Завантажити

іст дізе Полтава? — каже знов Брух.
"Прапорщик" сміліє. — Ін дер Україно, гінтер дем Київ — відповідає він. Сидить зігнутий. Обидві великі з грубими пальцями долоні обпер об мокрі коліна. Поли плаща починають сильно парувати. Розкидає їх і гріє коліна.
— Так ви українець? — питаю його по-українськи. Він зрадів і відразу по-німецьки відповів: Яволь. їх бін українер ...
— Значить, земляк? Дуже приємно! Вітаю! — і я назвав своє імя.
Москалик, що ввесь час стояв мовчки й силився щось проговорити, також прояснів, затупав і схиливши на бік голову, солоденько заспівав:
— Ну, каже Пацігофер. — І в нас до біса читається. Узвертаючися до мене і вимовляючи к майже як х.
Я не цілком його зрозумів і чомусь по-мадярськи відповідаю: — нем тудум.
—.Нємтуду? Не слихівал таковой. Вероятна у австрійця і губєрніния.
— Замовчи ти ж ... морожена! — грубо крикнув на москалика "прапорщик". Той одначе не образився й не змінив свого солодкого виразу. Стоїть, очима кліпає та витерає їх кулаками. Я засміявся.
 
— Вас гат ер гезагт? — допитуються німці. Старшина пояснює й усі щиро регочуть. Москалик тупає.
— Так что, вашь — бродь, разговор слишу хахлацкій. Дай, думаю, спрашу. Вінават.
— На що ви на нього кричите? — питаю старшину. У нього вираз такий приємний.
— Ах, коли б їх чорт забрав з їх виразами. Обридли вже. Осточортіли. Ціла та Расєя, провались вона мільйон разів, повна отаких ослів і тягають їх по цілому світі та й нас з ними чіпають.
— Чому ж у вас така ненависть до Росії?
— То, брат, не ненависть. Це просто правда. Вас спокушає його вираз, але коли б пожили в тій Расєї, то скоро пізнали б, що за тим виразом криється. От стоїть тобі така ослятина й усміхаєтіуся, душа "на распашку", а дай ножа так усадить у твої ребра й далі усміхатисьме.
Я пригадав виколоті очі на портреті Шевченка. Москалик дивиться на мене й усміхається. Чи зрозумів він що з тієї розмови.
Старшина, оказується, був свідомим українцем і не бажав воювати за Росію. Він ще досить довго говорив про російські відносини й порядки, пророкував поразку Росії й революцію. Росіяне, казав, не видержать. Вони не здібні видержати довготривалого напруження. Вони схильні до сліпого послуху й до такого ж сліпого бунту.
Обсяг його знання був, по мойому, величезний. Він легко називав безліч відомих імен, цитував їх. Говорив то по-українськи, то по-німецьки. Це нас усіх здивувало, а старшина пояснив, що у них інтелігенція багато читає, бо неначитаний уважається за неосвіченого.
— Ну, каже Пацігофер. І в нас до біса читається. У нас, наприклад, одного віршопльотства рік-річно цілі вагони друкується. По-мойому, все то найзвичайніша нісенітниця. Я ще розумію, який небудь Гете, Шілєр... Але решта сміття й тільки дурно ним у школі голови забивають. Думаю, що росіяне нічого більше й, не мають у голові, як ту поетичну полову. Тому й дурні. От австрійці молодці! За ціле життя прочитав дві-три дозволених Францом Йосипом брошурці й має досить. Це по-мойому.
— Я б з вами дещо не погодився, — делікатно зауважив старшина.
— Це як вам хочеться. Я кажу правду. Людина не потрібує всього того, що понадумувано. Це її тільки обтяжує. Мізок мусить бути легкий і рухливий. Не мусить лише думати, а й чинити.
— Тут маєте рацію, — каже полонений.
— Як і скрізь, — підхоплює Пацігофер, підбадьорений своїм красномовством. — Росіянин розмазня, от що.
Вичекавши мент, старшина почав відповідати. Він тієї думки, що людина, яка читає дві-три дозволених кайзером брошурі, може бути чинною, носити модерну краватку та навіть випасти собі черево. Але щоб вона була поступово творчою, у цьому дозволяє собі сумніватися.
Є чин і чин. На його думку. Для одного голова му сить бути порожня й тверда, для другого напхана отією, як той каже, половою. Кажуть, що й Наполеон, при всій своїй чинності, багато читав і то якраз отієї полови.
— Наполеони хай читають. Коли б він замісць бити людей відкрив ковбасню і різав свині, не мав би на те часу.
Старшина розвів руками й замовк. Видно не мав більше наміру сперечатися. Слухачі поділилися на дві половині. Більшість погоджувалася з полоненим. Я з приємністю слухав обох. Розпочалися дебати, які припинилися, аж коли принесли вечерю. Моя подвійна порція дуже придалася. Вгостив свого першого, якого зустрів на фронті, свідомого земляка з тамтого боку. На москалика решта скинулася. Їх обох мали скоро відвести взад. Чекали лише на зміну
 
На дворі швидко темніє й реве хуртовина. З жахом думаю на свою майбутню подорож. Це не близько й дороги жорстоко кепські. В шостій попращався з полоненими, взяв трьох людей і пішов.
 
19
 
Темно. Повітря рідке й дихається тяжкувато. Мете сніг, хоча мороз не особливо дошкульний. Всі плаї, воєннні й старі заметені. Сходимо стежечкою до теплої кринички, в якій вода не замерзає при найбільшому морозі, повертаємо направо та йдемо вниз. Це є

читати