Електронна бібліотека/Поезія

Спорудження залізничної станції (1931)Дебора Фогель
«Акація квітне» (1932)Дебора Фогель
Квіткові з азаліямиДебора Фогель
ПубліцистикаДебора Фогель
Мавка і БерсеркГанна Заворотна
Втеча до морокуІгор Скрипник
Із майбутньої книгиВасиль Кузан
Доторкнутися до кумираЄвген Баль
Азовські сомикиЄвген Баль
Меридіани штурмана БаркаЄвген Баль
З книжки «Глінтвейн дорогою на Говерлу»Василь Карп’юк
Нічні голосиОлег Янченко
Майже елегія. Зі збірки «Елегії острова Патмос»Олег Короташ
Моя Венеція. Зі збірки «Поет без імперії»Олег Короташ
Політ над містом. Зі збірки «Поет без імперії»Олег Короташ
"найрідніша цей зачумлений вигуком вірш..." Зі збірки «Поет без імперії»Олег Короташ
Елегія Маяковському. Зі збірки «Поет без імперії»Олег Короташ
Блюз біженців. Зі збірки «Бордель для військових»Олег Короташ
Елегія зла. Зі збірки «Бордель для військових»Олег Короташ
«– А давайте надамо німому слово, –». Зі збірки «Бордель для військових»Олег Короташ
Денний чай у Лондоні. Зі збірки «Бордель для військових»Олег Короташ
dasein. Зі збірки «Бордель для військових»Олег Короташ
Пластика. Зі збірки «Бордель для військових»Олег Короташ
Це твоя п’єса, мабуть... Зі збірки «Бордель для військових»Олег Короташ
творити мовчання. Зі збірки «Бордель для військових»Олег Короташ
Сієста. Зі збірки «Бордель для військових»Олег Короташ
ВтечаГанна Заворотна
Постійність пам’ятіІрина Ликович
ЧічкаМихайло Трайста
Поле крові. Іловайськ. Фрагмент роману «Трьохсотлітня Голгофа. Фавор»Катерина Мотрич
КРИГА СТАРОЇ ПЕРЕПРАВИОлег Янченко
Зі збірки «Вірші про все і ніщо» (2017)Петро Гнида
Уривок із роману «Пісня цапів»Олег Андрішко
Завантажити
1


* * *
Думки заплутані у моєму волоссі,
І, коли вітер твоїх рук торкає мою голову,
Кожна думка стає пташкою.
Я пишу вірші вночі на твоїх долонях.
А коли ти відіймаєш руку,
Рядочки стають зграями звуків
І відлітають до іншого ірію,
Де вони зможуть бути почутими кимось,
І цей хтось запише їх,
І вони стануть його особистими.
А мої зграї вже відлетіли,
І я не можу пригадати їх на світанку:
Тільки сплутане волосся, що не бере гребінь,
Та білий лист паперу.

* * *
Всі казали: мертва.
Але шафран проріс крізь тіло,
І бджолиний укус набух рожево
цвітом японської сливи.
Нічний світляк – сніг – увібрав чорноту,
І швидкі допомоги неслися по білому-білому
рушнику вулиці –
Ні хрестиків вишиванки, ні візерунків польових квітів,
ні химерних птахів – біло!
Молоко лилося з хмар, і я виходила
записати мій нічний вірш
на капоті чужого авто.
Незнайома птаха прокричала над головою.
- Хто ти?
- Ти... ти... ти...
Фари автомобілів хрестили стіні спальні,
засліпили вікна!
Я лежала з відритими очима,
а вірші роїлися згори:
- Мертва! Ми приходили...

«Кожного ранку я находжу журавлине пір’я у моїх вологих косах»

Чіпляючись вітрилами слів,
кораблі йдуть з гавані твого язика,
розмотуючи важкі змії кодоли,
у кругосвітню подорож навколо наших бажань,
вони швартуються до лабіринтів моїх вух,
пускають якір у бездонь,
їх мандрівники відчиняють двері мого серця
й пульсують кривавими трапами вен,
лишаючи на своєму шляху старі багажі,
запалюючи багаття –
мені млосно і тепло –
лавина набігає і падає хвилями
у мої груди, живіт... далі
слова втрачають свій сенс, свою першу невимовленість,
і тоді кораблі трансформуються у твої долоні,
які навмання несуться на вздиблені рифи.

* * *
Я читала монолог на підлозі неба,
смарагдова трава росла піді мною весняно,
дихаючи і рухаючись,
з’являлися мохнаті сосни
і розчинялися на кінчиках моїх вій,
кожна пташка заглядала в мої очі
зернятками смородин,
сапфірове повітря
з білими плямами неіснуючих тварин
неслося у бік моєї вітчизни,
я читала монолог на підлозі неба,
я не знала нічого,
крім свободи.

Озерце

Нахилились наді мною
вечорові шати неба,
І розхристані дерева
приховали млу.
Де я пісню заспіваю?
і яка у тім потреба
Безголосо марить світлом,
як помру?
У якім куточку серця
заховається мій спомин,
У якій криниці лісу
заблищать зірки?
І на що перетворюся: у вогонь
чи в гомін?
Чи дівчата з вечорниці
пустять в тінь мою вінки?
Чи розійдуться по колу
відображення людини,
чи тварини лісової
лик побачу на собі?..
я – озерце, я – озерце…
на окраїні країни.
Я – не я вже. Я – це відстань…
як ті кола по воді.

* * *
Місяця скибочка
в небі хитається –
кається,
кається...

* * *
Коли я Персефоною схилялася над рікою
і купала вербове волосся
у зеленій квітучій воді Південного Бога?
Коли я Флорою розсіювалася по пшеничному полю
і з’являлася маками та волошками
між порепаних грудок врожайного чорнозему?
Коли я грала у схованки з Паном та Бахусом,
п’яніла від тягучого вина?

Кожного ранку
я знаходжу журавлине пір’я
у моїх вологих косах.



1


Партнери