Електронна бібліотека/Проза

АРМІЙСЬКІ ВІРШІМикола Істин
чоловік захотів стати рибою...Анатолій Дністровий
напевно це найважче...Анатолій Дністровий
хто тебе призначив критиком часу...Анатолій Дністровий
знає мене як облупленого...Анатолій Дністровий
МуміїАнатолій Дністровий
Поет. 2025Ігор Павлюк
СучаснеІгор Павлюк
Подорож до горизонтуІгор Павлюк
НесосвітеннеІгор Павлюк
Нічна рибалка на СтіксіІгор Павлюк
СИРЕНАЮрій Гундарєв
ЖИТТЯ ПРЕКРАСНЕЮрій Гундарєв
Я, МАМА І ВІЙНАЮрій Гундарєв
не знаю чи здатний назвати речі які бачу...Анатолій Дністровий
активно і безперервно...Анатолій Дністровий
ми тут навічно...Анатолій Дністровий
РозлукаАнатолій Дністровий
що взяти з собою в останню зимову мандрівку...Анатолій Дністровий
Минала зима. Вона причинила вікно...Сергій Жадан
КротовичВіктор Палинський
Львівський трамвайЮрій Гундарєв
Микола ГлущенкоЮрій Гундарєв
МістоЮрій Гундарєв
Пісня пілігримаАнатолій Дністровий
Міста будували з сонця і глини...Сергій Жадан
Сонячний хлопчикВіктор Палинський
де каноє сумне і туманна безмежна ріка...Анатолій Дністровий
Любити словомЮрій Гундарєв
КульбабкаЮрій Гундарєв
Білий птах з чорною ознакоюЮрій Гундарєв
Закрите небоЮрій Гундарєв
БезжальноЮрій Гундарєв
Завантажити

небі сили, що могла б спинити діяння такої людини».
Невідомо, чи зрозуміли слухачі отця Дормидонта, але коли й не зрозуміли його слів, то зрозуміли його чуття. Сльози текли по обличчях жінок, мов занімілі, стояли чоловіки, кадильний дим зносився під баню церкви, звуки «вічної пам'яті» розливалися й заливали простір.
Троян стояв мов витесаний з каменю і дивився у воскові обличчя Марусі і Домахи. В його душі відбувався Страшний Суд. Він бачив увесь той довгий шлях, яким проходять живі, гарні, веселі, бурхливі жінки й чоловіки і, дійшовши ось до цього місця, таємничо зникають у землю, розчиняються в космосі, в Божих просторах, де нема ні кінця ні краю. Господи, дай збагнути твою незбагненну велич!
І при цьому, якось ненароком, нехотячи, Троян згадав брата свого. Він глянув на намальовану на вівтарі темною фарбою голову з терновим вінком на скропленому кров'ю чолі, пригадав собі слова всепрощення, і йому зробилося так боляче, ніби він випив огонь. Він виразно зрозумів, що в цьому місці між ним і Людиною в терновому вінку стоїть неперехідна межа. І не лише між ним і Людиною — між багатьма і Людиною. Між Богом і Людиною. Між Соловками, Колимою, Бухенвальдом — і Людиною. Між тими мільйонами й мільйонами по всій широкій землі, що сьогодні стоять проти себе самих і проти Людини в терновому вінку.
Троян був потрясений, пригноблений. Не вернувся на Запоріжжя, віддав сина тещі, а сам пішов на Залужжя і зачинився у своїй хатині з найближчими.
Ця стародавня, рублена, похилена на захід хатина. Ці її троє кволих, на чотири шиби, віконець. Ці задимлені й засиджені мухами сволоки барви вудженої шинки, ці лави широкі, вичовгані, шашелем сточені, ці ікони темні й злинялі, цей стіл кривоногий, розхитаний.
Троян пригадує, коли тут ще жили тітка Зінька, дядько Корній, їх дочка Катерина, їх зять Павло. Пригадує, як він тут одного разу ночував ще школярем, спав на отій он лаві під вікном. Було душно і чадно. Раненько тітка Зінька затопила в печі і напекла підпалків, що він їх потім ніс у своїй шкільній торбині і що пахли ріпаковою олією.
Троян тут був сам із собою, або сам із своїми, нікому не перешкоджав, нікому не відбирав місця. Його варта містилась через сіни у малій «дідовій» хатині. По всіх стінах, мов у музеї, висіли автомати, пантронташі, кобури, на столі лежали розгорнені мапи, під сволоком висіла на дротині лампа-ліхтар, надбита й закурена.
Цього вийняткового вечора поговорив Троян трохи з Царенком, поснував якісь нові свої плани, подумав, що і як з тими пюцами та даргелями, а коли Царенко відійшов — ліг на своєму вимощеному соломою ліжку, заклав руки за потилицю, дивився в стелю, але нічого там не бачив, і так думав і не думав, здавалось, засипав, а одночасно всі події останніх двох днів були біля нього і в ньому.
У двері двічі застукали.
— Хто? — озвався Троян, не встаючи.
Вартівник назвав себе.
— Входь!
Вартівник увійшов.
— До вас, командире, якась баба проситься, — проговорив сирим, дубовим голосом, з нерозлучним автоматом начерезруч.
— Що за баба? — спитав Троян з нехіттю.
— Не знаю. Не каже, хто вона. Каже — до вас.
— Пусти! Лише обшукай.
Рипнули старечі, замокрілі від пари двері, і на порозі з'явилася, справді як сільська баба, в короткому кожушку і великій хустці, Віра.
Троян ніяк цього не сподівався. Швидко підвівся. Не міг приховати збентеження, а разом зацікавлення.
— Дозволь увійти, — сказала Віра своїм свіжим, соковитим голосом. — Добрий вечір!
— О! Яка несподіванка! Добрий вечір! Заходь, заходь! І сідай! Якими такими вітрами? — заговорив Троян, але з місця не рушився і не подав їй руки.
— Дай лише відсапну. Вітер. Із сил вибилась, — справді відсапуючись, ніби вона бігла, казала Віра, присівши, як була, на лаві під автоматами й гранатами. — Від монастиря йшла пішки... Темно... А я боюсь собак, — говорила поволі, розмотуючи хустку, розщібаючи кожушок, виймаючи цигарки. — Частуйся! — простягнула Троянові цигарку.
— Заслабе. Відвик. У мене там кришанка, — сказав Троян не дуже привітливо.
— То, може, почастуєш?
— Газета. Перегорить горло.
— Хай горить. Не вперше. Давай! Це справді вата, — домагалась вона. Він узяв капшук з телячого пухира, що лежав на досяг руки на столі, і подав їй. Обоє закурили.
— Отже, яким вітром? Чим завдячую цю справді несподівану візиту? — спитав тим же стриманим тоном.
— А! Різними вітрами. Маю до тебе багато справ.
— Звідки дізналась про мою берлогу?
— Довго казати.
— А ти коротко.
— Від Домахи.
— А ти з нею возилася?
— Приходилось.
— Із братіком бачилась?
— Ні.
— А як же там Пюц, Даргель?
— А! Можеш уявити! Кислі. Побив їхні тузи.
— Ну, і що ж! Чую, батальйонці зовсім у ліс подались.
— Наберуть інших.
— Із західних братів?
— З різних. Із західних,

Останні події

29.04.2025|12:10
Новий фільм класика італійського кіно Марко Белоккьо: історична драма «Викрадений» виходить на екрани у травні
29.04.2025|11:27
«Основи» готують оновлене англомовне видання «Катерини» Шевченка, тепер — з перекладом Віри Річ
29.04.2025|11:24
Що читають українці: топи продажів видавництв «Ранок» і READBERRY на «Книжковій країні»
29.04.2025|11:15
Митці й дослідники з 5 країн зберуться в Луцьку на дводенний інтенсив EcoLab 2.0
24.04.2025|19:16
Ееро Балк – лауреат премії Drahomán Prize за 2024 рік
24.04.2025|18:51
Гостини у Германа Гессе з українськомовним двотомником поезії нобелівського лауреата
21.04.2025|21:30
“Матуся – домівка” — книжка, яка транслює послання любові, що має отримати кожна дитина
18.04.2025|12:57
Під час обстрілу Харкова була пошкоджена книгарня «КнигоЛенд»
14.04.2025|10:25
Помер Маріо Варгас Льоса
12.04.2025|09:00
IBBY оголосила Почесний список найкращих дитячих книжок 2025 року у категорії «IBBY: колекція книжок для молодих людей з інвалідностями»


Партнери