Завантажити

навалою. У півкільометровому від передньої лінії віддаленні, маневрує наш імпровізований броневий потяг.
Тиша. Скорострільна частина, вкопавшись у снігових завалах під віттям величезних смерек, напружено чекає наказу. Віти смерек набірають снігові нарости, гнуться, стрясають, ніби попіл цигарки, і набірають знов. Набряклі чеканням люди й їх машини заніміли. Мене покликали до штабу.
Передаю команду заступникові, зтрушую з себе купу снігу й віддаляюся в темноту. Йду вниз навмання без стежки, глибокою сніговою цілиною. Навкруги ні одного вогнику, ні єдиного згуку. Передомною сіра, непрозора порожнеча. Кожний ступ, ступ у невідоме. Видається — протягнеш ногу, ступиш і полетиш у прірву темноти. Але ступаєш і чуєш спертя, борхаєшся, груди хвилюються, ніздрі втягають вогке повітря, на чолі зявляються теплі крапельки, що, змішавшися з холодними на щоках, стікають по обличчі вниз. Здається, йдеш по дні океану зо сплющеними очима й міцно затиснутими устами. Холодна солоновата вода лишає на устах свій присмак, а ноги борхаються у зачіпних поплутаних водорослинах.
Нарешті перед самим носом, вигулькнули з темноти смереки. Обтяжені снігом, подібні на китайські пагоди. Між вітами мигнув огник. Наткнувся на варту. Хто там? — Відгукнувся гаслом і пішов далі. Опинився коло дверей колиби.
У штабі повідомили, що маю йти в долину, до Кевелевської школи. Там на мене чекають. Хто чекає, невідомо. Знов борхаюся снігом, знов бреду глибоким океаном і за деякий час опинився коло школи. В одному вікні, від вулиці світиться. Входжу на подвіря й стукаю.
 
24
 
У просторій, неупорядкованій кімнаті застаю Павла й... Кіті. Останню не сподівався тут стрінути. Обидвоє зхвильовані. Кіті смертельно втомлена. Павло гасає по кімнаті й розкидаючи здоровезними кулаками, верещить: —
— Чорти! Дияволи прокляті! Грім їх розторощи на Місці!
— Що сталося?
— Що сталося? Марійку піймали й затримали. Он хай панночка оповість. Знов та каналія Янчеюк заплівся. Хам, патинок! Піймаю — задушу, як вошу. І якого чорта ти не зачавив його тоді на Григорівні? Гріх зробив.
— Але я нічого не второпаю. Ти не хвилюйся, а розкажи виразно.
— Не хвилюйся! Там піймали її й мордують. Напевно мордують. Попадеш у руки хамові, не проси милосердя. Кіті оповіла, як сталося. Вони обидві були в Рахові, йшли містом і їх затримала варта. Марійка не назвала свого справжнього прізвища. Завели її на вартівню і почали перевіряти документи, в Марійки не було ніяких, а сказала, що потрібувала в Рахові дещо накупити. Лишили зачекати. Має прийти якась людина, що знає ясінських людей. Марійка затурбувалася. По деякім часі привели ту людину, Марійка страшенно зблідла, а людина глянула на неї страшним поглядом і заверещала: заберіть її. Це шпіонка. Це Цоканова любка. Ну, розуміється Марійку забрали, а Кіті післали назад сказати, що як не випустять Йонаша, то Марійку повісять, а також мадяри хочуть вести переговори з українцями. Запрошують післанців і хочуть обмінятися домаганнями.
Павло сказав: — Висилається двох післанців. Мене й ще одного поручника. Я їду. Заложниками лишається пан Йонаш і його родина. Памятайте собі це, панночко. Боротьбу на фронті тим часом застановлено.
Павло вийшов і залишив нас з Кіті. Вона була остаточно знесилена. Хотіла мені щось оповідати й не могла. Поклав її на якийсь тапчан і по можливості тепліше прикрив. Зараз заснула. Я ж деякий час сидів над нею й дивився на її бліде, виснажене обличчя.
Серед темної ночі виїхали з Кевелева два вершники й почвалали здовж Тиси в напрямку Рахова. Коні розбивають глибокі снігові насипи та рвуть уперед. Це поїхали на переговори післанці.
--------------------------
А Марійку після відходу Кіті, зачинили в малюсінькій холодній кімнатці невідомо якого будинку. Один стілець, кілька потрощених ослонів, стіл, а на столі лойова свічка.
До вечора ніхто її не турбував. Настала ніч. Спочатку не могла втихомиритися, бігала, диким звірем, по клітці і душила розбурхане серце, що мало не вилетіло з грудей. Образ людини з перекривленими устами не давав їй спокою. Кожної хвилини він міг знов зявитися перед нею й почати свої смертельні жарти, їй пригадалася страшна ніч, коли наступали москалі й коли вона стратила свою дитину.
Але від того часу змінилося багато. Марійка змінилася, окріпла й тепер вона буде змагатися за свою свободу. Пригадала Павла, цілу справу, що за неї вони змагаються й ясно усвідомила положення. Вона ж воячка. Вона перша з жінок Гуцулії надягнула на себе зброю й нарівні з чоловіками стала до лави борців за оборону краю й народу.
Від свідомості цього їй полегчало. Так! — думає. — Я ж знала куди йду. Тепер соромно бути боягузом. — І Марійка вже спокійніше ходила по кімнаті, обдумуючи, що має казати, як будуть допитувати.
Обмежений простір дозволяв їй робити сюди й туди три кроки. Час тягнеться неймовірно довго. На дворі така жахлива, темна ніч. Вергає сніг.
Роздумуючи над своїм

читати