Завантажити

Отець Віталій зайшов до сусіда у справі. Був другий день Пасхи, і він із сім’єю зібрався до батьків на Тернопільщину, то ж треба було когось попросити, щоб приглянув за песиком. Прийшов отець не сам, а з восьмилітнім сином, який ув’язався за батьком зі звичайної дитячої цікавості.

Сусід, забачивши на своєму порозі таку поважну персону та ще й у святковий день, аж схвилювався від радості.. З дорогою душею він запросив своїх гостей до світлиці, всадовив на дивані, підсунув до них журнального столика, поставив посередині на ньому паску і кинувся на кухню за іншими наїдками.

-- Я вас благаю! Борисе Івановичу! Ми зовсім не голодні. Ми тільки що з-за столу, -- просив у спину заклопотаного господаря отець Віталій.

Але той був категоричний.

-- Навіть не думайте відмовлятися! – відмахувався він находу. -- У такий день ви прийшли до мене в хату – і щоб я вас не пригостив, -- та де ви таке бачили?

Сусід знову забіг до світлиці й поклав перед гостями чистенькі закусочні тарілочки і виделки.

-- Зараз я поставлю на плиту – там у мене нагріються котлети з голубцями, а щоб ви тут не знудились, то я вам увімкну музику

І перед тим, як знову вийти, Борис Іванович увімкнув програвач.

Зазвучала пісня. Співала жінка. Мелодія була повільною, ліричною і, на перший погляд, цілком спокійною. Однак було у ній щось таке, що отця Віталія від самого початку муляло. Він не розумів слів, бо співалося по-англійськи, однак у голосі співачки було стільки пристрасті, стільки гарячого бажання, навіть муки, що вони йому видавалися якимись надмірними. Ну навіщо ця крайня ранимість, ця надмірна екзальтація, ця госрота переживання? У такий святковий день хотілося б чогось хоча б трішки погіднішого і лагіднішого, але тільки не цієї ріжучої пристрасті, що межувала вже, мабуть, із психічною аномалією. Ні, їй-богу, було б краще, якби Борис Іванович її не вмикав. Або щоб хоч трішечки зробив би її тихішою!

Як на те господар усе ще не з’являвся, і отець Віталій уже й сам би зменшив той звук. Однак у нього під боком сидів його синочок. Хлопчик уперше знаходився в цій хаті і, можливо, тому тісненько притулився до батькового боку, знайшовши собі коло нього надійний прихисток. Синок сидів тихо, не муляв батька своїми примхами, як то часто роблять діти в незнайомій обстановці, -- він уважно слухав пісню.

«Це ж треба? – навіть подивувався синові батько. – Таке мале, а вже таке чутливе!»

І тільки заради своєї дитини він не встав і не пішов розправлятися з музикою, яка його що далі, то все більше дратувала.

Кімната, у якій сиділи наші герої, була велика. У ній ще гостро пахло застояною вогкою прохолодою, отже було ясно, що взимку вона стояла порожня і оце лише тепер, навесні почала знову обживатися людьми. Ніби на підтвердження цього спостереження раптом через усю кімнату пролетіла якась комашина. Кузка була така велика, що відразу заволоділа увагою присутніх у кімнаті батька й сина. Вона перелетіла через усю кімнату аж до дверей, але чомусь не вилетіла в сіни, а зробила коло і почала петляти по кімнаті. Ось вона підлетіла до DVD-плейєра, від нього – до книжкової шафи, до буфета, потім до колонки, потім знизилася, зробила півколо за спинами наших героїв і, з’явившись знову в полі їхнього зору, здійснила цілком успішну посадку прямо перед ними на журнальному столику.

«Тільки не це! – подумав отець Віталій. – Тільки не ця зараза на столі поряд з їдлом!»

Однак комашина навряд чи володіла здатністю чути думки священників – вона мала у цій ситуації свої особисті плани. Сівши на поліровану поверхню столика, вона поволі, не поспішаючи, склала свої чорні довгасті крильця, повела вусиками і спокійно рушила в напрямку до паски.

Та ні, це вже не вписувалося в жодні правила гігієни. Хай там що, але отець Віталій не збирався тут ділити трапезу з якоюсь гидотою! Він обережно відхилив від себе синка, підняв руку і… Ось він зараз припечатає її, і бридка рідина залишиться і на столі, і на долоні. І в останній момент отець Віталій трішки притримує руку. В результаті удар виходить не надто сильний, і долоня, слава Богу, залишається сухою.

Але комашка!Що виробляла ця ідіотська комашка! Замість того, щоб здохнути, це кляте створіння раптом з якоюсь несамовитою енергією починає спинатися на лапки. Але як воно не старається, а його голова так і залишається прибитою до стола. У нього працюють лише самі задні лапки. І воно, паскуда, спинається на ті свої лапки, розпрямляє їх на всю їхнню довжину, і через те задок кузочки піднімається неприродньо високо. І цей щосили піднятий задок з неймовірною виразністю свідчить отцю, як тільки страшно ця дрібненька істота страждає, по суті корчиться від болю.

Отець Віталій краєм ока глянув на синка і аж зіщулився всередині самого себе: його синок дивився на нещасну кузочку з таким м’яким і чистим співчуттям!.. – він все, він все прекрасно розумів! Ще й ця співачка скиглила під руку, скиглило б її!.. І раптом сталось те, чого в цю мить, здавалося, отець Віталій боявся найбільше, але чого, по правді кажучи, чомусь уже й чекав. Його синок від нього відхилився і осудливо зазначив:

-- А ця тьотя, що співає, так би не зробила.

Батько простягнув руку знову обійняти свого синочка, але той викрутився з-під руки і не дався. Позбавлений прихильності й довіри своєї дитини, отець Віталій відчув себе якимось знагла осиротілим і безконечно самотнім. Його мучило переживання, що він через свою грубість був відлучений не тільки від свого сина, а й від самого Бога...

І аж тепер у кімнаті нарешті з’явився господар хати з повною наїдків тацею в руках.

-- От бачите, я ж вам казав, що я не довго! – радісно вигукнув він і поставив широку тацю просто на конаючу комашку. Потім наповнив шкалики собі й отцю Віталію і запитав його, припрошуючи випити:

-- То що, Христос воскрес?

2011

читати