій поважній рибі зануритись у воду!»

Дракон велично задирає голову і дивиться на сонце. За мить велично киває: «Дозволяю.»

Всі повертаються до риби и мовчки дивляться. Зависає доісторична тиша. Всі тварини чекають. Палить сонце, плещеться хвиля і тихо шелестять пальми.

Дельфін: «Ну?»

В оці риби-представника з’являється зелений вогник, риба починає вібрувати і контури її починають розпливатися.

Всі застигли, мов зачаровані, але в однієї з мавп не витримують нерви, вона вищить і жбурляє в рибу шкуркою від щойно з’їденого банана. Банан пролітає крізь рибу, наче крізь хмару пилу. Хмара розвіюється і з характерним знайомим гудінням розпорошується.

Голоси: «Та це ж мухи! Так я не пойняв – що це було? Знову ці мухи!»

16.

Україна.

Київ.

Майдан незалежності з висоти пташиного лету.

На майдані люди з прапорами, якийсь ґвалт, шум, над натовпом шугають ворони та голуби. Один з голубів летить у провулок і сідає на карниз підвіконня. За склом – здоровезний чорний котяра. Одразу видно що це київський кіт – він доглянутий, шерсть аж блищить, однак такий котяра не втратив би свого воїнського шику і на смітнику під рестораном. Він беззвучно шкрябає лапами по склу, намагаючись привернути увагу голуба, але його не чують і не помічають. Обурений кіт стає на задні, пробує і так і сяк. Голуб, помітивши ці старання, злітає, а розчарований кіт зістрибує з підвіконня та влягається на канапі. Раптом, щось відчувши озирається. Потім опускає повіки. Перед ним вимальовується напівпрозора фігура-голограма Очеретяного.

Київський кіт (не розплющуючи повік): «Здоров, товариш полковник.»

Очеретяний: «Нема часу на викаблучування, Київський. Єсть справа.»

Київський: «Та це вже ясно. От тільки хазяїн мій не зрозуміє. Хороша ж людина. Прийде з мітингу, а мене – нема.»

Очеретяний: «Нічого, переживе. Справа дуже важлива. Ти йому листа лиши.»

Київський: «Ти що, в нього дах поїде, і так з цим слабувато. Ти все там же, на Дунаї?»

Очеретяний: «Ну а де ще?»

Київський: «А Селюк знає?»

Очеретяний: «Зараз я й до нього навідаюсь. То коли тебе чекати?»

Київський: «Два дні.»

Очеретяний: «Поспішай!»

Його голограма тане в повітрі.

Київський розплющує очі, потягується, шкрябаючи пазурами канапу. Потім іде на кухню і дивиться – фіранка відчинена. Київський стоїть непорушно. Раптом з виском зривається з місця і стрибає у відчинену фіранку як у цирковий обруч. З нявчанням вилітає з вікна, чіпляє лапою гілку, скеровуючи падіння. Падає на нахилений стовбур дерева і, хекнувши, замовкає. Обійнявши передніми лапами стовбур, повільно сповзає на землю. Там, наче нічого не сталося, роздивляється на всі боки і зникає у підворітті. Чути наростаючий шум майдану.

17.

Україна.

Селище Мокра Карма.

Крупним планом роззявлена паща пса, який женеться за кимсь. Перед носом час від часу з’являється кінчик котячого хвоста і тоді пес жахливо клацає зубами. Але – вхолосту! Смугастий сірий котик вискакує на дерево, а псові лишається істерично гавкати. Він аж заходиться. Котик індиферентно-скептично розглядає пса, а потім всідається на гілку і кокетливо-беззахисно нахиляє голову. Пес від цього нахабства впадає в таку істерику, що на гавкіт збігаються інші собаки і тепер їх під деревом ціле кодло, а істерика перетворюється на істерію.

Котик з виразом розуміння проблеми починає диригувати цим хором.

Зрештою йому це набридає і він вальяжно перестрибує на дах сараю і іде геть.

В пітьмі сараю кіт раптом зупиняється, вмощується у позі сфінкса і, не звертаючи уваги на гавкіт зовні, завмирає, примруживши очі. Перед ним з’являється голограма Очеретяного.

Сільський (не розтуляючи повік): «Що оп’ять?»

Очеретяний: «Не оп’ять, а знову. А хто там гавкає?»

Сільський: «Та то так… наші місцеві.»

Очеретяний: «Збирайся. Є діло.»

Сільський: «А той фраєр городський буде?»

Очеретяний: «Київський вже в дорозі.»

Сільський: «Ну, тоді і я вже в дорозі.»

Голограма очеретяного згасає, Сільський в позі сфінкса розплющує очі і перекочується на спину, витягує лапи і випускає кігті. Потім вибирається на дах сарайчика і, наче конферансьє до публіки, звертається до собак: «Пані та панове, а також – пацани і чувіхи! Адьйос, як то кажуть, амігос! Шат, как гаварітся, даун! Но! Якщо вам нравиться, можете залишатися, а я пішов.»

Сільський вже біжить лісом, а позаду ще чути віддалене гавкання собак, які залишилися в селі гавкати.

18.

Кадри напливом:

…Крита брезентом вантажівка серед степів пригальмовує на повороті, з-під брезенту вискакує київський і біжить кудись полем…

Сільський застрибає на платформу останнього залізничного вагону і, помахуючи хвостом, дивиться на шпали, що вилітають з-під вагону…

Очеретяний причаївся в комишах на березі моря і чекає….

Сільський петляє між ногами перехожих…

Київський по перилах переходить через міст…

Сільський по тих же перилах переходить той же самий міст, принюхується до перил і скептично всміхається…

Напис:

Десь у Гирлі Дунаю…

Берег моря, чистий прохолодний день, яскраве сонце. Вітер шумить в комишах, жене морські хвилі, здіймає барашки і час від часу підіймає пісок.

Очеретяний сидить непорушно на березі. З комишів вискакує чорний котяра. Озирається: «Здоров, брате. Ніяк не звикну до цього комишу. Шелестить наче ворог.»

Очеретяний: «Потенційно – все у світі ворог.»

Київський: «Цікава воїнське параноїдальне спостереження. А де той шланг?»

Сільський: «Ха! (зявляється нечутно з тих же комишів, Київський з несподіванки аж здригнувся) В кого це тут пара.. пара.. як воно?»

Київський: «Паранойя, село неграмотне!»

Сільський: «Зате здорове! Здорові були, братчики!»

Київський: «А де наш четвертий?»

Очеретяний: «На станції «Фарадей».

Сільський: «Де це?»

Очеретяний: «В Антарктиді.»

Сільський: «От забрався куди салабон.»

Київський: «Молодим завжди у нас дорога. То що, скільки його ще чекати?»

Очеретяний: «Та чекати можна усе життя. Я пробував пробитися, але на станції якийсь радар стоїть секретний, чи що, короче, екранує все що може – ні він мене не бачить, ні я його не чую. Доведеться нам туди.»

Обидва хором: «Що? Ти в курсі скільки туди чалапати? А плисти?»

Очеретяний: «Ви в курсі про телепортацію?»

При слові «телепортація» Київський і Сільський замовкли і, опустивши очі, повідвертали голови, розглядаючи кожний щось своє.

Очеретяний: «Що писки повідвертали? А нема іншого виходу!»

Київський: «В тебе скільки хоч життів лишилося?»

Очеретяний: (з тугою дивлячись в море) «Два.»

Сільський: «В тебе ж цього діла – менше всіх!»

Очеретяний: «А нема іншого виходу.»

Київський: (шмигнувши носом) «Без валеріанки я не згоден. У мене дах не залізний, може й зірвати.»

Очеретяний всміхається з полегшенням: «Добре, буде валеріанка.»

Сільський: «От упорок!»

Київський: «А ти не хочеш – телепортуйся в суху.»

Сільський: «Як оце – «в суху»? Нєє, в суху не хиляє! (шмигнувши носом) А де ми валеріанку візьмемо?»

Очеретяний: (шмигнувши носом) «Та є тут одна крамничка…»

Обидва (шмигнувши носом): «Зараза! Так ти все зарані спланував?»

Очеретяний: «Я ж вас як облуплених знаю.»

…….

Ніч, місяць над селом, тополі окреслюють зоряне небо. На краю села хата з вивіскою. В світця місяця можна розібрати напис: «Аптека».

З пагорба котяться три темні цятки, закочуються за аптеку, чути якусь шарудіння, вмикається сигналізація. Три темні постаті ланцюжком стрімко піднімаються за пагорб і зникають за ним. Всі вони щось тримають в зубах. Остання постать – Очеретяний, він на мить зупинився в місячному сяйві і в зубах його поблискує медична пляшечка.

Під пагорбом – люди з ліхтариками: міліціонер з мотоциклом, сторож з берданкою, якась бабка, всі вимахують руками, не розуміючи, що сталося, чому спрацювала сигналізація? Але котам ця сцена нецікава. Очеретяний зникає в пітьмі.

Скеля на березі моря, під скелею плаский камінь. Коти підходять по черзі до краю скелі і скидають вниз, на камінь, свої пляшечки. Ті розбиваються і коти мерщій стрибають вниз. Вони нюхають розлиту рідину, качаються в ній, труться мордами об камінь… і раптом небо виблискує міріадами різнобарвних зірок! Насправді зірки сиплються з очей котів і утворюють скажені візерунки.

Коти по колу кувиркаються через голову довкола каменя і нявчать у захопленні. Нявчання переходить у хвацьку пісню.

Очеретяний: Хоч немаю я оселі,

І живу самотньо я

Хором: Мене завжди виручає

Валер’яночка моя!

Київський: Якщо тюкне глупа курка!

Сільський: Або вискочить змія!

Хором: Мені завжди допоможе

Валер’яночка моя!

Київський: Раптом вхопить паранойя,

Сільський: Або – шизофреніЯ!

Хором: В мене завжди напохваті

Валер’яночка моя!

Очеретяний (дурним голосом):

Пийте, киці, валер’янку і приходьте в комиші!

Хор (після невеличкої затримки):

Хоч не в риму, а поможе

Валер’яночка моя!

Київський: Всі герої щось ковтали,

А героїв – до… фіга!

Хором: Мене завжди надихає

Валер’яночка моя!

Сільський: Пробки, пуговиці, кнопки,

Кнопочки баянниЯ!

Хором: Оцкі тоцкі первертоцкі!

Валер’яночка моя!

Очеретяний: Форс мажор периферія!

Київський: Кергуду бамбарбія!

Хором: Що завгодно буде пісня!

Валер’яночка моя!

Музика буяє апофеозом! Коти ідуть по колу руки в боки у відчайдушному воїнському танці. Чимось все це нагадує ансамбль імені Вірського. Коти йдуть у рознос! Київський проходить на задніх «повзунками» коло і кричить: «Телепортація»! Сільський рубає матроське «яблучко» і також горлає: «Телепортація!» Київський пішов козачком – склав передні на грудях а задні дрібно викидає перед собою: «Телепортація!». Потім – циганочка з виходом. Потім – чечітка з дрібунцями Всі разом обійнявшись вистрибують в аркані з криками «Телепортація! Телепортація! Телепортація!» Нарешті Очеретяний, вирячивши безумні очі, вистрибує вгору, розставивши передні лапи і підібравши під хвоста одну задню, з криком: «Телепортація!» І щось надломилося у вимірі. Невидима воронка закручує Очеретяного а за ним всмоктує і його товаришів. Вони летять кудись перевертаючись як шматки невідомо чого і раптом миттєво розчиняються в повітрі. Тиша. Лише плеще нічна морська хвиля під місяцем. Над пласким каменем в світлі місяця випаровується валер’янка.

19

Антарктида.

Сніги, льодовики, яскраве сонце, яке час від часу ховає біла заметіль. Перший виринає з-під снігу Очеретяний – очі зіщулені, вуха притиснуті до черепа, вискалившись, озирається. Струшує сніг з хутра. Потім виринають Київський та Сільський.

Сільський: «Зараза, як холодно…»

Київський: «А в мене хвіст примерз…»

Сільський: «А це тобі не в столиці на теплому підвіконні!»

Київський: «От токо нє нада завідовать нам, успішним!»

Сільський: (сміється) «А ти попукай, успішний, віно може відмерзне!»

Київський (щось промурмотів собі під носа, лише два слова розібрати «село довбане…»): «Вчись, як наші визволяються!»

Закрутившись у йогівську позу, він починає по-даоськи енергетично хукати собі під хвоста. Поступово, видих за видихом, він відігрів примерзлу шерсть і, вивільнивши хвоста, ефектно, як майстер кунг-фу, пофехтував ним в повітрі.

Очеретяний, мружачись від сонця, озирає простір: «Так, а тепер що?»

Сільський простягає лапу: « О! А це що за воєначальники?»

На обрії – довжелезний ланцюг темних фігур, це імператорські пінгвіни.

Пінгвіни повільно йдуть нескінченною чередою, очі в них однаково зосереджені, наче всі обдумують якусь важливу світоглядну ідею. Це, однак не стосується пінгвіненят, яких батьки транспортують примостивши під животами на лапах-ластах. Пінгвіненятам, як і всім дітям, хочеться гратися, але вони добре виховані дітки, тому поводяться тихо. Троє котів примостилися в хвості процесії і йдуть так вже декілька годин.

Нарешті Сільський не витримує, вискакує з ряду і підбігає до останнього пінгвіна в черзі: «А шо дають?» Пінгвін ввічливо знизує плечима, не розуміючи про що йдеться. «Я в смислі – куди така величезна черга?» Пінгвін не розуміє.

Тоді Київський відсовує Сільського і, чемно вклонившись, звертається до пінгвіна: «Перепрошую за турботу, по візерунках вашої аури я бачу, що ви птиця поважна та інтелігентна. Дозвольте поцікавитись…»

Пінгвін: (з аристократичною ґречністю): «Прошу!»

Київський: «Поясніть, будь ласка, якщо вам не важко, що тут відбувається?»

Пінгвін з полегшенням заусміхався, помітно, що він зрадів новому слухачеві: «А… Ви про це… Ну що вам сказати… Виходячи з риторичної структури вашого способу викладання думок і філософського наповнення вашого запитання, я роблю висновок, що ви, юначе, тим чи іншим чином причетні до пошуку глибинної суті речей. Тому саме вам, як розвиненому співрозмовнику з достатнім рівнем атитюду, я можу викласти мою інтерпретацію тезисно.»

Пінгвін, не сповільнюючи ходи, випрямляється, відкидає поважно голову назад і тепер його задертий догори дзьоб виконує роль професорської указки. Коти, уважно слухаючи, біжать поруч.

Пінгвін розкриває дзьоба і викладає менторським тоном: «Ми – імператорські пінгвіни, і в нас дещо специфічні звичаї, які індуковані з одного боку – спорадичними локальними параметрами Антарктиди, з іншого – каузальною векторною сумою інстинктів, притаманних суто нашому виду. Евентуально, сьогоднішня акція певною мірою виглядає як трансляція культурної суми світоглядів, що відбилися в Хроніках Акаші, а точніше – одного з контемпорарних аспектів передапокаліптичної свідомості. Люди планети Земля вважають, що лише вони одні володіють мовою та мисленням, а отже – і монополією на апокаліпсис. Не будемо їх розчаровувати, але їхні ідеї, що ними рясно всіяні Хроніки, розпорошуються пропорційно в усі свідомості усіх істот, що населяють землю. Інша справа – чи здатна істота ідентифікувати ідею, яку вона сприймає на поточній момент. Ми, імператорські пінгвіни, маємо можливість читати ці ідеї в очищеному вигляді, і вишукано театралізувати їх. Хоча, маю підозру (чесно признаюся), що всі людські ідеї, які хоч чогось варті, можна висловити двома людськими ж словами, там – кво вадіс.. або – камо грядеші?...»

Сільський: «Або – не пойняв

Пінгвін: (пожвавився) «Саме так. Нам же, імператорським пінгвінам, припала до душі ця суто імператорська розвага – будь які два людських слова розгорнути в масштабну мовчазнутеатралізовану виставу-перформанс. Оскільки кожен з нас в душі імператор, то чому б не дозволити собі таку розкіш?»

Очеретяний: «Ну і як –виходить?»

Пінгвін втрачає все своє менторство: «Та самі ж бачите…»

Очеретяний: «Щось не дуже…»

Пінгвін: «Якщо чесно, я такої ж думки»

Очеретяний: «А де постановник сьогоднішнього перформансу?»

Пінгвін: «Та отам попереду, кілометрів з п’ять. Спитайте Мойсея. Тільки перед тим, аби щось спитати своє, спочатку побалакайте з ним трохи за перформанси, він це любить. Ми всі любимо, щоб з нами спочатку трохи побалакали.»

Панорама снігової пустелі, на пагорбі поважний пінгвін і троє котів, за пагорбом довжелезна череда імператорських пінгвінів, хвіст цього живого ланцюга губиться за горизонтом.

Очеретяний: « Скажіть, а чому Вас називають Мойсеєм?»

Мойсей всміхається, потім махає коротким крилом до інших пінгвінів: «Антракт, можна перепочити, оправитись» - повернувшись до котів – «Це мене сьогодні так називають. Сьогодні ми розпочинаємо репетицію вистави, придуманої і поставленої колись людьми так би мовити в реалі. Чистого мистецтва в них тоді не вийшло, репетиція тривала сорок років, і не вирішила майже нічого, а ми маємо можливість цю репетицію перетворити на очищений мистецький продукт. Хоча, я чомусь підозрюю, що і в нас нічого не вийде.»

Очеретяний: «Чому ви так вважаєте?»

Мойсей: «Ну, бачте, як літературний твір все це ще нічого, але, якщо грати вживу… вистава називається «Вихід», або ж «Ісход», і автори у першоджерелі вважають, що треба чомусь сорок років блукати пустелею, а тоді буде видно. Може колись це і було слушно, але зараз… Куди можна вийти з цього?» - Мойсей зробив величний жест коротким крилом.

Очеретяний: «Ви маєте на увазі Антарктиду?»

Мойсей: « Я маю на увазі життя, всесвіт, реальність… Все це немає меж, не має початку і кінця, а отже виходу з цього я не бачу…»

Очеретяний: «Який прикрий песимізм, шановний.»

Очеретяний спостерігає, як Сільський та Київський спустившись з пагорба, граються с пінгвінчатами: падають на спину і перевертаючись наставляють лапи, крутять хвостами і присідають, вигнувши спини, нападають і відскакують.

Мойсей (теж спостерігає цю іділію) : «Жодного песимізму. От коли ми ставили битву богів з титанами – ото був песимізм! Уявіть собі всіх цих пінгвінів, що б’ються стінка на стінку. І кожен вважає себе або богом або титаном! Всі так пересварилися, що довелося придумати цю виставу, щоб плем’я не розбрелося по снігам та льодовикам.»

Очеретяний: «Так Ви – дуже мудрий птах, вельмишановний, мені б цього і на думку не спало!»

Мойсей: (зітхає) «Доводиться… я ж їм усім, виходить, батько. Мені приємно, що хоч Ви це розумієте. А що вас привело сюди?»

Очеретяний, недбало примруживши одне око: «Ну, наша місія не така велична, як Ваша.»

Мойсей хитро й печально водночас всміхається: «Ой, ви таки себе недооцінюєте…»

Очеретяний: «Ми шукаємо нашого друга»

Мойсей вказує на станцію вдалині: «Він там. Але там – люди.»

20

Троє котів перед доволі дивною будівлею. Вони ніколи не бачили полярну станцію.

Очеретяний: «Він там.»

Київський: «Але там люди!»

Сільський: «Так отож…»

Київський: «То що, може постукаємо? Пардон, пошкрябаємось?»

Сільський (підозріло): «А коли в них собака?»

Київський(іронічно поглянувши на Сільського): «Собаки нам не друзі…»

Очеретяний: «…Але й не вороги – так кажуть?»

Сільський (дещо нервово): «Та то лише кажуть. А холодно як…»

В цей час відчиняються двері і зі станції випускають погуляти циклопічно здоровезного чорного пса. Пес так обріс шерстю, що вона закриває йому очі. Двері за ним зачиняються і пес починає водити мордою по сторонам. Помітивши котів, які прищулили вуха і присіли у бойових позах, він махнув передньою лапою, мовляв – «зараз!», діловито побіг до стовпа і задрав на нього ногу.

Коти як ідіоти присіли в бойових позах. Пес, закінчивши оправлятися, підбіг до них і добродушно обнюхує. Коти шиплять, але не реагують на провокацію.

Здоровезна морда пса нависає над котами: «Мужчини, якісь проблеми?»

Сільський: «Це в тебе зараз будуть проблеми!»

Пес: «Ги! Сердитий…Та розслабся ти братан… (до Очеретяного) Яким вітром в наших краях? У справі, чи так, пригод шукаєте?»

Очеретяний (стримано-дипломатично): «Взагалі-то нам зараз зайві пригоди ні до чого. У нас – місія. Про Галапагоси щось чув?»

Пес: «Та щось чув… Але менше знаєш – міцніше спиш.»

Очеретяний: «Зрозуміло. Ну а ми зараз взагалі не спимо.»

Пес: «Та у вашого брата буває так, що спите по чотири доби! Ясно, що потім безсоння.»

Очеретяний (дипломатично): «І таке буває…»

Пес: «А то я не знаю. Тут у нас є один з вашого племені. Як потрапив до нас, так теж спочатку дрихнув день і ніч, а потім як пробило його на жрачку! При чому – нема щоб в день, так вночі постійно шариться, зі сну збиває. Задовбав гівнюк малий. Ще й ото звичка шлопецерська – ковбасу з-під носа тирити. Наче мало тебе годують.»

Київський : «Так то наш хлопець!»

Пес (недовірливо): «В смислі?»

Київський: «В смислі – ми за ним прийшли, тільки він ще не знає!»

Пес: «Так ви його забираєте? Жаль…»

Сільський (здивовано): «Чого жаль?»

Пес: «Та скучнувато буде без нього. Ми з ним іноді так дуркуємо – вся станція зі сміху на підлозі валяється. Навіть ролики з нами на Youtubeзалили. Він, правда, вважає що все всерйоз, ну і нехай, а я розважаюсь.»

Сільський: «Та салага він ще, зелений… він хороший пацан.»

Пес киває, замислюється: «Так що – покликати його?»

Очеретяний: «Тут, бач, таке діло. Оскільки в праві фігурують Галапагоси, то люди не мусять взагалі ні про що знати. Ні про нас, ні про нашу розмову.»

Пес: «Та вже усьок… Так-так-так … Тоді, виходить, вам треба якось непомітно в середину.»

Очеретяний: «Виходить так. До речі, мухи в вас там є?»

Пес: «А до чого тут мухи?. Ну є трохи для експериментів, дрозофіли, педофіли, чи як їх там… А шо?»

Очеретяний: « По станції літають?»

Пес: «Ну втекла одна, жирна така, зелена.»

Очеретяний: «Оце погано. Як побачиш – про всяк випадок прихлопни. Тільки не ковтай. Так як же нам всередину залізти?»

Пес (замислюється): «Ммм… Придумав!»

Пес всідається і відгрібає лапою сніг, наче розгортає карту. Потім лапою малює план станції: «Ми зараз з цього боку. Отут – прохід. Сюди (показує) не заходьте. Тут обійдете, але тихо, щоб вас не побачили. Отут – моя улюблена кістка, її не чіпати! Ясно? Це моє! Якщо цей ваш щлопецер не винюхав. Вічно він по моїх ничках лазить…А от тут він зараз дрихне. До речі а чому він вас не відчув? У вас же телепатія як в нас нюх!»

Очеретяний: «Дак тут же РЛС така потужна, що все підряд екранує!»

Пес: «Ну от, така диспозиція. Запам’ятали маршрут? (загрібає «карту» задніми лапами) Ну що, поїхали!»

Пес всідається навпроти дверей на видному місці і починає махати хвостом і гавкати на двері. Коти причаїлися біля самого входу по боках під стінкою і чекають.

Відчиняються двері і з’являється Полярник: «Ну і що це означає?»

Пес продовжує гавкати, наче закликає звернути увагу на якийсь парадоксальний феномен. Він вимогливо шкрябає передніми лапами сніг, запрошуючи підійти.

Полярник: «Що ти там ще придумав? Ну добре!» Підходить до пса, той вставши на задні з усього маху кладе важкі передні лапи Полярнику на плечі і заходиться облизувати тому лице.

Полярник відбивається від нього: «Тю! Та ти що здурів на морозі? Та… Тьху! Що за телячі ласки!»

Коти в цей момент прослизають у відчинені двері.

(далі буде…)



Партнери