Електронна бібліотека/Поезія

"Рейвах" (уривок з роману)Фредерік Верно
Стільки людей поховано у пустелі...Олег Короташ
Можеш забрати в мене трохи страху?Сергій Жадан
Далі стоятимеш там, де завжди і була...Катерина Калитко
Після снігуОксана Куценко
Спочатку поет жив в життєпросторі світла...Микола Істин
Буде час, коли ти...Сергій Жадан
Буде злива початку світу, і підніметься Рось...Катерина Калитко
І не вистачить сонця, аби все освітитиСергій Жадан
отак прокинутися від вибуху...Павло Коробчук
посеред ночі під час важкого кашлю...Анатолій Дністровий
з міста, якого немає, не доходять новини...Галина Крук
Велика годинникова стрілкаСергій Жадан
Вечірня школаДмитро Лазуткін
Оповита сном (THE SLEEPER)Едгар По
Нас не вчили жити в такому, і ми вчимося, як можемо...Катерина Калитко
Чужими піснями отруєна даль не навіки...Ігор Павлюк
Візерунки на склі. То від подиху нашого...Мар´яна Савка
Святи Йордан водою не вогнем...Мар´яна Савка
Така імла - поміж дощем і снігом...Мар´яна Савка
Він переїхав в Бучу в середині березня 2021...Максим Кривцов
Приймаю цю осінь внутрішньовенно...Сергій Кривцов
Скільки б я не старався виїхав по-сірому...Максим Кривцов
Падає ліс падає людина падає осінь...Сергій Кривцов
Зайшов до друга додому...Сергій Кривцов
Коли запропонують витягти соломинку памʼятіСергій Кривцов
Змійка дороги вигинається...Сергій Кривцов
Як же мріється нині про ваші нудні біографії...Максим Кривцов
Втрати...Сергій Кривцов
В прифронтовому місті...Сергій Кривцов
Сідаєш в броню наче у човен...Максим Кривцов
Під розбитим мостом протікає Оскіл...Максим Кривцов
Хто б міг подумати...Максим Кривцов
Завантажити

+ + +

Зовсім розстроївся дорогою наш оркестр.
Не тішить нас ні базарний сміх, ні церковний хрест.
І зшиті у нас барабани, мов ранені піхотинці.
І музику нашу, наші дорожні псалми,
до яких ми звикли, мов полярники до зими,
ми тепер намагаємось слухати наодинці.

І країна, якою ми бредемо, сходить на пси.
Стільки в ній ніжної злості й гіркої краси.
Стільки наволочі на кожному перехресті.
Чорне над нею небо, повіки її золоті.
По церквах лежать замучені нею святі.
Й можна лише уявити, що вони скажуть
по другім пришесті.

І музика наша, яку ми тягнемо на плечах,
палає, ніби мерці в комунальних печах,
горить своїм глибоким сухотним горінням.
І розпадаються від цієї музики дитячі серця,
і розпадається господь на бога-сина й бога-отця,
і найкращих із нас забивають будівельним камінням.

А проте входимо до міста і починаємо спів.
Входимо, ніби на ринок зграя вуличних псів.
Входимо, наче в пекло, в гурт однодумців.
Входимо і випускаємо голоси, мов птахів.
І музика наша торкається божих верхів.
І натовп довкола нас складається
з праведників та безумців.

І співаємо про те, як добре нам велося раніш,
як наша країна повнилася любов’ю, ніби різдвяний вірш,
як наша віра зводилася на непокору.
Співаємо про те, що світ повернеться нам до рук,
що наша пам’ять, наче офсетний друк,
втисне тривожну любов у чорну фарбу набору.

І співають із нами згорьовані панотці,
і оживає сльоза в богородиці на щоці,
і роз’їдає сіллю своєю церковну дошку.
Музико наша, ми всі перед тобою прості,
це за нас моляться в своїх могилах святі,
це нам трапилось пережити цю темінь найдовшу.

Але доки триває наш спів, доки хтось не спить,
доти не так жахаєшся власних жахіть,
доти ми всі рівні перед шибеницею на площі.
І музика наша, і наші нотні листи,
і мальовані крейдою на сусідських домах хрести –
ніхто не вийде таким як був із цієї прощі.

Мелодії наші світили вам серед цієї імли.
Ми всі йшли цією дорогою, хоч і не всі дійшли.
Ми всі намагалися взяти цю божевільну ноту.
І наш оркестр виходить за місто, не уриваючи гри,
і дощ поливає країну, поливає згори
міських безпритульників,
підвальну дрібноту.



Партнери