Електронна бібліотека/Поезія

я очі розплющив у тихій темряві...Анатолій Дністровий
після того як стихла канонада...Анатолій Дністровий
Галява (новела)Віктор Палинський
Вілла під крокодиломВіктор Палинський
Перезавантаження життяМикола Істин
чоловік захотів стати рибою...Анатолій Дністровий
Вулиці тонуть у сонячній млості...Сергій Жадан
Прошиті жилами дротів...Василь Кузан
Протяги - ніби душі - носяться по кімнаті...Дмитро Лазуткін
під час повітряної тривоги...Анатолій Дністровий
ранковий трамвай у мене спитав...Анатолій Дністровий
ІлляВіктор Палинський
чи виберуся з цієї журби...Анатолій Дністровий
Осінь стану воєнногоМикола Істин
Тиха пора із домішком срібла...Сергій Жадан
Зала очікуванняГалина Крук
Якщо зможеш – поплач...Катерина Калитко
За вечерею з європейськими інтелектуалами...Катерина Калитко
Тук (новела)Віктор Палинський
Мисливці на снігуКостянтин Москалець
Остання осінь у житті...Віктор Дячок
де ти була мені сестра...Тарас Федюк
І ще таке, знаєш, пташине…Мар´яна Савка
Прийде пора золотаМикола Істин
Лик смерті (уривок із роману)Олександр Горбачевський
Німа (новела)Віктор Палинський
Повітряна тривога по всій країні...Вікторія Амеліна
У весняне синє поле...Вікторія Амеліна
жінка розгублена біля чужого моря...Вікторія Амеліна
Пам´ятаю, як я себе берегла малою...Вікторія Амеліна
зустрінемось в києві мила не дивлячись на...Тарас Федюк
Дитя нашого часуАнатолій Дністровий
Можна я ще скажу?..Сергій Жадан
Завантажити

+ + +

Зовсім розстроївся дорогою наш оркестр.
Не тішить нас ні базарний сміх, ні церковний хрест.
І зшиті у нас барабани, мов ранені піхотинці.
І музику нашу, наші дорожні псалми,
до яких ми звикли, мов полярники до зими,
ми тепер намагаємось слухати наодинці.

І країна, якою ми бредемо, сходить на пси.
Стільки в ній ніжної злості й гіркої краси.
Стільки наволочі на кожному перехресті.
Чорне над нею небо, повіки її золоті.
По церквах лежать замучені нею святі.
Й можна лише уявити, що вони скажуть
по другім пришесті.

І музика наша, яку ми тягнемо на плечах,
палає, ніби мерці в комунальних печах,
горить своїм глибоким сухотним горінням.
І розпадаються від цієї музики дитячі серця,
і розпадається господь на бога-сина й бога-отця,
і найкращих із нас забивають будівельним камінням.

А проте входимо до міста і починаємо спів.
Входимо, ніби на ринок зграя вуличних псів.
Входимо, наче в пекло, в гурт однодумців.
Входимо і випускаємо голоси, мов птахів.
І музика наша торкається божих верхів.
І натовп довкола нас складається
з праведників та безумців.

І співаємо про те, як добре нам велося раніш,
як наша країна повнилася любов’ю, ніби різдвяний вірш,
як наша віра зводилася на непокору.
Співаємо про те, що світ повернеться нам до рук,
що наша пам’ять, наче офсетний друк,
втисне тривожну любов у чорну фарбу набору.

І співають із нами згорьовані панотці,
і оживає сльоза в богородиці на щоці,
і роз’їдає сіллю своєю церковну дошку.
Музико наша, ми всі перед тобою прості,
це за нас моляться в своїх могилах святі,
це нам трапилось пережити цю темінь найдовшу.

Але доки триває наш спів, доки хтось не спить,
доти не так жахаєшся власних жахіть,
доти ми всі рівні перед шибеницею на площі.
І музика наша, і наші нотні листи,
і мальовані крейдою на сусідських домах хрести –
ніхто не вийде таким як був із цієї прощі.

Мелодії наші світили вам серед цієї імли.
Ми всі йшли цією дорогою, хоч і не всі дійшли.
Ми всі намагалися взяти цю божевільну ноту.
І наш оркестр виходить за місто, не уриваючи гри,
і дощ поливає країну, поливає згори
міських безпритульників,
підвальну дрібноту.



Партнери