Електронна бібліотека/Проза

чоловік захотів стати рибою...Анатолій Дністровий
напевно це найважче...Анатолій Дністровий
хто тебе призначив критиком часу...Анатолій Дністровий
знає мене як облупленого...Анатолій Дністровий
МуміїАнатолій Дністровий
Поет. 2025Ігор Павлюк
СучаснеІгор Павлюк
Подорож до горизонтуІгор Павлюк
НесосвітеннеІгор Павлюк
Нічна рибалка на СтіксіІгор Павлюк
СИРЕНАЮрій Гундарєв
ЖИТТЯ ПРЕКРАСНЕЮрій Гундарєв
Я, МАМА І ВІЙНАЮрій Гундарєв
не знаю чи здатний назвати речі які бачу...Анатолій Дністровий
активно і безперервно...Анатолій Дністровий
ми тут навічно...Анатолій Дністровий
РозлукаАнатолій Дністровий
що взяти з собою в останню зимову мандрівку...Анатолій Дністровий
Минала зима. Вона причинила вікно...Сергій Жадан
КротовичВіктор Палинський
Львівський трамвайЮрій Гундарєв
Микола ГлущенкоЮрій Гундарєв
МістоЮрій Гундарєв
Пісня пілігримаАнатолій Дністровий
Міста будували з сонця і глини...Сергій Жадан
Сонячний хлопчикВіктор Палинський
де каноє сумне і туманна безмежна ріка...Анатолій Дністровий
Любити словомЮрій Гундарєв
КульбабкаЮрій Гундарєв
Білий птах з чорною ознакоюЮрій Гундарєв
Закрите небоЮрій Гундарєв
БезжальноЮрій Гундарєв
Людському наступному світу...Микола Істин
Завантажити
« 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 »

чистого, благородного серця.

Повіряючи мені свої думки задушевні, вона говорила мені, що житиме у графині тілько доти, доки я не виросту й не зможу сам своє життя влаштувати; тоді вона виїде до Варшави або до Вільна й прийме свячення, як смиренна кармелітка. Мир твоїй добрій, твоїй праведній душі! Сумно було мені чути її щиру сповідь, її гадки непорочні. Бувало, геть за північ просидимо, наговоримося, наплачемося й розійдемося до другого вечора мало не щасливі. Часто свої сумні проєкти вона кінчала симфонією Себастіяна Баха на домашньому органі. Це була свята Цецилія, а я, бувало, духа затаївши, слухав її, молився на неї. То були найчистіші, найщасливіші години мого сумного життя!

Незабаром мене посадовили писати в панській конторі, й отут я й відчув свою підневільність! Тут уперше почув я слово: кріпак! Гірке, кляте слово! І день той клятий, коли я його вперше почув! Та нічого було робити, — треба було коритися долі! Настав тяжкий для мене час. Одна тілько незабутня панна Маґдалена могла вгамовувати й заспокоювати мене. Одній їй я завдячую те, що не наклав на себе грішних рук... А може воно й краще було б?... Та ні! Хоч і яке сумне та тяжке наше життя, але ми не маємо права його прикорочувати. Нехай Той його в нас одбирає, хто його нам дарував.

Я й далі писав у конторі, а вечорами відвідував панну Маґдалену. Про що тілько ми з нею не говорили, про що не мріяли! І всі наші мрії, всі гадки розвіялися, як дим на ясному небі. Вона давала мені книжки доброго змісту, які тілько могла знайти в домовій бібліотеці графині, бо бібліотека та мало не вся складалася з французьких романів та італійських новель двозначного змісту.

В конторі писарі сміялися з мене, звучи паничем, білоручкою та німцем, бо я читав не російські й не польські книжки... Раз якось у жнива або, як тут кажуть, у "страду", послали мене з лановим переписати на лану жниці і копи нажатої пшениці. Йдучи мимо жниць, побачив я жінку, наче б знайому мені, а біля неї між снопами спала дівчинка років зо три, прикрита зеленим холодком і заквітчана польовими квітами; біля неї, в затінку, тиква з водою й торба з хлібом. Я довго милувався прекрасним личеньком заснулої дитини; намилувавшися цією скромною, прекрасною картиною, я спитав у наче б то знайомої мені жінки, як їй на імя, щоб записати її до реєстру жниць. Вона відповіла. Імя та голос здалися мені дуже знайомі.

Я спитав, чи вона, Домаха, часом не дочка такої й такої вдови?

Вона відповіла, що то вона й єсть.

— А це твоя дитина?

— Моя, — відповіла вона.

Я розпитавсь у неї про її домашнє життя-буття, нагадав їй той вечір, як вона мені, голодному втікачеві, винесла шматок хліба. Вона теж пригадала, пізнала мене, зраділа мені, наче братові рідному, й прохала відвідати її в старій материній хаті.

Другої неділі, після Служби Божої відвідав я її у знайомій мені хаті. З сумного її оповідання дізнався я, що старенька вдова, моя добродійка, давно вже померла, а після смерти матері сама вона вийшла заміж; чоловік її скоро потому втік до Басарабії, покинувши її саму з малою дитиною. Оповіла вона мені про це просто й зворушливо, — так, як оповідають тілько про найсумнішу правду. Вона просила мене пообідати в неї, чим Бог дав. Я згодився, а вона, сердешна, мало не плакала, що не було в неї навіть пятака на чвертку горілки. Бідолашна! Скрізь у хаті знати було недостаток та злидні, проте все було охайне й чисте; стара хата була старанно вимазана, хоч і жовтою глиною, бож білу глину треба купувати або вимінювати на хліб, в за жовтою тілько піти на берег Случі. Усе бідне хатнє начиння було в чистоті та в порядку; сорочки як на ній самій, так і на доні були чисті, білі. Скрізь у неї був такий лад, що й самі злидні здавалися мені не такими огидними, якими я їх уявляв собі.

Попрощавшися з нею, я пішов додому, обіцявши відвідувати її щонеділі.

По дорозі зайшов я до своєї старої пустки. Сумний вигляд; вікна вибиті, двері виламані, стежки заросли буряном, а в розваленій печі сова собі гніздо намостила. Подивився я на це спустошіння й сумно мені стало, — я глибоко відчув свою самітність.

Прийшло мені до голови оселитися в своїй пустці. Але що я в ній сам один робитиму? Одружитися хіба? Та з ким же? З селянкою? Як же я житиму з нею?

Поміркувавши, став я на тому, щоб обновити свою пустку та оселити в ній мою нову-стару знайому, виховати по-своєму її доню та й побратися з нею. Подумав-погадав і пішов до своєї контори. По дорозі забуяла моя молода фантазія. Я уявляв собі все щастя, всі радощі мого майбутнього родинного життя.

Увечорі переказав про свій план панні Маґдалені. Вона захопилась, аж плакала; цілувала мої руки, звала мене своїм сином, своїм братом рідним; говорила, що я роблю добре діло християнське, захищаючи від злиднів і горя вдову з сиротою; врешті приобіцяла допомагати мені всім: і радою, і грішми, навчити мою майбутню дружину і грамоти, й музики, й господарювання. Другого таки дня заходився я коло цього діла: випросив собі кілька день волі, найняв майстрів, і почалася

« 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 »

Останні події

30.03.2025|10:01
4 квітня KBU Awards 2024 оголосить переможців у 5 номінаціях українського нонфіку
30.03.2025|09:50
У «Видавництві 21» оголосили передпродаж нової книжки Артема Чапая
20.03.2025|10:47
В Ужгороді представили книжку про відомого закарпатського ченця-василіянина Павла Мадяра
20.03.2025|10:25
Новий фільм Франсуа Озона «З приходом осені» – у кіно з 27 березня
20.03.2025|10:21
100 книжок, які допоможуть зрозуміти Україну
20.03.2025|10:19
Чи є “Постпсихологічна автодидактика” Валерія Курінського актуальною у XXI ст. або Чому дослідник випередив свій час?
20.03.2025|10:06
«Вівальді»: одна з двадцяти найкрасивіших книжок всіх часів відкриває нову серію для дітей та їхніх батьків від Видавництва «Основи»
13.03.2025|13:31
У Vivat вийшла книжка про кримських журналістів-політвʼязнів
13.03.2025|13:27
Оголошено короткий список номінантів на здобуття премії Drahomán Prize 2024 року
11.03.2025|11:35
Любов, яка лікує: «Віктор і Філомена» — дитяча книга про інклюзію, прийняття та підтримку


Партнери