Електронна бібліотека/Проза

напевно це найважче...Анатолій Дністровий
хто тебе призначив критиком часу...Анатолій Дністровий
знає мене як облупленого...Анатолій Дністровий
МуміїАнатолій Дністровий
Поет. 2025Ігор Павлюк
СучаснеІгор Павлюк
Подорож до горизонтуІгор Павлюк
НесосвітеннеІгор Павлюк
Нічна рибалка на СтіксіІгор Павлюк
СИРЕНАЮрій Гундарєв
ЖИТТЯ ПРЕКРАСНЕЮрій Гундарєв
Я, МАМА І ВІЙНАЮрій Гундарєв
не знаю чи здатний назвати речі які бачу...Анатолій Дністровий
активно і безперервно...Анатолій Дністровий
ми тут навічно...Анатолій Дністровий
РозлукаАнатолій Дністровий
що взяти з собою в останню зимову мандрівку...Анатолій Дністровий
Минала зима. Вона причинила вікно...Сергій Жадан
КротовичВіктор Палинський
Львівський трамвайЮрій Гундарєв
Микола ГлущенкоЮрій Гундарєв
МістоЮрій Гундарєв
Пісня пілігримаАнатолій Дністровий
Міста будували з сонця і глини...Сергій Жадан
Сонячний хлопчикВіктор Палинський
де каноє сумне і туманна безмежна ріка...Анатолій Дністровий
Любити словомЮрій Гундарєв
КульбабкаЮрій Гундарєв
Білий птах з чорною ознакоюЮрій Гундарєв
Закрите небоЮрій Гундарєв
БезжальноЮрій Гундарєв
Людському наступному світу...Микола Істин
СЦЕНИ З ПІДЗЕМЕЛЛЯАнатолій Дністровий
Завантажити

не стал ждать.
— Год-е-на-ским… — прошипел он, отходя к двери. — Ти шиздонутый. Ти до дембель не дотянешь…
И ушел.
Миша действительно появился только к концу наряда. Все это время он просидел в кочегарке, где работали двое парнишек одного с ним призыва. Они принесли ему поесть, когда ходили на завтрак и обед в столовую. За это Миша помогал им швырять лопатами уголь в печи. Когда он явился к ужину в столовую, его не тронули, хотя у многих явно чесались кулаки. Его просто взяли и отвели к ротному. Ротный нервничал. Он не любил ЧП: командиру роты, в которой бывают ЧП, никогда не стать начальником штаба батальона. А ротному очень хотелось занять эту должность. Впрочем, у каждого есть свои слабости.
— Ты плохой солдат, — сразу определил ротный. — Мне уже несколько раз докладывали о тебе. Ты не хочешь работать, нарушаешь дисциплину, дерешься. Ты бурый. Странно, что Джумаев или Эргашев, или остальные еще не отрезали тебе яйца. Но я думаю, что у тебя все впереди. Ты ведь пока душара — есть шансы, что еще удастся тебя перевоспитать.
Ротный опустил голову — словно все уже сказал — и углубился в какие-то бумаги. Миша молча стоял перед ним. Так прошло минут пять. Потом ротный снова поднял голову. Брови его поползли вверх, как будто он ожидал увидеть на месте Миши кого-то другого, и он сказал:
— Чего ты тут стоишь, мальчик? Иди, массажируй попку, завтра утром повезу тебя на губу. Суток на пять. Там тебе окончательно выпрямят прямую кишку.
«Каламбур», — подумал Миша, махнул рукой к пилотке, повернулся и вышел. Служба продолжалась.
ГЛАВА 5
Миша торопливо зашел в штаб.
— Че, комбат уже пришел? — спросил он у мосла.
— Не-а, — вальяжно ответил тот, привалившись к пустой витрине с надписью «Оперативный дежурный» и меланхолически ковыряясь в зубах.
— Добро, — Миша остановился, словно что-то припоминая. — Да, а как там мой псих? Не буянил?
— Не-а. Тише воды, ниже травы. Никакого кипижу.
— Ништяк. А где он сейчас?
— В кабинете начмеда дрыхнет, где ж ему еще быть. Только полдевятого на часах.
Миша, совершенно удовлетворенный, проследовал в кабинет начмеда. Левашов действительно еще спал.
— Вставай, быдло, — добродушно ткнул его под бок Миша. Левашов заворочался, замычал, потом открыл глаза и тупо уставился на него.
— Надо сказать: «Добро пожаловать, Михаил Михайлович!» — наставительно произнес Миша.
Левашов снова хлопнулся мордой в матрас.
— Давай-давай, отрывай от матраса свою бестолковку. Хватит дрыхнуть.
Левашов наконец проснулся. Он сел на своем матрасе, обхватил руками колени и, сонно щурясь, осклабился:
— Здравия желаю, товарищ сержант!
— Неужто признал? А я уж думал, что ты за время моего отсутствия вообще от рук здесь отбился, — Миша потянул из кармана сигарету. — Ну, рассказывай, какие здесь новости.
— Да никаких, товарищ сержант, — Левашов поднялся и торопливо приводил себя в порядок. — Тишь да гладь…
Его лицо приобрело озабоченное выражение, и он осторожно спросил:
— Когда начнем, товарищ сержант?
— Что начнем? — Миша сделал тупую морду,
— Как что? — Левашов растерялся — Мы же собирались...
— Разве?
Миша внаглую издевался. Кажется, Левашов этого не понял.
— Вы же предложили…
— Когда это я тебе что предлагал? — сурово спросил Миша.
— Э-э… — Левашов растерялся и не нашел, что сказать. В его глазах появилась тоска.
— Сегодня же в роту вернем, симулянта! — железным голосом отчеканил Миша.
Левашов побледнел. Он стоял и молча глядел куда-то в окно. По его щеке, обращенной к Мише, протянулась помоча слезы. «Кажется, переборщил», — подумал Миша.
— Ладно, — перешел он на обычный благодушный тон, — шучу я. Может быть, несколько неудачно. Прости.
Левашов дико уставился на него.
— Завтра крутим припадок и кладем тебя в госпиталь. А сейчас ты метешься в столовую и приносишь что-нибудь поклевать. Все. Кругом! Шагом марш!
Ошалевшего Левашова вынесло из комнаты…
Миша лежал на своем диване и думал, писать ему домой письмо или нет. Вообще, он не любил писать письма. Особенно домой. Эта черта появилась у него в самом начале службы. Правду о своей армейской жизни он писать не мог, чтобы не расстраивать родителей, а писать неправду ему было неприятно. Кроме того, однажды он узнал, что целая сеть армейских инстанций — от особого отдела, ищущего крамолу, до старослужащих, которым нужны рубчики и троечки, иногда встречающиеся в конвертах, — шмонает духанские письма. Это отбило у него любовь к эпистолярному жанру окончательно. Обычно Миша посылал раз в две недели коротенькое письмо в стиле «все хорошо, прекрасная маркиза». Поэтому он любил писать домой в канун еврейских праздников Йом Кипур, Ханука, Песах и советских — можно было ограничиться поздравлениями и ничего не писать о себе.
Сделавшись санинструктором, Миша не стал писать чаще, сочтя, наверное, что теперь служить гораздо скучнее, чем раньше, новостей вообще никаких нет, а не имея новостей, о чем напишешь? Однако раз в две недели он собирался с силами, напрягал волю и отписывал домой коротенькую эпистолу, наполненную скукой, желчью и

Останні події

13.03.2025|13:31
У Vivat вийшла книжка про кримських журналістів-політвʼязнів
13.03.2025|13:27
Оголошено короткий список номінантів на здобуття премії Drahomán Prize 2024 року
11.03.2025|11:35
Любов, яка лікує: «Віктор і Філомена» — дитяча книга про інклюзію, прийняття та підтримку
11.03.2025|11:19
Захоплива історія австрійського лижника: «Виходячи за межі» у кіно з 13 березня
11.03.2025|11:02
“Основи” видають ілюстрованого “Доктора Серафікуса” В. Домонтовича з передмовою Соломії Павличко
10.03.2025|16:33
Стартував прийом заявок на фестиваль для молодих авторів “Прописи”
07.03.2025|16:12
Життєпис Якова Оренштайна у серії «Постаті культури»
05.03.2025|09:51
Міжнародна премія Івана Франка оголосила довгий список претендентів
02.03.2025|11:31
Я стану перед Богом в безмежній самоті…
01.03.2025|11:48
У Харкові пошкоджено місцеву друкарню «Тріада-Пак» і дві книгарні мережі «КнигоЛенд»


Партнери