Електронна бібліотека/Проза
- "Рейвах" (уривок з роману)Фредерік Верно
- Стільки людей поховано у пустелі...Олег Короташ
- Можеш забрати в мене трохи страху?Сергій Жадан
- Далі стоятимеш там, де завжди і була...Катерина Калитко
- Після снігуОксана Куценко
- Спочатку поет жив в життєпросторі світла...Микола Істин
- Буде час, коли ти...Сергій Жадан
- Буде злива початку світу, і підніметься Рось...Катерина Калитко
- І не вистачить сонця, аби все освітитиСергій Жадан
- отак прокинутися від вибуху...Павло Коробчук
- посеред ночі під час важкого кашлю...Анатолій Дністровий
- з міста, якого немає, не доходять новини...Галина Крук
- Велика годинникова стрілкаСергій Жадан
- Вечірня школаДмитро Лазуткін
- Оповита сном (THE SLEEPER)Едгар По
- Нас не вчили жити в такому, і ми вчимося, як можемо...Катерина Калитко
- Чужими піснями отруєна даль не навіки...Ігор Павлюк
- Візерунки на склі. То від подиху нашого...Мар´яна Савка
- Святи Йордан водою не вогнем...Мар´яна Савка
- Така імла - поміж дощем і снігом...Мар´яна Савка
- Він переїхав в Бучу в середині березня 2021...Максим Кривцов
- Приймаю цю осінь внутрішньовенно...Сергій Кривцов
- Скільки б я не старався виїхав по-сірому...Максим Кривцов
- Падає ліс падає людина падає осінь...Сергій Кривцов
- Зайшов до друга додому...Сергій Кривцов
- Коли запропонують витягти соломинку памʼятіСергій Кривцов
- Змійка дороги вигинається...Сергій Кривцов
- Як же мріється нині про ваші нудні біографії...Максим Кривцов
- Втрати...Сергій Кривцов
- В прифронтовому місті...Сергій Кривцов
- Сідаєш в броню наче у човен...Максим Кривцов
- Під розбитим мостом протікає Оскіл...Максим Кривцов
- Хто б міг подумати...Максим Кривцов
Провал був абсолютно неминучим і навіть прогнозованим: публіка йшла на концерт, а ми не збирались тут нікого звеселяти. І кожен мав свої аргументи. Для публіки 9 Травня – таке ж свято, як і всі інші, -- а яке свято без гульні й розваг? А що стосується нас, акторів, то просто увесь наш військовий репертуар був закцентований на трагічних аспектах війни. І що нам залишалося? Актор – «птица подневольная»: чим його заряджають, тим він і стріляє.
І ось ми, столичний театр-студія, вийшли на сцену районного БК. В залі підпилий і рум’яний народ регоче, лузає насіння, блукає, балакає і шумить, і гуде, хтось кричить з одного кінця залу в другий «прівєт, чуваки» -- на розвагу прийшли люди.
А ми без усякого оголошення стали журавлиним клином, серйозні, зосереджені, і починаємо.
Ты помнишь, Алеша, дороги Смоленщины,
Как шли бесконечные, злые дожди,
Как кринки несли нам усталые женщины,
Прижав, как детей, от дождя их к груди.
Как слезы они вытирали украдкою,
Как вслед нам шептали: «Господь их спаси»…
Вистава відбувається вдень, в залі світло, глядачі бачать нас, ми – глядачів. У першому ряду за поперечним проходом сидить, вірніше, напівлежить якесь мурло, пикате, дебеле, нахабне – мабуть, місцевий «авторітєт». Розкидало набоки жирні ляжки, туфлі на товстій платформі дістають аж до середини проходу. І ось воно кричить:
-- Кінчай туфту гнати! Концерт давай!
-- «Побєду» давай! – підгавкує якийсь із його «шісток» збоку і навіть заспівує, диригуючи сам собі однією рукою:
« Этот день побе-е-еды…»
Показавши таким чином нам, акторам, що слід робити, «шістка» гигикає і догідливо зазирає в рот «авторітєту». «Авторітєт» навмисно голосно регоче на весь зал.
А ми стоїмо на сцені, четверо, як під обстрілом, затяті, злі і вергаєм у п’яний зал важкі слова про те, як гірко наші діди відступали в сорок першому. І в наших устах не тільки зміст тексту, а й наша злість і образа, наш відчай і відчуття власної правоти, і презирство до того, що робиться в залі.
Після вірша Сімонова у нас за сценарієм уривок з вистави про захисників Брестської фортеці, потім програмний вірш Гудзенка «Мое поколение»… -- все матер’ял серйозний, трагічний, важкий. Тільки залу все це абсолютно не потрібне. Розморені сонцем, стомлені мітингом і підпилі люди прагнуть розслаблення і розваги, у них вихідний день, і взагалі навіщо їм якісь там трагедії?
А ми нервуємося, ми кричимо на грані зриву, ми лютуємо на зал, на себе, що нема контакту, що нас не розуміють… -- і так до самого останнього номера, до самої останньої репліки, звуку.
Завіса!
Провал!
Спустошені й злі, уникаємо дивитись одне одному в очі, перевдягаємось, збираєм і пакуєм реквізит. Ну й публіка у цій провінції! Село! Скоріше звідси геть! До Києва, до Києва.
І тут ми дізнаємося, що нам накрито стіл. Ну, зрозуміло: місцевий чиновний князьок напружив організаторську жилку і силами якогось колгоспу заплатив безкоштовним артистам обідом.
Воно то ніби не зовсім і зручно, бо провал, але раз стіл уже накритий, то не викидати ж!..
У «банкетному» залі нас зустрічає середніх літ жінка. На ній по-народному біла хустина, вишита сорочка. Вишивка фабрична – дешева декорація національної привітності. І до чого вона тут? Ми ж не іноземці! Порепані руки поклала відпочити на живіт – ці руки знають важку працю. У невишуканих манерах жінки «традиційна українська гостинність» -- і так вона пахтить нам всім лубком і нафталіном!
Жінка нас припрошує, але в тому немає потреби: студент готовий поглинати їжу в будь-яку пору доби і в будь-якій кількості. Окрім закуски на столі раптом звідкись з’явилося пару пляшчин. Це життєствердний фактор. І ми п’ємо за нас, людей мистецтва, за НАШУ перемогу. Сьогоднішня невдача додає словам пафосу. У наших тостах і в наших репліках усвідомлення своєї вищості і кращості. А у підтексті – зневага до провінційного бидла, яке абсолютно темне у мистецтві, в духовності тим більш. Хтось із нас навіть вигукує ідіому всіх халтурників і невдах «публика – она дура!», але наша корпоративна солідарність сьогодні сягає такого рівня екзальтації, що це «захавується».
Ми їмо, ми п’ємо і зовсім не звертаємо уваги на жінку, яка нас обслуговує. А вона сумирно стоїть збоку, біля дверей, за усмішкою ховає втому і чекає, поки ми позапихаємо в себе працю рук таких, як вона, колгоспників, і заберемось звідси геть.
В якийсь момент, уже наприкінці застілля, вона на мить зникає і повертається із глечиком в руках. Там – молоко. Щоб не розхлюпати його, жінка несе глечик при самих грудях, але ніхто із нас в цю мить чомусь не згадує, «как кринки несли нам усталые женщины, прижав, как детей, от дождя их к груди».
Вона підходить, нахиляється над кожним із нас і наливає нам своїми засмаглими аж чорними руками біле-біле молоко і (диво дивне!) на нашу смішну богемність, на наш зелений снобізм відповідає тихим, м’яким утішанням:
-- Нічого, нічого, хлопчики. Наступного разу у вас вийде краще.
Тільки ж ми на своїй хвилі. З нас її ніхто не те, що не розуміє, але навіть не чує її слів. А, може, тут справа іще й в тому, що вона їх промовляє мовою, якою ми давно вже не спілкуємось і за якою, по правді кажучи, потихенько привчаємося визначати приналежність до стану жлобів?
І нікому з нас просто в голову не приходить, що насправді війна зовсім не закінчилася, що вона триває, а також те, що ми у цій війні давно вже відступаємо. Ось ми ні за цапову душу здали мову своїх батьків і матерів, але найгірше те, що ми мінімального уявлення не маємо, коли і хто, і по що прийде до нас наступного разу.
А якась натруджена і змучена нещастям жінка в дешевенькій вишиванці несе нам у глечику молоко – і ні слова докору чи зневаги у її устах, а тільки співчуття, саме лише співчуття.
-- Нічого, нічого, хлопчики. Наступного разу у вас вийде краще.
2009 р.
Останні події
- 24.04.2024|16:50У Києві стартує фестиваль "Книжкова країна"
- 24.04.2024|11:49Олена Чернінька презентує книжку "Лемберґ: мамцю, ну не плач" у Червонограді та Луцьку
- 24.04.2024|10:47"Лабораторія" влаштовує гаражний розпродаж!
- 24.04.2024|09:57Видавництво Анетти Антоненко перевидасть «Пасажира» Патріка Сенекаля
- 23.04.2024|19:34Лауреаткою премії Drahomán Prize-2023 стала Катажина Котинська
- 23.04.2024|14:56Open call на участь у благодійній виставці “1000 ШЕДЕВРІВ, ЗНЯТИХ НА СМАРТФОН”
- 23.04.2024|10:59У Києві презентують роман Галини Лицур-Щадей «Вдома чекає Марко»
- 23.04.2024|09:20Стартував передпродаж на роман Артема Чеха «Пісня відкритого шляху»
- 22.04.2024|15:36У столичному «Комфорт Тауні» відкривається нова «Книгарня Є»
- 22.04.2024|15:15110 тонн макулатури російських і радянських книжок обміняли на два пікапи для ЗСУ