Завантажити

* * *
(ключ)
Жінка лягає на шовк плащаниць,
Мить – і відчинить ворота цвітіння.
Всесвіт проліг між колінами хтіння
В тілі, що небо трима горілиць.
В ній солов’їна природа цариць
Світить жагою волання й воління:
Зріє й росте яблуневе насіння
У глибині її чорних зіниць.
Там, на кону, лиш закоханий стид –
О, не палай так, небесний софіт!
Вся у жіночому втіленні глина
З відгуків, слів, воркотіння і свіч,
З тої любові, що кинула клич –
Все розчиняється в світлі, мов днина.

* * *
1.
Жінка лягає на шовк плащаниць:
З втрати Марії до суму Марусі
Руки її лементують, мов гуси,
Що у прицілі ворожих рушниць.
Перед очима – отруєний Гриць.
Губи шепочуть молитву в спокусі.
Гуси злітають над Ворскли улуси
З плямами крові від свіжих суниць.
Б’ється один лише птах на воді –
Вже відсурмили шляхи по тобі.
О, Чураївно Марія-Маруся,
Пісня замерзла у горлі осіння –
Смерть доспіває, коли я спинюся, -
Мить – і відчинить ворота цвітіння.

* * *
2.

Мить – і відчинить ворота цвітіння
Та сторона чи країна зелена,
Вздовж перехрещена листями клена,
Що і юрба не докине каміння...
В точці, де глибше немає падіння,
Падали двоє в піски Картагена,
Зріли оливи й палала арена,
І попеліли тіла від горіння...
...сьомого дня наближається вечір;
Створено людство і створено світ.
Ти відпочити лягла на живіт –
Хліб, і вино, й новостворений глечик,
Ти, нерозбуджена пісня проміння –
Всесвіт проліг між каміннями хтіння.

читати