Завантажити

18.01.12.






ВІКНО


Я знаю, що сьогодні роблять мої жінки там , за вікном, на 4-у поверсі. Вони стоять біля вікна і дивляться на вулицю, вірніше на шкільний стадіон, на якому ми колись грали 1на 1
в баскетбол, бігали по колу, підтягувалися на перекладині, ходили по рукоходу…
А я стою за яблунькою, яка так цієї весни рясно цвіте, й дивлюся на них: одна—ледь уже зів»яла, друга, як зелений пагінець. Я питаю у них пошкпки: « А ви ще…любите мене?» І
Мені здається, що чую відповідь: « Ми завжди тебе любили.» «А чому так сумно говори-
те про це?»-- питаю. І сам собі відповідаю: « Звичайно,все вже позаду, Не будемо про це й
думати.»
Мені, 58-річному чоловікові, хочеться, хай навіть через шкло, доторкнутися до волосся
моїх рідних жінок.
Сутеніло. Була 8-а година вечора, і місяць—травень.




МАНДРІВКА
Дорога біло вимальовувалася на тлі темних хмар і темно-синьої, ніби закам»янілої
ріки. Вітер м»яко шелестів у тополях. Усе сприяло мандрівці. Він забув свій останній
сон, але він не забув думки, яка з самого ранку переслідує його : нехай все поставлено на карту, але треба жити, ніби нічого не трапилося. Треба жити. Хоча, якби ,хто-небудь у нього спитав, чи хоче він померти, то він відповів би , що так. Він 10 років воював із са-
мим собою. 10 років, стільки тривала Троянська війна. 10 років жив чеканням зустрічі зі
справжнім почуттям. Але така зустріч буває лише раз у житті. Один раз. Отже, все дарем-
но. І ця мандрівка, яка може скінчитися, не почавшись. Але ці 10 років, що це було? Що?
Над головою засвітився ліхтар, довкола стало темніше.Здалося, ніби пройшов повз нього
Якийсь чоловік з густою сивою заростю на щоках. Раптом під ним, мов палуба,
Захиталася земля: із кущів верболозу вийшла жінка, а за крок від неї –чоловік,
якого він бачив на одній із її фотографій. Краще б вона не показувала її: біля ополонки група щасливих розпашілих «моржів», вона і він поруч, дивляться в темно-синю воду. Во-
на не стала чекати. Вони пройшли, не помітивши чоловіка з майже сивою бородою, який
ще довго, як вкопаний , стояв на білій піщаній дорозі й пильно дивився на неї, ніби хотів запам»ятати її в цю мить на все своє життя і навіть на все, що буде після нього. Тополі ше-
лестіли.

24.01.12 р.


ІНШЕ ДЛЯ ІНШИХ


Як би так навчитися: одночасно оголятися й розчинятися в своїх текстах і зберегти при цьому свою особистість? Це важко, як опецькуватиму важко приховати свою опецькува-
тість. А от геніальність приховати легко, бо всі генії…Не буду уточнювати. Один з кра-
щих віршів у світовій поезії написав п»яниця: «Shell be lifted nevermore.» Але він був ін-
шим і розумів інше. Іншим був Ісус , коли був людиною. Іншим був мій тато, який умів розмовляти з деревами. Іншою є моя донька, яка осмислено заговорила в 9 місяців. І,взага-
лі, що таке література, якою я займаюся, як не розмова, розмова із самим собою, як з ін-
шим. Так, так, оце я і хотів сказати, що більшість людей—інші. Всі ми –інші, і всі ми—свої.
31.01.12 р.








3

читати