Завантажити

1 листопада. Рисував портрет М. О. Дорохової і після вдалого сеансу по дорозі завітав до Шрейдерса, зустрів у нього наймилішого М. І. Попова та привітного П. В. Лапу. Випив з добрими людьми чарку горілки, зостався з добрими людьми обідати, і з добрими людьми за обідом мало-мало не нализався, як Селіфан. Шрейдерс затримував мене в себе відпочити по обіді, але я відмовився й пішов до madame Гільде, де й закотвичився на ніч.

2 [листопада]. Вертаючись додому з безпечної ночівлі, зайшов попрощатись до Варєнцова. Він сьогодні їде до Петербурґу. У мене був намір послати з ним до Москви свого "Матроза", але переписувач мій теж із добрими людьми загуляв, і переписування припинилось. Досадно. Доведеться зачекати Овсянникова. Коли ж я позбудуся цього докучливого "Матроза"?

Прийшовши додому, я знечевя розкрив книжку "Отечественныхъ Записокъ" за січень, і яка ж краса випадково впала мені в очі! Це вірш без заголовку З. Тура:

Во время сумерекъ, когда поля и лсъ

Стоятъ окутаны полупрозрачной дымкой,

Съ воздушныхъ ступеней темнющихъ небесъ

Спускается на землю невидимкой

Богиня стройная съ задумчивымъ лицомъ.

Для ней нтъ имени. Она пугливй грезы;

Печальный взоръ горитъ привтливымъ огнемъ,

А на щекахъ [слегка] замтны слезы.

Съ корзиною цвтовъ, съ улыбкой на губахъ

Она украдкою по улицамъ проходитъ

И озирается на шумныхъ площадяхъ,

И около дворцовъ пугливо бродитъ,

Но увидавъ [вверху] подъ крышею окно,

Гд одинокая свіча горитъ, мерцая,

Гд юноша, себя и всхъ забывъ давно,

Сидитъ, въ мечтахъ стихъ жаркій повторяя,

Она порхнетъ туда и, просіявъ, войдетъ

Въ жилище бідное, какъ мать къ родному сыну,

И сядетъ близъ него, и счастье разольетъ,

И высыплетъ надъ нимъ цвтовъ корзину

3 [листопада]. Сьогодні неділя, і я, як статечна людина, причепурився й вийшов із дому з наміром одвідати моїх добрих знайомих. До першого зайшов я до містера Ґранда, анґлійця з голови до пят. І в нього, в анґлійця, я вперше побачив твори Гоголя, видані моїм другом П. Кулішем. Друг мій трохи підгуляв. Видання вийшло трохи простакувате; особливо портрет автора такий поганий, що я дивуюсь, як знаменитий Йордан дозволив підписати під ним своє славне імя.

У нього ж таки, у Ґранда, я також уперше побачив "Полярную Звзду" Іскандера за 1856 р., другий том. Окладинка, себто портрети перших наших апостолів-мучеників, мене так тяжко-сумно вразила, що я й досі ще не можу відпочити від цього похмурного вражіння. Як би було добре, коли б вибити медалю на спомин цієї огидної події. З одного боку портрети цих великомучеників з написом: "перші російські благовісники спободи"; а на другій стороні медалі — портрет "неудобозабываемаго" Тормаза з написом: "не перший російський коронований кат".

4 [листопада]. Скінчив сьогодні портрети: М. О. Дорохової та її вихованки Ніни, нешлюбної доньки Пущина, одного з декабристів. Напрочуд миле і жваве створіння. Та мені якось сумно робиться, коли я дивлюсь на нешлюбних дітей. Я нікому, а тим паче оборонцеві свободи, не подарую цього браку моральної незалежности, який так тісно звязує цих бідних нешлюбних дітей. Це річ простима для якогось гулящого гусарина, бо він тілько гусарин, а ніяк не людина, або якомусь дідичеві-собачникові, бо він собачник та й годі. Але декабристові, що поніс свій хрест у безлюдний Сибір в імя людської свободи, такого браку незалежности не можна простити. Коли він не міг стати вище за звичайну людину, то не повинен і принижувати себе перед звичайною людиною.

5 [листопада]. Сьогодні остаточно вирядив Варєнцова до Петербурґу, і сьогодні таки через нього дістав листа від Костомарова з Саратова. Вчений дивак пише, що даремне прождав мене два тижні в Петербурзі, та не схотів сто верстов круга надати, щоб одвідати мене в Нижньому. А скільки б радости привіз він своєю несподіваною появою! Нічого не пише мені про свої очі, та й взагалі про своє здоровя.

6 [листопада]. Написав листа до Костомарова та до своїх астраханських земляків-друзів. Хоч погода не зовсім сприяла, я все ж пішов на вулицю. Від деякого часу мені, чого давніше не бувало, подобається життя вулиці, хоч нижнєгородська публіка навіть і в недільну ясну погоду на вулиці не показується; і Велика Покровка, тутешній Невський проспект, завжди виглядає, як одноманітний довгий карантин, а я проте люблю повештатись годину-другу вздовж цього безлюдного карантину. І звідкіля ця безглузда любов до вулиці? Після десятилітнього посту я враз накинувся на книги, обївся і тепер слабую на нетравлення в шлунку. Іншої причини цієї томливої моральної бездіяльности я не знаю: рисувати нічого путнього не можу, не придумаю, та й помешкання моє не дозволяє. Рисував би портрети, та за гроші — нема кого, а за спасибі працювати — соромно. Треба щось придумати для розваги. А що? — не знаю.

Заглибившись у ці мудрі думки, чи пак компонування, я несподівано набрів на дім Якобі. Зайшов, пообідав і по обіді перейшов до залі на чай до стареньких, себто до madame Якобі та її невблаганно-говіркої сестриці. Між

читати