Завантажити

1
Сентиментальний смуток самоти
Зубами тиші роз’їдає душу
І в пошуках інтимного тепла
У небо незахмарене летить.

Лелека носить сльози в пелюшках,
Холодний місяць дивиться у вічі.
Здається, вічно житиме печаль
В словах, що їх нашіптує годинник.

Здається, ніч не витерпить вогню
Крилатих муз, що зігрівають інших
І сняться не тепер і не мені.

Я квіти всі трояндами назву
З надією, що виведе із прірви
Стежина неземного умовляння.

2
Стежина неземного умовляння
Народжує нечувані слова
І в небі позолочених сторінок
Сонетом нерозгаданим стає.

Пливуть промінням думи невеселі,
Вишневий сад у поцілунках весь…
Колись я мріяв обігріти всесвіт,
Тепер на руки хукати пора.

Під вічний шепіт плоті і печалі
В недремний час закоханих ночей
Я видумав собі солодке сонце.

Я запалив небачений вогонь,
Коли впадав у полум’я потреби
Хамелеон хвилини хвилювання.

3
Хамелеон хвилини хвилювання
Міняє колір, настрій і думки.
Його стихія спокою не знає –
Штормить і студить, гасне і горить.

Гарячу вроду зрадою прикрасить,
На почуття оману наведе,
Терпіння вирве з коренем женьшеню,
Впаде у ностальгію. Проминай,

Мінлива доле осені земної,
Залиш мене у пошуках весни…
Залиш мене у небі ностальгії,

Бо вже мене у марево вдягла
Хвороба променистих поцілунків,
Хвороба притягання красоти.

4
Хвороба притягання красоти
То – магія медового тяжіння
До верховин небесного шедевра
І до земного потягу душі.

Весна летить до пензля і пера,
Кришталь сміється квітами. Цвіте.
Вода і тінь, ромашка і веселка
У ніжних лунах малинових дзвонів.

З’являється кометою Вона –
Троянда з губ, пекельна рана раю,
Криниця життєдайної роси.

Вплітається косою у думки
Самостійний сон казкової царівни,
Незаймана нестяма самоти.

5
Незаймана нестяма самоти,
Вікно свічі на тім кінці тунелю,
Ще не відкритий страх переживань,
Тремтіння від ілюзії блаженства.

Оголеність, як посмішка богів,
Скульптура тіл, як вища насолода…
Лети до мене, ластівко моя,
Розгублена під поглядами сонця.

Лови обійми, муко неземна,
Пірнай у серце гострою стрілою,
Цілуй вуста нестями і вогню.

В моїх думках надією палає,
В моїй душі соломою горить
Неторкана мелодія благання.

6
Неторкана мелодія благання.
Я ще не грав, я тільки доторкнувся
До клавішів. О, Музико моя,
Чому не задаровуєш мене?

Чому ховаєш ноти у траві,
А клавіші під шатами? Роса
Впаде на сторінки твоїх пісень
І проросте у ладан небуття.

Прошу тебе, покинь чужий престол,
Зійди у колискову любострастя
І випий мед шаленої весни.

Червону краплю вилий у вогонь.
Нехай тебе у всесвіт поведе
Затаєна забава заклинання.

7
Затаєна забава заклинання.
Закохана естетика рослин,
Заплющена пересторога ночі,
Затьмарена історія прощань.

Звабливий спокій голосу і лісу,
Засуджена до щастя таїна,
Зів’яла гілка, висушені квіти,
Зелена палітурка помилок.

Збирання зілля… Водоспади чарів.
Зображена сузір’ями пора.
Звеличена принада перемоги.

Запряжена лошиця почуттів,
Земна дорога Лади і Даждьбога,
Знемога палахкої висоти.

8
Знемога палахкої висоти…
Коротка пауза на верхів’ї вдиху,
Морзянка серця, Буря і Вогонь,
Найвища нота музики бажання.

Народження колиски. Перший день.
Вулканний стогін підземелля плоті.
Гармонія, двокрапка і тире,
Молитва неба і мовчання сонця.

Завершення польоту між зірок,
Пружке повітря вільного падіння,
Романс на сльози радості. Вино.

Пекельна мука, насолода раю
І знахідка, і втрата, і стрімка
Симфонія солодкого страждання.

9
Симфонія солодкого страждання.
Весільний бубон відбиває ритм.
Сміється скрипка, плаче фортеп’яно,
І розливає сльози саксофон.

Вплітається гітара по-іспанськи
І каблучками, каблучками по
Великій сцені вічного кохання,
По білому, по зрілому, по снах.

Безжально рвуться струни. Пломенять
Казкова флейта і свіча сопілки,
Згорає у мелодії оркестр.

Прощається весна з акордеоном…
І тільки чути опівнічний плач
Відмолювання вічності владання.

10
Відмолювання вічності владання.
О Боже, зупини прекрасну мить.
Мені нічого у житті не треба,
Лиш володіти таїною двох.

Лиш цілувати спалахи бажання
Лише палати подихом її.
Торкатися криниці насолоди
І пити вірність. Боже, поможи!

І спати, володіючи, і жити,
І вмерти, не втрачаючи бажань.
У інший світ понести корабель,

У інший край, далекий і чарівний,
І жодної краплини не згубити
У недосяжнім небі простоти.

11
У недосяжнім небі простоти.
Усе святе: потріскані ікони
І люди, що вигадують богів,
І плоть слабка, що мріє про земне.

Коли згасає сонце і стоїть
Нерівна ніч на весняній постелі
Освячує незвідана любов
Молекулу і всесвіт. Глибина.

І геніальність доторків і ласк,
Прості узори тіней на стіні,
Прозора ясність намірів і згадок…

У неозорім морі гіркоти
Безжально наступає на болюче.
Переболіла пристрасть покарання.

12
Переболіла пристрасть покарання
За те, що не збулося, за судьбу,
Що не звела докупи наші мрії,
Що не стелила нам одну

читати