Електронна бібліотека/Поезія

Спорудження залізничної станції (1931)Дебора Фогель
«Акація квітне» (1932)Дебора Фогель
Квіткові з азаліямиДебора Фогель
ПубліцистикаДебора Фогель
Мавка і БерсеркГанна Заворотна
Втеча до морокуІгор Скрипник
Із майбутньої книгиВасиль Кузан
Доторкнутися до кумираЄвген Баль
Азовські сомикиЄвген Баль
Меридіани штурмана БаркаЄвген Баль
З книжки «Глінтвейн дорогою на Говерлу»Василь Карп’юк
Нічні голосиОлег Янченко
Майже елегія. Зі збірки «Елегії острова Патмос»Олег Короташ
Моя Венеція. Зі збірки «Поет без імперії»Олег Короташ
Політ над містом. Зі збірки «Поет без імперії»Олег Короташ
"найрідніша цей зачумлений вигуком вірш..." Зі збірки «Поет без імперії»Олег Короташ
Елегія Маяковському. Зі збірки «Поет без імперії»Олег Короташ
Блюз біженців. Зі збірки «Бордель для військових»Олег Короташ
Елегія зла. Зі збірки «Бордель для військових»Олег Короташ
«– А давайте надамо німому слово, –». Зі збірки «Бордель для військових»Олег Короташ
Денний чай у Лондоні. Зі збірки «Бордель для військових»Олег Короташ
dasein. Зі збірки «Бордель для військових»Олег Короташ
Пластика. Зі збірки «Бордель для військових»Олег Короташ
Це твоя п’єса, мабуть... Зі збірки «Бордель для військових»Олег Короташ
творити мовчання. Зі збірки «Бордель для військових»Олег Короташ
Сієста. Зі збірки «Бордель для військових»Олег Короташ
ВтечаГанна Заворотна
Постійність пам’ятіІрина Ликович
ЧічкаМихайло Трайста
Поле крові. Іловайськ. Фрагмент роману «Трьохсотлітня Голгофа. Фавор»Катерина Мотрич
КРИГА СТАРОЇ ПЕРЕПРАВИОлег Янченко
Зі збірки «Вірші про все і ніщо» (2017)Петро Гнида
Уривок із роману «Пісня цапів»Олег Андрішко
Завантажити

Mitsubishi.Троє в салоні

1

О.Л.

Ти поїхала додому

Чи від дому,

Чи від себе.

Я впіймав твої долоні

У полоні

Білих хмар.

Твій літак махнув сакрально

Перевтіленням прощань.

 

Тінь майнула,

Ти зосталась.

Мов царям заморським дань,

Мов тепло

Над срібним

Ужем…

 

Я хотів би

Бути мужем.

Я хотів би

Бути…

Щось

Переходить в інший вимір –

Хтось купує Mitsubishi

Через ті листочки

Три.

 

Ти

Вимрій те,

Чого немає.

Цей трамвай бажань вертає

Нас у космос

Самоти.

 

2

М.Р.

На світанку

Читаєш танку,

Хоку чи

Іще коротшу

Дозу сенсу,

Сексу

Чи…

Секундомір

Твого оргазму

Немов ковток

Німого спазму

Покотиться

По горлу.

Там

Вже набубнявіла весна.

Її розп’яв

Короткий день…

Мов у гнізді

У Кена Кізі,

В оточенні земних колізій

В мовчанку грається війна.

Пішла вона!

Пішла!

Вона?

Чи він?!

 

У Mitsubishi.

Спокуси котяться

Коти –

Обсіли світ,

А світло колом

Біжить довкола.

Перебором

Час на гітарі грає,

Гріє,

Немов

Ґрааль.

На підвіконні

Сибірський кіт

У позі «лотос»

Зі світу злизує

Вершки.

 

3

С.Ф.

Шукати дно безодні.

Безборонно

Орати поле дня

Без борони,

Брести по морю –

Солі по коліна

І мало так –

Майже нема

Води.

 

Веди́.

Чи ве́ди?

 

Де ота зоря,

Що світить десь

Комусь?

А, може, доля

На тім кінці затоптаного поля

Криницю копле?

 

Крапає…

 

Веди!

Веди мене у марево омани –

Там відцвітають

Мальвами

Тумани.

Десь там,

Далеко,

Недосяжно,

В лісі

Чекає нас

Емблема

Mitsubishi.

 

Наше місто - вампір

В чорний неба квадрат

Жовтий цвях не один

Вечір вбив і сліди

Залишив у думках,

А невиспана ніч

Проковтнула весну,

Пляму жуйки пісну

Приліпила між хмар.

 

Наше місто – вампір,

Воно кров нашу п´є,

Воно в жилах снує,

Мов неоновий час.

Наше місто – вампір,

Воно нами живе,

І мистецтво нове

Опромінює нас.

 

Молодий саксофон

Мов блискучий ліхтар,

Що виловлює з хмар

Тіні криків нічних.

У нічному житті

Струм по венах тече

І підставить плече

Лиш голодний тобі.

 

Ти не псих, просто ти

Усвідомив уже,

Що тебе береже

Постчорнобильська кров.

Нас, блідих мов папір,

Препарує зима

І співає сурма:

Нас без міста нема.

 

* * *

Неначе хтось іде... Нікого.

Лиш тільки кроки, тільки крик,

Що ніби виплюнув язик

І спотикається об нього.

 

Неначе хтось стоїть... Отут,

Під вікнами чи за дверима,

З тонкими жовтими очима,

Нервово прагнучи чогось.

 

Неначе хтось когось... Чекаю.

Гортаю час рукою сну,

Ховаю душу, мов весну,

за склом дощу. Чуттям вивчаю

 

Лякливі порухи нічні,

Що прибувають, наче води...

Краси напитись і свободи,

Що страх народжує в мені.

 

* * *

Терпка химерність, тонка міфічність,

І невситима, і загадкова...

Події ночі вдягає вічність

У попелясте лушпиння слова.

 

І відголосить, і відгомонить

Далеким літом німе проміння,

У тиху гавань дорогу котить,

В минуле мочить сліпе коріння.

 

І тінь від тіла несе в торбині,

А тінь від думки – у жовтім жмутку,

Дарує простір сумній годині

І сипле в очі пилюку смутку.

 

Ворожість груба турбує силу,

Її пророцтво – козирна карта.

А тихий сумнів калічить крила,

І річка глузду впадає в Сартра.

 

Ромашки в’януть, від зради п’яні,

Цілує лоба всесвітня плаха,

І так душевно, і так духмяно

Кімната вбивці вдихає Баха.

 

Бездумна вірність, сумна ментальність

Цвіте в порожніх зіницях віри.

А незворушність і нереальність

В життєвім морі не знають міри.

 

 

* * *

Чекаєш? Чекаєш. Чекай!

Я дав тобі сум і надію.

У скринці поштовій шукай –

Що-що, а мовчати я вмію.

 

І цілуй той зів’ялий листок,

І цілуй ті місця свого тіла,

Що коханням пропік до кісток –

А більшого ти не хотіла.

 

Ні пристрасть, ні сон, ні вогонь

Не тече, мов ріка, поміж нами.

Я втомився від слів і погонь,

Що вустами торкаються рани.

 

Я не стану струною сльози,

А над прірвою стану, на край,

Щоб писати веслом по воді:

Чекаєш? Чекаєш... Чекай...

 

Танго

Па – падолистом, тактом і хистом,

Руку у руку, плече до плеча.

Котиться нота в спраглі ворота,

Музика йде від ключа до ключа.

 

Ласкою марячи, вовче і заяче,

Боже і грішне. Пани і раби.

Б’ються акорди, душі мов хорди,

Аури вічні з подушок роби.

 

Сниться – не сниться: в косах косиця...

В небо, в безодню, назад і вперед,

То замовкаючи, то воскресаючи,

Словом палаючим капає мед.

 

Небом і долом коло за колом

Шепіт і трунок, і темінь, і ти...

Тільки б не збитися, чи не розбитися,

Тільки б до сліз забуття довести.

 

Світлими кадрами над простирадлами

Доторком, подихом, помахом крил...

Певною мірою – танець над прірвою,

Щастя й нещастя, безсилля і сил.

 

Жаром і холодом, брудом і золотом.

Ніжність ріки, цілунків мости...

Небом і долом коло за колом,

Казка і трунок, і темінь, і ти.

  

* * *

Роби зі мною все, що хочеш...

Цілуй мене у кожну букву,

Запалюй, пий, в’яжи законом –

Я стану плахою і троном.

Цілуй мене у кожну букву.

 

Твори мотив на струнах плоті,

Веди в найперші двері світу

І розірви мою орбіту.

Твори мотив на струнах плоті.

 

Роби зі мною все, що хочеш,

Лише коли розплющу очі,

Не виходи з цієї ночі.

Роби зі мною все, що хочеш.

Роби зі мною все, що хочеш...

 

 

Палітра ніжних почуттів

Аксіоми еросу і лісу,

Береги, борги, болотизна,

Відданість великому весіллю,

Губи, голуби, голубизна.

Демони дівочих дегустацій,

Епопеї, еврика, Едем,

Єва, еволюція, Голгофа,

Жонглювання з болем і вогнем.

Зоряність, акорди, акварелі,

Істина, падіння, автостоп,

Їжа для душі і рівноваги,

Йога, медитація, потоп.

Колосок і колесо, кипіння,

Ланцюгова нерозривність літ,

Магія, мелодія, Марія,

Недосяжність, прагнення, політ.

Осінь, оберіг, обручка ночі,

Повнота покірності пустот,

Резонанси радості і раю,

Символи народження висот.

Танець, таємниця, теорема,

Усмішка, цілунки, небуття,

Фатум філософії кохання,

Хронос, хіромантія, життя.

Царство циферблата і страждання,

Чарівного марева хода,

Школа вірогідності та віри,

Щастя, астрологія, вода…

Юність ювелірної роботи,

Яблуко спокуси і надій…

Стежка до свідомості початок

І просте та вічне: " Тільки їй".

 

* * *

І вже між нас немає таємниць...

Усе відоме нам, і достеменно.

На чорнім плесі збуджених зіниць

Холодні кола бігають даремно.

 

Бринить сльоза у пам’яті моїй...

Гіпертонічна аритмія рими

Розірве вени веслами надій –

Тюльпани стануть ранами новими.

 

І випаде на скроні перший сніг.

Чи вже не перший? Випаде і стануть

Слова, що обіцяли щастя в сні,

Приманкою в житті до твого стану.

 

Біля дороги, що веде в пивницю,

Розіп’ято останню таємницю.

 

 

* * *

Впала перша позолота

На покров сумних дерев,

Доросли осінні квіти

До любові королев,

І плоди у дозріванні

Досягли до майбуття –

Стало в світі всього більше,

Лиш поменшало життя.

 

Не пульсує сік у скронях

Зачарованих беріз,

Йдуть бурхливою ходою

В море ріки, повні сліз.

День спроквола посміхнеться,

Та частіше – невпопад.

Всипле смутку повні жмені

Нам під ноги листопад.

 

І пройде мороз між нами,

І прилипне до спини,

Як листок до мокрих вікон

Чи сніжинка до стіни.

І впадуть в зимову сплячку

І думки, і почуття...

І не все весна поверне

До прекрасного життя.

 

* * *

Був мокрий грудень. Чи майже грудень.

І сірий будень топтали люди,

І тіні стужі снували всюди,

І були груди твої наповнені теплом.

 

Згортала крила остання осінь...

І за сприяння сирої ночі

Я слухав ніжні слова жіночі,

Що були схожі на слово "ні".

 

Якась невпинна хода асфальту

Повз непотрібні сліди освітлень...

Був майже грудень, чи, може, й січень,

У мокрих сплесках німих освідчень.

 

І плакав місяць на перехресті –

Великий сторож і слави, й честі.

А білий ангел на руки чисті

Лягав гарячим цілунком сліз...

 

... Не все збулося. Не все забулось.

Верба плакуча ще більш нагнулась,

Ще більше сили забрала осінь.

А я надії не втратив досі.

 

Чорна квітка кохання

"Потік, наче коник, грає..."

Марія Матіос

 

1

Як ся має чорна квітка?

Що ховає в пелюстках?

Розправляє ніжні крила

В пелюстках рожевий птах.

 

Хоче випурхнути звідти,

Розгорнути темну ніч,

Хоче волі, щоб летіти

У солодку мрію стріч.

 

Бо така у крил потреба:

Рушником високим неба,

Сонця вітром золотим

Колихати втіхи дим.

 

2

Твоя рука повільно, вільно

Миє ноги і сосці...

Я тебе, таку звабливу,

Мив би тільки в молоці.

 

Я б твоє святкове тіло

В ласку слова сповивав,

А чудову чорну квітку

В крила зваби цілував.

 

Я тобі вплітав би в долю

Стежку, що в любов сія...

Але я – лиш коник річки.

В кожній краплі річки – я.

 

* * *

Купати донечку удвох.

Купати донечку водою

З ромашкою і чередою.

Росою капати з чола.

 

Купати доню восени,

Крізь зиму у весну і літо,

Нести для неї щастя квіти,

В долонях обігріти всю.

 

Сповити мокру в пелюшках,

До себе ніжно пригорнути,

Матусині гарячі груди

До губ маленьких піднести.

 

Нехай зігріється. А після

В сухе малесеньку вдягнути

І вкласти спати. Хай росте.

 

У сні і ми росли й не знали,

Як нас батьки удвох купали

І пригортали до грудей...

 

Дівчатам

Поету краще не женитись,

Бо він шукатиме вночі

Не як до жінки підступитись,

А до поезії ключі.

 

Піде сама собі дружина

За двох кохати і страждати,

А в нього думка все єдина:

І те, і це заримувати...

 

Він дбатиме не про достаток,

Творитиме в сім’ї не те –

Писатиме складний початок

Або закінчення просте.

 

А з’являться у нього діти –

Підкинуть ще одну проблему,

Та буде він не їм радіти –

Писатиме про них поему.

 

Затупляться ножі й лопати,

Зима насипле снігу в двір –

А в нього час не ґаздувати –

Записувати на папір.

 

Хоч обіцяє всім без міри

Кохання і до щастя злетів,

Не йміть йому, дівчата, віри

І не закохуйтесь в поетів.

Партнери