
Електронна бібліотека/Проза
- напевно це найважче...Анатолій Дністровий
- хто тебе призначив критиком часу...Анатолій Дністровий
- знає мене як облупленого...Анатолій Дністровий
- МуміїАнатолій Дністровий
- Поет. 2025Ігор Павлюк
- СучаснеІгор Павлюк
- Подорож до горизонтуІгор Павлюк
- НесосвітеннеІгор Павлюк
- Нічна рибалка на СтіксіІгор Павлюк
- СИРЕНАЮрій Гундарєв
- ЖИТТЯ ПРЕКРАСНЕЮрій Гундарєв
- Я, МАМА І ВІЙНАЮрій Гундарєв
- не знаю чи здатний назвати речі які бачу...Анатолій Дністровий
- активно і безперервно...Анатолій Дністровий
- ми тут навічно...Анатолій Дністровий
- РозлукаАнатолій Дністровий
- що взяти з собою в останню зимову мандрівку...Анатолій Дністровий
- Минала зима. Вона причинила вікно...Сергій Жадан
- КротовичВіктор Палинський
- Львівський трамвайЮрій Гундарєв
- Микола ГлущенкоЮрій Гундарєв
- МістоЮрій Гундарєв
- Пісня пілігримаАнатолій Дністровий
- Міста будували з сонця і глини...Сергій Жадан
- Сонячний хлопчикВіктор Палинський
- де каноє сумне і туманна безмежна ріка...Анатолій Дністровий
- Любити словомЮрій Гундарєв
- КульбабкаЮрій Гундарєв
- Білий птах з чорною ознакоюЮрій Гундарєв
- Закрите небоЮрій Гундарєв
- БезжальноЮрій Гундарєв
- Людському наступному світу...Микола Істин
- СЦЕНИ З ПІДЗЕМЕЛЛЯАнатолій Дністровий
не стал ждать.
— Год-е-на-ским… — прошипел он, отходя к двери. — Ти шиздонутый. Ти до дембель не дотянешь…
И ушел.
Миша действительно появился только к концу наряда. Все это время он просидел в кочегарке, где работали двое парнишек одного с ним призыва. Они принесли ему поесть, когда ходили на завтрак и обед в столовую. За это Миша помогал им швырять лопатами уголь в печи. Когда он явился к ужину в столовую, его не тронули, хотя у многих явно чесались кулаки. Его просто взяли и отвели к ротному. Ротный нервничал. Он не любил ЧП: командиру роты, в которой бывают ЧП, никогда не стать начальником штаба батальона. А ротному очень хотелось занять эту должность. Впрочем, у каждого есть свои слабости.
— Ты плохой солдат, — сразу определил ротный. — Мне уже несколько раз докладывали о тебе. Ты не хочешь работать, нарушаешь дисциплину, дерешься. Ты бурый. Странно, что Джумаев или Эргашев, или остальные еще не отрезали тебе яйца. Но я думаю, что у тебя все впереди. Ты ведь пока душара — есть шансы, что еще удастся тебя перевоспитать.
Ротный опустил голову — словно все уже сказал — и углубился в какие-то бумаги. Миша молча стоял перед ним. Так прошло минут пять. Потом ротный снова поднял голову. Брови его поползли вверх, как будто он ожидал увидеть на месте Миши кого-то другого, и он сказал:
— Чего ты тут стоишь, мальчик? Иди, массажируй попку, завтра утром повезу тебя на губу. Суток на пять. Там тебе окончательно выпрямят прямую кишку.
«Каламбур», — подумал Миша, махнул рукой к пилотке, повернулся и вышел. Служба продолжалась.
ГЛАВА 5
Миша торопливо зашел в штаб.
— Че, комбат уже пришел? — спросил он у мосла.
— Не-а, — вальяжно ответил тот, привалившись к пустой витрине с надписью «Оперативный дежурный» и меланхолически ковыряясь в зубах.
— Добро, — Миша остановился, словно что-то припоминая. — Да, а как там мой псих? Не буянил?
— Не-а. Тише воды, ниже травы. Никакого кипижу.
— Ништяк. А где он сейчас?
— В кабинете начмеда дрыхнет, где ж ему еще быть. Только полдевятого на часах.
Миша, совершенно удовлетворенный, проследовал в кабинет начмеда. Левашов действительно еще спал.
— Вставай, быдло, — добродушно ткнул его под бок Миша. Левашов заворочался, замычал, потом открыл глаза и тупо уставился на него.
— Надо сказать: «Добро пожаловать, Михаил Михайлович!» — наставительно произнес Миша.
Левашов снова хлопнулся мордой в матрас.
— Давай-давай, отрывай от матраса свою бестолковку. Хватит дрыхнуть.
Левашов наконец проснулся. Он сел на своем матрасе, обхватил руками колени и, сонно щурясь, осклабился:
— Здравия желаю, товарищ сержант!
— Неужто признал? А я уж думал, что ты за время моего отсутствия вообще от рук здесь отбился, — Миша потянул из кармана сигарету. — Ну, рассказывай, какие здесь новости.
— Да никаких, товарищ сержант, — Левашов поднялся и торопливо приводил себя в порядок. — Тишь да гладь…
Его лицо приобрело озабоченное выражение, и он осторожно спросил:
— Когда начнем, товарищ сержант?
— Что начнем? — Миша сделал тупую морду,
— Как что? — Левашов растерялся — Мы же собирались...
— Разве?
Миша внаглую издевался. Кажется, Левашов этого не понял.
— Вы же предложили…
— Когда это я тебе что предлагал? — сурово спросил Миша.
— Э-э… — Левашов растерялся и не нашел, что сказать. В его глазах появилась тоска.
— Сегодня же в роту вернем, симулянта! — железным голосом отчеканил Миша.
Левашов побледнел. Он стоял и молча глядел куда-то в окно. По его щеке, обращенной к Мише, протянулась помоча слезы. «Кажется, переборщил», — подумал Миша.
— Ладно, — перешел он на обычный благодушный тон, — шучу я. Может быть, несколько неудачно. Прости.
Левашов дико уставился на него.
— Завтра крутим припадок и кладем тебя в госпиталь. А сейчас ты метешься в столовую и приносишь что-нибудь поклевать. Все. Кругом! Шагом марш!
Ошалевшего Левашова вынесло из комнаты…
Миша лежал на своем диване и думал, писать ему домой письмо или нет. Вообще, он не любил писать письма. Особенно домой. Эта черта появилась у него в самом начале службы. Правду о своей армейской жизни он писать не мог, чтобы не расстраивать родителей, а писать неправду ему было неприятно. Кроме того, однажды он узнал, что целая сеть армейских инстанций — от особого отдела, ищущего крамолу, до старослужащих, которым нужны рубчики и троечки, иногда встречающиеся в конвертах, — шмонает духанские письма. Это отбило у него любовь к эпистолярному жанру окончательно. Обычно Миша посылал раз в две недели коротенькое письмо в стиле «все хорошо, прекрасная маркиза». Поэтому он любил писать домой в канун еврейских праздников Йом Кипур, Ханука, Песах и советских — можно было ограничиться поздравлениями и ничего не писать о себе.
Сделавшись санинструктором, Миша не стал писать чаще, сочтя, наверное, что теперь служить гораздо скучнее, чем раньше, новостей вообще никаких нет, а не имея новостей, о чем напишешь? Однако раз в две недели он собирался с силами, напрягал волю и отписывал домой коротенькую эпистолу, наполненную скукой, желчью и
Останні події
- 13.03.2025|13:31У Vivat вийшла книжка про кримських журналістів-політвʼязнів
- 13.03.2025|13:27Оголошено короткий список номінантів на здобуття премії Drahomán Prize 2024 року
- 11.03.2025|11:35Любов, яка лікує: «Віктор і Філомена» — дитяча книга про інклюзію, прийняття та підтримку
- 11.03.2025|11:19Захоплива історія австрійського лижника: «Виходячи за межі» у кіно з 13 березня
- 11.03.2025|11:02“Основи” видають ілюстрованого “Доктора Серафікуса” В. Домонтовича з передмовою Соломії Павличко
- 10.03.2025|16:33Стартував прийом заявок на фестиваль для молодих авторів “Прописи”
- 07.03.2025|16:12Життєпис Якова Оренштайна у серії «Постаті культури»
- 05.03.2025|09:51Міжнародна премія Івана Франка оголосила довгий список претендентів
- 02.03.2025|11:31Я стану перед Богом в безмежній самоті…
- 01.03.2025|11:48У Харкові пошкоджено місцеву друкарню «Тріада-Пак» і дві книгарні мережі «КнигоЛенд»