Електронна бібліотека/Документалістика

Приїхавши до чужого міста на початку літа...Сергій Жадан
Дядь Саша працював на Фрунзе в кабаку...Сергій Жадан
ВіршіНая Задніпрянська
Так раптово відцвіла любов…Василь Кузан
Чужі гріхи (уривок з роману)Таня П’янкова
"Тиха країна по Великодню..."Сергій Жадан
"Дан. Варвара і варвари" (уривок із роману)Олена Чернінька
"...Зовсім розстроївся дорогою наш оркестр"Сергій Жадан
Між Небом і ЗемлеюВалентина Семеняк
ВіршіХристо Черняев
Лопушане поле (УРИВОК)Катажина Ририх
ШЛЮБНА НІЧОлександр Астаф´єв
«Dolce Vita» (уривок)Марія Микицей
Гора вин (новела)Віктор Палинський
Нарцисизм і стражданняСтепан Процюк
Наодинці з порожнечеюСтепан Процюк
Terra incognitaСтепан Процюк
ПО НЕБУ ВНИЗ (уривок із роману)Наіль Ісмайлов
"Сни з колодязя" (уривок з роману)Алла Рогашко
Спорудження залізничної станції (1931) (дубль)Дебора Фогель
Спорудження залізничної станції (1931)Дебора Фогель
«Акація квітне» (1932)Дебора Фогель
Квіткові з азаліямиДебора Фогель
ПубліцистикаДебора Фогель
Мавка і БерсеркГанна Заворотна
Втеча до морокуІгор Скрипник
Із майбутньої книгиВасиль Кузан
Доторкнутися до кумираЄвген Баль
Азовські сомикиЄвген Баль
Меридіани штурмана БаркаЄвген Баль
З книжки «Глінтвейн дорогою на Говерлу»Василь Карп’юк
Нічні голосиОлег Янченко
Майже елегія. Зі збірки «Елегії острова Патмос»Олег Короташ
Завантажити

У серії «Знамениті українці» видавництво «Фоліо» видало розповідь про Степана Бандеру. «Буквоїд» пропонує уривок із цієї книжки.

Навколо імені лідера Організації українських націоналістів (ОУН) Степана Бандери запеклі суперечки не стихають і досі: одні вважають його поплічником гітлерівців і співучасником нацистських злочинів, інші— патріотом і борцем за незалежність України. Уже майже два десятки років від проголошення незалежності України продовжують називати жителів західної її частини «бандерівцями», вкладаючи в це поняття виразно негативний смисл. Удекого пошана до цієї людини сягає того, що вони називають Бандеру «героєм ХХстоліття» і найвидатнішою особистістю у всій історії України. «Адепти» Бандери готові навіть канонізувати його, оголошуючи вже тепер зарахованим до сонму святих Української греко-католицької церкви.

Слово «бандера» в перекладі з іспанської мови означає «прапор», «стяг». Ітак сталося, що до людини з таким прізвищем потягнулися сотні тисяч людей. Було щось привабливе для них у цьому «прапорі». Упантеоні національних героїв сучасної України Степан Бандера посідає почесне місце «найбільшого» борця проти радянської влади. Його ім’ям називають вулиці, про нього пишуть у шкільних підручниках. Останнім часом навіть стало модно зображати його як антифашиста. Але чи не прийшла пора поглянути на цю людину неупереджено і чесно? Чи не настав час розвінчати створені міфи?

В атмосфері українського патріотизму

Степан Бандера народився 1січня 1909року в селі Старий Угринів Калуського повіту Галичини (нині— Івано-Франківська область), яка разом з іншими західноукраїнськими землями— Буковиною й Закарпаттям— до кінця 1918року входила до складу Австро-Угорської імперії.

Його батько, Андрій Михайлович Бандера, 1882року наро­дження, був греко-католицьким священиком. Він походив із сім’ї міщан міста Стрия Михайла й Розалії (дівоче прізвище— Білецька) Бандер. Степанова мати, Мирослава Глодзинська, 1890року народження, була дочкою священика зі Старого Угринова Володимира і Катерини (до заміжжя— Кушлик) Глодзинських. Згодом на місці тестя продовжував свою церковну діяльність батько майбутнього лідера ОУН. Степан був другою дитиною в сім’ї після старшої сестри Марти-Марії (1907р. нар.). Потім у них з’явилися брати Олександр (1911), Василь (1915) і Богдан (1921) та сестри Володимира (1913), Оксана (1917) і Мирослава (померла в 1922році немовлям).

Перші роки свого життя Степан провів у великій і дружній сім’ї і, як він сам писав, «в атмосфері українського патріотизму іживих національно-культурних, політичних і суспільних інтересів», адже його батько був патріотично настроєним українцем і дітей своїх виховував у цьомуж дусі. Удома в Бандер була велика бібліотека, і до отця Андрія часто приїжджали активні учасники українського національного життя Галичини, родичі та їхні знайомі. Великий вплив на маленького Степана зробили його дядьки Павло Глодзинський— один із засновників українських економічних об’єднань «Маслоспілка» і «Сільський господар», Ярослав Веселовський— депутат у Віденському парламенті, відомий у той час скульптор Н.Гаврилко та інші.

Будучи з дитинства вихованим у вірі і в українстві, Степан, за словами його сучасників, рано почав готувати себе до боротьби за свободу України. Уранці і ввечері довго і багато молився. Таємно від дорослих катував себе ланцюгом і колов голками, готуючись таким чином до поліцейських тортур. Проте такі «вправи», а також обливання холодною водою і багатогодинне стояння на морозі призвели до ревматизму суглобів, хвороби, яка переслідувала Степана все його життя. До речі, багато в чому через неї він не зміг відвідувати початкову школу, на відміну, наприклад, від своїх братів і сестер, які поєднували домашню і шкільну початкову освіту.

У 1914році почалася Перша світова війна, в якій галичани взяли активну участь, звичайно, на боці австрійців. Маленький Степан став свідком запеклих бойових дій. Через їхнє село Старий Угринів кілька разів проходив фронт: у 1914—1915роках і двічі в 1917році. Востаннє важкі бої продовжувалися два тижні, і будинок Бандер був частково зруйнований. Але не тільки жахи війни особливо запам’яталися хлопчикові. Чи не сильніше на нього вплинули революційні настрої в армії царської Росії, які він і його близькі тоді завважили, а також прояви національно-революційних рухів і, як він згодом писав, «величезна різниця між українськими і московськими військовими частинами».

Сильно вплинула на Степана і щойно розпочата визвольна боротьба українців. Однією з головних подій, що залишили незабутнє враження, стало святкування возз’єднання Західноукраїнської Народної Республіки і Української Народної Республіки в єдину державу і те натхнення, що охопило у зв’язку з ним усі верстви населення.

У 1919році Степан Бандера вступив до однієї з небагатьох українських класичних гімназій, що була в м. Стриї. Мешкав він у будинку свого діда. Угімназії викладали грецьку і латинську мови, історію, літературу, психологію, логіку, філософію. У1925році польська влада поділила її на українські відділи при місцевій польській державній гімназії. Угімназії Степан навчався вісім років і успішно закінчив її в 1927році.

Атмосфера в гімназії була дуже непростою. У1923році Рада послів, яка вирішувала справи в післявоєнній Європі, визнала, що новоутворена польська держава має право на західноукраїнські землі за умови надання культурної автономії українському населенню. Але польський уряд повів політику активної полонізації цих земель. Ще в березні 1920року було офіційно заборонено вживати назву «Західна Україна», замість неї вводилася назва «Малопольська Всхудня». Масово закривалися українські школи, а ті, що залишалися, ставали «утраквістичними»: тобто половину предметів викладалося українською, а половину— польською мовами. За українськими викладачами пильно наглядали, щоб вони не відхилялися від затвердженої програми.

Теж саме відбувалося і в стрийській гімназії: виховання і навчання проходили за планом і під контролем польської влади, особливо це стало помітно після 1925року. Польські викладачі прагнули упровадити в гімназійне середовище «польський дух», і ці наміри викликали опір із боку гімназистів. Щоправда, деякі вчителі використовували всі можливості, щоб вкласти в обов’язкову систему український патріотичний смисл.

Відмітною особливістю стрийської гімназії було те, що вона розташовувалася в окремому будинку— в так званій «Руській бурсі» і була за своїм національним складом майже виключно українською. Не тільки поляки, але і ренегати-українці своїх дітей туди не посилали. Зате, хоч як дивно, тут навчалося декілька учнів із німецьких і єврейських родин, батьки яких таким чином хотіли виявити свою солідарність з українським народом.

Основне національно-патріотичне виховання молодь здобувала у шкільних організаціях. До легальних організацій (не тільки у Стриї, але і по всій Галичині) належали «Пласт» (скаутизм) і спортивне товариство «Сокіл». Крім того, існували таємні гурт­ки підпільної організації школярів, яка була ідейно пов’язана з Українською військовою організацією (УВО).

Ці організації покликані були виховувати молодих людей у національно-революційному дусі, впливати в цьому напрямі на всю молодь і привертати старшокласників до надання допомоги революційному підпіллю (наприклад, зборів на утримання українського таємного університету, розповсюдження підпільних і заборонених польським урядом українських закордонних видань тощо). Хоча зазвичай членами цих груп ставали учні сьомого і восьмого класів, Степан Бандера брав у них активну участь ще бувши у п’ятому класі. Цей маленький бадьорий підліток, який, здавалося, не дуже добре ладнав зі своїми однокласниками, насправді виявився незамінним у тих випадках, коли справа стосувалася практичних дій, наприклад, передання таємної ін­формації.

За деякими даними, у 1922році Степана вперше затримано під час нелегального переходу польсько-чеського кордону. Серед документів процесу у справі вбивства Перацького (про цю справу ми розповімо пізніше) є свідчення на суді агента поліції Кароля Сікори, який пред’явив протокол допиту Бандери. Усвоїх показаннях поліцейський сказав: «Я тоді затримав цього, перепрошую у високого суду, шмаркача за нелегальний перехід кордону. Бандера сказав мені, як тепер пам’ятаю, що він чех, живе в Цешине, а до нас приїхав подивитися Польщу і повертається назад. «Деж твій пропуск?— питаю.— Той, хто живе поблизу кордону, мусить мати постійний документ». Бандера відповів: «Я свій документ удома забув, коли треба, покажу іншим разом». Узяли його під варту і при обшуку знайшли посвідчення учня стрийської гімназії. Ось який він чех. Це, прошу високий суд, шпигун ізмалку».

За давністю років неможливо встановити: чи було це доручення дорослих— перебратися через кордон і передати якісь відомості, чи це була просто хлоп’яча затія. Хай там як, але достоту відомо, що в 1922році, тринадцяти років, Бандера гімназистом-третьокласником вступив до підпільної націоналістичної організації школярів і став членом «Пласту». УСтриї він входив до керівництва П’ятого куреня пласту імені князя Ярослава Осмомисла, а пізніше, вже після закінчення гімназії— Другого куреня старших пластунів, загону «Червона калина», аж до заборони «Пласту» польською владою в 1930році. До речі, саме через отриману в дитинстві хворобу всі його старання вступити до «Пласту» в першому і в другому класах були марні. У1922році через пухлину в коліні він провів навіть близько двох місяців у лікарні.

Окрім легальних молодіжних організацій, як уже мовилося вище, виникали і нелегальні, зокрема «Група української державної молоді», до якої належали Степан Охримович, Юліан Вассиян, Іван Габрусевич, Богдан Портних, «Організація вищих класів українських гімназій», з лав якої вийшли такі відомі діячі, як Роман Шухевич, Володимир Янів, Богдан Кордюк, Зенон Коссак, Степан Ленкавський. Після злиття деяких розрізнених організацій у 1926році виник «Союз української націоналістичної молоді» (СУНМ), що його очолив Осип Боднарович, а до керівництва (Проводу) цієї організації входили Степан Охримович, Богдан Портних, Степан Ленкавський, Іван Габрусевич.

Однією з видатних постатей молодіжного руху 1920-х років у Галичині був Степан Охримович, який, власне, і залучив до підпільної діяльності свого молодшого колегу по гімназії Степана Бандеру. Знайшовши в бібліотеці місцевої «Просвіти» праці Миколи Міхновського, зокрема його «Самостійну Україну», Охримович захопився і почав давати їх читати своїм друзям, зокрема й Степанові.

Практично впродовж усіх шкільних років і пізніше, живучи у Львові, Степан Бандера старанно займався спортом, проявляючи завидні успіхи завдяки своїй фізичній будові (середній на зріст кремез), завзятості і витривалості. Увільний час він співав у хорі, грав на гітарі, мандоліні, захоплювався надзвичайно популярними у той час шахами. При цьому ніколи не палив і не вживав спиртного.

Успішно склавши в середині 1927року випускні іспити, Степан Бандера збирався вступати до Української господарської академії, що розташовувалася в Подебрадах у Чехії. Проте польська влада відмовила видати йому закордонний паспорт. Тому хлопець був змушений залишитися на рік у батьків, господарюючи й виконуючи культурно-просвітницьку роботу в рідному селі. Він успішно працював у читальні «Просвіти», вів любительський театральний гурток і хор, організував спортивне товариство «Луг», а також вів роботу по лінії підпільної УВО в навколишніх селах.

У вересні 1928року Степан переїхав до Львова для навчання на агрономічному відділенні Вищої політехнічної школи (Політехніки). Тут він учився до 1934року. Два перші роки навчання проходили у Львові, а наступні два більшість предметів, семінарських і лабораторних занять проводилася в Дублянах, біля Львова, де знаходилася агрономічна філія Політехніки. Після закінчення повного курсу навчання слухачі отримували диплом інженера-агронома.

Усі шість років навчання в Політехніці життя Степана Бандери було повне подій, але документальних відомостей про них залишилося небагато. Тим більше що життя його в цей період ділилося на дві геть різні сфери: перша, офіційна,— навчання в Політехніці; друга, таємна,— підпільна робота в ОУН, яку він почав рядовим членом.

На перший погляд, викликає здивування вибір агрономічної професії людиною, яка вже вирішила для себе, що робити в житті— бути професійним революціонером. Ба більше, як згадував член ОУН, але не прихильник Бандери П.Балей, Степан «на порозі двадцятого року життя... уголос мріяв стати “гетьманом”». Хоча це бажання навряд чи можна йому закинути: адже, врешті-решт, поганий той солдат, який не мріє стати генералом.

Відповідь на питання «чому агрономія?» фактично лежить на поверхні. Робота на землі подобалася юнакові, він до неї звик ізмалечку, адже працював у господарстві і діда, і батька. Можливо, Степан хотів, як припускають деякі дослідники, після того як Україна стане незалежною державою, за прикладом одного з римських імператорів— Діоклетіана, жити в селі і вирощувати якщо і не капусту, то які-небудь інші овочі. Хоча, звичайно, ця версія здається фантастичною, бо така людина, як Бандера, з його прагненням до влади, навряд чи залишилаб політичну арену навіть у незалежній Україні. Тому найбільш вірогідним буде таке припущення: навчання на агрономічному факультеті давало Степану більше вільного часу для того, щоб працювати у тій, другій, нікому, окрім дуже вузького кола довірених людей, не відомій царині своєї діяльності— в підпіллі ОУН. Тим більше, що вчився Степан Бандера не дуже успішно, брав декілька академічних відпусток, і врешті так і не закінчив курс. Через свою активну політичну діяльність й арешт диплом Бандера отримати не зміг.

З осені 1928року до середини 1930-го Степан мешкав у Львові, потім два роки в Дублянах і знову у Львові в 1932—1934роках. Під час канікул він жив на селі у батька, де також виконував як легальну, так і нелегальну національно-політичну роботу.

Цим селом була Воля-Задеревацька, де священик Української греко-католицької церкви Андрій Бандера отримав парафію і правив служби Божі в місцевій церкві, що збереглася досі. Готуючись до приїзду багатодітного священика (на той час мати Степана Бандери у віці 33років померла від туберкульозу), міс­цева людність якнайскоріше побудувала йому будинок, що згодом на багато десятків років пережив своїх мешканців (у післявоєнні роки цей будинок уцілів лише тому, що в добротному «бандерівському гнізді» селили приїжджих учителів, що завжди мали житлові проблеми).

Цікаво, що школа у Волі-Задеревацькій виникла завдяки енергії та наполегливості Степана Бандери. Молодий Бандера, приїхавши додому на канікули, прямо запитав у селян: «Чому школу не будуєте?» Ті відповіли: «Будматеріалів немає, а панський ліс— під особливою охороною». «А ніч для чого?!»— кинув клич майбутній націоналіст №1, і незабаром народ зібрав у центрі села достатню кількість будматеріалів, з яких і звели першу за всю багатовікову історію Волі-Задеревацької школу.

У студентські роки Степан Бандера продовжив брати активну участь в організованому українському національному русі. Він був членом українського товариства студентів політехнічної школи «Основа» і членом гуртка студентів-селян. Якийсь час працював у бюро товариства «Сільський господар», яке розповсюджувало прогресивну агрокультуру на західноукраїнських землях. Від товариства «Просвіта» у вихідні дні та свята він їздив у навколишні села Львівщини з лекціями. Продовжував Степан і активно займатися спортом, спочатку в «Пласті», потім в Українському студентському спортивному клубі (УССК) і якийсь час у товариствах «Сокіл-батько» і «Луг» у Львові. Особливо помітними були його успіхи в легкій атлетиці, плаванні, в лижному спорті і баскетболі, що, до речі, вельми дивно при його невеликому зрості. Також Степан багато подорожував.

А ось достовірних відомостей про захоплення Степана слабкою статтю практично немає. Більше того, ніде в літературі не розповідається, як Степан познайомився зі своєю майбутньою дружиною Ярославою Опарівською. Тільки Роман Малащук у своїх мемуарах згадує, що Степан і Ярослава познайомилися в другій половині 30-х років, коли дівчина вчилася у львівській Політехніці. Проте в той час Бандера сидів у в’язниці. Відомо, що 20березня 1939року Ярослава Опарівська разом із великою групою студентів була арештована поляками. Після розпаду Польщі вона опинилася в Кракові, де, очевидно, і познайомилася з Бандерою. Незабаром вони одружилися.

Отже, можна сказати, що фактично нічого не відволікало Степана Бандеру від підпільної роботи. Більшу частину своєї енергії і часу Бандера в студентські роки віддавав революційній, національно-визвольній діяльності. Іноді, як уже наголошувалося, вона заважала навчанню.

Дорослішаючи в атмосфері українського патріотизму і боротьби за державну незалежність України, Степан Бандера вже в гімназичний період шукав і знаходив контакт з українським підпільним національно-визвольним рухом, який очолювала й організовувала на західноукраїнських землях УВО. Зідеями й діяльністю цієї організації він познайомився почасти через родичів, почасти під час роботи в підпільній організації школярів середніх класів. Ще навчаючись у вищих гімназичних класах, Степан виконував деякі завдання УВО— поширював підпільні видання, працював зв’язковим. Формально членом УВО Бандера став у 1928році, отримавши призначення в розвідувальний, а потім у пропагандистський відділ. Коли на початку 1929року була створена ОУН— Організація українських націоналістів, він був одним із перших західноукраїнців, що стали її членом. Проте для того щоб стати членом ОУН, Степану довелося приписати собі рік, тому що в організацію приймали тільки після досягнення двадцяти одного року. Але, попри свою молодість, Бандера дуже швидко посів становище лідера, ставши однією з впливових фігур серед працівників на місцях.

Останні події

13.08.2020|10:10
Orthodox Chic — погляд на українську сакральну архітектуру
13.08.2020|03:50
Громадські діячі вимагають справедливого суду у справі «Медведчук проти Кіпіані та видавництва Vivat»
12.08.2020|18:04
Лауреатка Нобелівської премії Світлана Алексієвич закликає Олександра Лукашенка піти з посади
12.08.2020|08:34
Ukrainian Young Book Design Awards 2020 оголосив шортлист із 20 найкращих молодих дизайнерів
11.08.2020|05:20
Софія Міколяш: "Бути цілісним-значить бути щасливим"
10.08.2020|16:16
Повний По і надія на Патріка – 5 нових перекладів, які ми чекали
10.08.2020|12:23
Ольга Тернова здобула перемогу у найбільшому в Україні конкурсі дитячої літератури «Корнійчуковська премія»
10.08.2020|05:28
Бестселер Саллі Руні «Нормальні люди» виходить українською
07.08.2020|08:57
Оголошено перекладачів-учасників онлайн-резиденції Українського ПЕН та translit e.V
06.08.2020|18:49
У видавництві «П’яний корабель» вийде книжка «Мансарда» сербського письменника Данила Кіша


Партнери