Завантажити

Марії Матіос і Ліні Костенко з вдячністю

Ти втрапила мені до знайомства вчора.

Врешті маєш класне тіло, моя майбутня коханко:

Твоя шкіра темна, волосся аж синє, бо чорне.

Принцеса з довгими ногами, двома серцями, африканка.

Ти відразу припала до серця, в очах засяяла, виросла.

Береш мене за руку, питаєш: «Як справи?»

І я кажу: «Мала, знаєш, ти дуже красива

І я б тебе трахнув небавом!

А про мої справи тобі на фіг знати,

Як і мені твої певна річ по-цимбалах».

А ти кажеш, мовляв, я поет і хотілося тупо побалакати,

Бо трахатись, відверто кажучи, заєбало.

Тоді я беру роман Марії Матіос «Солодка Даруся»,

Який завше зі мною і завше виручає, як нема паперу.

Крім того, я від нього страшенно пруся,

Хоч сенс до кінця не допер й дотепер.

Але починаю впевнено читати.

Ти, моя темношкіра принцесо, схвильовано слухаєш,

Бо хоч не випало тупо побалакати,

Але драма Дарусі справді захоплює дух.

Аж раптом з твоїх мигдалевих очей

Вибігає сльоза і ти кажеш: «Хоча я не українка,

Але розумію Дарусю і співпереживаю (моя рука на твоє плече),

Бо справжню жінку завжди зрозуміє справжня жінка!»

Я кажу: «Ти ще не читала Ліну Костенко!

Там вашшє такі зворушливі приколи, що просто офігєть!

Зараз почитаю з пам’яті (знімаючи бретельку)».

І я читаю і ти мовиш: «Це просто жесть!»

І я продовжую: «…хопчина їй не відповів взаємністю.

І то чому: бо любить іншу дівчину…».

А з твоїх мигдалевих очей сльози нестримно,

А я: «…бо вірність має душу неподільчиву!..».

І ти притуляєшся до мене тепло-тепло,

І я обціловую твою шию ніжно-ніжно,

Міркуючи: «Все ж наскільки сильне слово у поетки!»

А ще: «Наскільки ж старе і скрипуче у моїй кімнаті ліжко!»

29 серпня 2011 р.

читати