
Електронна бібліотека/Проза
- чоловік захотів стати рибою...Анатолій Дністровий
- напевно це найважче...Анатолій Дністровий
- хто тебе призначив критиком часу...Анатолій Дністровий
- знає мене як облупленого...Анатолій Дністровий
- МуміїАнатолій Дністровий
- Поет. 2025Ігор Павлюк
- СучаснеІгор Павлюк
- Подорож до горизонтуІгор Павлюк
- НесосвітеннеІгор Павлюк
- Нічна рибалка на СтіксіІгор Павлюк
- СИРЕНАЮрій Гундарєв
- ЖИТТЯ ПРЕКРАСНЕЮрій Гундарєв
- Я, МАМА І ВІЙНАЮрій Гундарєв
- не знаю чи здатний назвати речі які бачу...Анатолій Дністровий
- активно і безперервно...Анатолій Дністровий
- ми тут навічно...Анатолій Дністровий
- РозлукаАнатолій Дністровий
- що взяти з собою в останню зимову мандрівку...Анатолій Дністровий
- Минала зима. Вона причинила вікно...Сергій Жадан
- КротовичВіктор Палинський
- Львівський трамвайЮрій Гундарєв
- Микола ГлущенкоЮрій Гундарєв
- МістоЮрій Гундарєв
- Пісня пілігримаАнатолій Дністровий
- Міста будували з сонця і глини...Сергій Жадан
- Сонячний хлопчикВіктор Палинський
- де каноє сумне і туманна безмежна ріка...Анатолій Дністровий
- Любити словомЮрій Гундарєв
- КульбабкаЮрій Гундарєв
- Білий птах з чорною ознакоюЮрій Гундарєв
- Закрите небоЮрій Гундарєв
- БезжальноЮрій Гундарєв
- Людському наступному світу...Микола Істин
плакала, кляла свою долю та цілувала мої ноги.
Коли вона стямилася, я спитав її, що сталося.
Вона крізь сльози ледве проговорила: графиня Марисю взяла за покоївку.
— Так що ж! Великого лиха тут ще немає; я упрошу графиню, щоб вернула її назад додому.
— Велике... велике лихо, — простогнала вона. — Молодий... молодий граф... Будь він проклятий з усім його родом і кодлом!
— Та що таке? Що граф?
— Не питай! не говори зо мною! Іди до нього! Нехай він сам тобі розкаже. — І вона знову стала плакати і рвати на собі волосся та, стогнучи, промовляла імя Марисі.
Нарешті я зрозумів, що моя сердешна Марися стала жертвою огидного розпусника. Боже мій великий! Чом тоді не вбив Ти мене своїм святим громом? Скільки гріхів обминуло б тоді мою грішну душу! Воля Його недовідома, — Він судив мені інакше!
В нестямі побіг я до двору, ввійшов до кабінету графа й побачив біля ніг його мою заплакану Марисю. Я кинувся на нього, і тілько два гаремні гайдуки врятували його від смерти. Мене звязали, винесли до льоху й приставили сторожу. Не памятаю, чи довго я був звязаний. Коли ж я очуняв, то почув, що лежу на соломі в вогкому й темному льоху, а біля мене — відро з водою та шматок хліба. Тіло моє все було знесилене, минуле здавалося мені якимсь страшним сном.
За кілька день сили мої вернулися: добра моя панна Маґдалена нишком присилала мені чаю й білого хліба; але сама провідувати мене не відважувалася. Силкувався я кілька разів виламати двері й утікти; але вартові погрожували мотуззям. Мотуззя я не боявся, та двері були залізні, й силою нічого не можна було вдіяти.
Просидів я в льоху, аж доки граф, укравши в матері гроші, знов не поїхав за кордон.
З льоху випустили мене вночі, і я, мов хижий, кинувся за браму. Це було зимою, і я без шапки побіг світ за очі. Незабаром помітив я в полі вогник; я пішов до нього, — то була корчма. Я почув, що мені холодно, й побіг до неї.
Вхожу до корчми, бачу; за столом сидять два широкоплечі мужики, а перед ними на столі — мідна кварта з горілкою. Я привітався; вони мовчки кивнули головами. Я сів до столу й казав дати кварту горілки. Жид пізнав мене й, подаючи горілку, з якимсь острахом указав мені очима на моїх сусідів.
Я випив шклянку горілки, далі другу; почастував сусідів, і вони не відмовились. Розмовився я з ними, і на запитання, що вони за люди, вони сказали, що були в Одесі на заробітках, а оце тепер вертаються додому.
Голова моя солодко пяніла, і я казав дати ще кварту горілки, а вони казали дати їм дві. Незабаром стали вони з мене жартувати, що я не випив ще й двох кварт горілки, а вже пяний. Спершу я на жарти відповідав жартами, а далі щиро розповів їм свою історію з самого малечку та прикінці й заплакав. Один із них, сміючись, сказав до мене:
— Гей-гей, земляче, бий лихом об землю, як швець мокрою халявою об лаву!... Слізьми, земляче, нічого не вдієш. Ми теж, сам бачиш, люди вбогі, покривджені, загнані, пограбовані, а проте, хвала Богові милосердному, пануємо! Ти тілько глянь та подивись. Кинь лихом об землю! Ходи з нами, вільними козаками; далебі, каятись не будеш! Живемо вільно, весело. Палати наші — зелена діброва; майдани наші — степи широкі та просторі. Удень спимо в зелених палатах, а вночі — гуляємо та топчемо ногами оксамити й золото. Що ж, товаришу, по руках, чи що?
— Заждіть! Дайте трохи подумати, — сказав я.
— Як на мене, земляче, то ждати й думати — нема чого. Хай жиди та пани думають, куди їм дукати краще ховати, що понакрадали в селян убогих. Не думай, а лучче випий ось цієї "думи".
Він налив мені шклянку горілки. Я випив і подав йому руку.
— Оце так! Оце по-нашому! а то — думати! Що там видумаєш! Єйбогу, нічого! І чарки горілки не видумаєш, — авжеж!
— Гей, ти, свиняче вухо! — гукнув другий — давай вина, давай меду, давай пива! Горілки не хочу! Та слухай-но ти, свине, щоб було порося печене. Я гиндика та півня не зношу! Чуєш? Миттю!
Бідний жидок затремтів і пішов із лихтарем та поставцем до льоху.
Просиділи ми за північ. За щирість і вони заплатили мені щирістю: з оповідань їх довідавсь я, що один із них — батько моєї Марисі, що втік був до Басарабії, а другий таксамо — кріпак-утікач, і вони з товариством чесним промишляють промислом лицарським, тобто розбишацтвом.
Удосвіта вони пішли спати до стодоли, а мене сон не брав, хоч я й був пяний: ненависний граф не давав мені очей стулити. Я тихесенько встав, вийшов із стодоли й пішов на село. Прийшовши до своєї хати, обійшов її навкруги. Гірко мені було дивитись на неї. Машинально викресав я вогню й засунув трут до соломяної стріхи. За хвилину вона спалахнула, і я спинився на вулиці, поглянув, як горить моє добро, та й пішов назад до корчми, до своїх нових товаришів.
Почало світати, як я прийшов до корчми й розбудив товаришів. Вони були зовсім тверезі, я теж був майже тверезий. Вони випили ще кварту горілки (я вже не міг пити), взяли приготований жидом мішок із печеними курями та гусками й мовчки рушили полем до діброви. І я пішов із ними. Довго я оглядався на
Останні події
- 30.03.2025|10:014 квітня KBU Awards 2024 оголосить переможців у 5 номінаціях українського нонфіку
- 30.03.2025|09:50У «Видавництві 21» оголосили передпродаж нової книжки Артема Чапая
- 20.03.2025|10:47В Ужгороді представили книжку про відомого закарпатського ченця-василіянина Павла Мадяра
- 20.03.2025|10:25Новий фільм Франсуа Озона «З приходом осені» – у кіно з 27 березня
- 20.03.2025|10:21100 книжок, які допоможуть зрозуміти Україну
- 20.03.2025|10:19Чи є “Постпсихологічна автодидактика” Валерія Курінського актуальною у XXI ст. або Чому дослідник випередив свій час?
- 20.03.2025|10:06«Вівальді»: одна з двадцяти найкрасивіших книжок всіх часів відкриває нову серію для дітей та їхніх батьків від Видавництва «Основи»
- 13.03.2025|13:31У Vivat вийшла книжка про кримських журналістів-політвʼязнів
- 13.03.2025|13:27Оголошено короткий список номінантів на здобуття премії Drahomán Prize 2024 року
- 11.03.2025|11:35Любов, яка лікує: «Віктор і Філомена» — дитяча книга про інклюзію, прийняття та підтримку