Електронна бібліотека/Поезія

Після снігуОксана Куценко
Спочатку поет жив в життєпросторі світла...Микола Істин
Буде час, коли ти...Сергій Жадан
Буде злива початку світу, і підніметься Рось...Катерина Калитко
І не вистачить сонця, аби все освітитиСергій Жадан
отак прокинутися від вибуху...Павло Коробчук
посеред ночі під час важкого кашлю...Анатолій Дністровий
з міста, якого немає, не доходять новини...Галина Крук
Велика годинникова стрілкаСергій Жадан
Вечірня школаДмитро Лазуткін
Оповита сном (THE SLEEPER)Едгар По
Нас не вчили жити в такому, і ми вчимося, як можемо...Катерина Калитко
Чужими піснями отруєна даль не навіки...Ігор Павлюк
Візерунки на склі. То від подиху нашого...Мар´яна Савка
Святи Йордан водою не вогнем...Мар´яна Савка
Така імла - поміж дощем і снігом...Мар´яна Савка
Він переїхав в Бучу в середині березня 2021...Максим Кривцов
Приймаю цю осінь внутрішньовенно...Сергій Кривцов
Скільки б я не старався виїхав по-сірому...Максим Кривцов
Падає ліс падає людина падає осінь...Сергій Кривцов
Зайшов до друга додому...Сергій Кривцов
Коли запропонують витягти соломинку памʼятіСергій Кривцов
Змійка дороги вигинається...Сергій Кривцов
Як же мріється нині про ваші нудні біографії...Максим Кривцов
Втрати...Сергій Кривцов
В прифронтовому місті...Сергій Кривцов
Сідаєш в броню наче у човен...Максим Кривцов
Під розбитим мостом протікає Оскіл...Максим Кривцов
Хто б міг подумати...Максим Кривцов
Я поверну собі своє життя обіцяю...Максим Кривцов
Моя голова котиться від посадки до посадки...Максим Кривцов
Хочу розповісти вам історію про велетенського кота...Максим Кривцов
Та, що зігріє тебе серед ночіСергій Жадан
Завантажити

ТИ ЗАЙДЕШ

Ти зайдеш, як незбитому мозку

заходить найперша трава,

як розслабленість - воску,

як волога - стіні парника

 

Тут самотність тебе розбовт́ає,

ти втрачатимеш концентрацію,

і набудеш прозорості й звички контролю

над відсутністю ситуації,

 

Рахуватимеш, може, ще довго його міста,

знизуючи устами,

що губитимуть стислість по перших приблизно півста

(всі прап́ори його - лиш коль́орів недобре поєднані гами),

 

І твоїх телефонів зниклу відпо-відальність

до диктату режиму "не в зоні" покірна замінить лояльність,

що не в силах шукати початку словам і кінця - вібраціям,

ніби сходить волога твоя з чужих рук, вдячна маніпуляціям:

 

так просто зв´язки телефонні

втрачають феромоно-фонність.

 

 

Iлюзiя вiд сутностi

Рано чи пізно якогось разу ти заснеш рано, 
нiби приймаючи ванну в загарячiй водi,
і після ночі, якій програв всьо шо міг, бо спав, 
відбувши вбиральню, як судномедекспертизу, 
одягнешся (тобто вiзьмеш частину тіла під кат) 
у все невчорашнє (щоб порвати з собою вчорашнім), 
і уникаючи гладких поверхонь і власних відображень, 
вийдеш з дому, ніби з чиєїсь голови, на пускорегулююче світло, 
накручуючи рекламний ролик "водка - профєссіональноє срєдство по уходу із сємьі" 
подумки,- головним своїм автопередавачем, 
тобто приймачем, який лапає тільки те, що сам транслює 
(чому радіостанції не передають мікрохвилі, подумаєш ти, щоб кожен міг розігрівати 
біля приймача вчорашню їжу і сьогоднішніх коханок, принаймні найбільш наболілі йому їхні частини, заповнені передчуттям найближчого кінця,  на чужерідному тлі мережевої радіомузики?) 


І скидатимешся разом з кимось думками і мірками, 
беручи їхні понятійні апарати у власну словесну облогу, 
як ворога, 
розмиватимеш погляди передплачених друзів, 
і, поки не "заб´єш казла", заздритимеш російській мові за слово "ложно-подчіньонний". 

А наступного ранку, 
 з уже зірваним тілесним стоп-краном у від того ще більш мужній руці, 
визначатимеш різновиди внутрішнього алкоголю за місцем дислокованості болю в голові,
зайнятій перекличкою всіх вчорашніх, з ким ти був на духовному контракті, 
розраховуючи їх на перших і останніх. 

А потім знімешся з якоря, щоб знову рятувати чиєсь життя, 
хоча б своє, 
і вийдеш такими кроками, якими не ходять, а хочуть бодай клозету, 
щоб на день стати чиїмсь однорічним вазоном, підкорившись закону обсідлості, 
і ліками, що діють у когось глибоко в горлі,
і буде тобі повний хелп 
і новий день з місячною затримкою необхідностей.

 

АЗС

В твоïй головi - в одну сторону рух,
й по посту пропускному - на кожному звивленні, 
й автономне information-живлення,
i смуги, нащадки прямих потуг -
як зхрещенi пальцi в кармiчний плуг,
i знаки з прицiлом на розділовість,
з очей випливає тепло, холод - з рук, 
з знаків оклику - тяглість, з питань - ніякóвість... 

Повiр, розумiти не те щоб нечесно 
твóï надто завершенi речення
зi складнопідрядністю на перехрестях,.. 
О, скільки історій тебе пронéсло?
і скiльки рідин через тебе пройшло?
Вóди ж просто несуть, тобто води - не суть,
 бо у суті немає води,
тiльки осi провислi  симетрiї...


Без Б

Все збито Балансом Білої: дні, стерті до половини, ночi на автофокусі, криво обрізані, з вигнаними снами,
ранки з заваленими горизонтами, різкість - на задньому плані,
манна кімната, смітник нагадує вбиту собаку, псевдоденність з самозаливною подієвістю,
кольори закорельовані, взаємозалежані під збитим Баластом Білої,

так, ніби біле - це відсутність кольору, а не поступливість іншим кольорам,

право здаватися: здається, порушено екс-позицію, 
вся любов пересохла у горлі, люди згущуються, як хмари,  
і лише закошені продавщиці "луївиттонченого" нео-потребу 
косяться на тебе (хоча i "втри-дорого") з надією,  що відбирає силу купити:
для продажного успіху дивитись на кожного слiд безнадійно, 
нiби на кожного слiд.

 
МАРКА

Ти не годен тримати марку: 
марка липне до дальніх конвертів, 
нализавшись й пославшись шо в сраку,
шо в настiнну сиру чорну шпарку,
від всіх інших марок віддершись. 

Потім, взувши чверть колеса штампу, 
(вiн оберне все в дати наïвнi),
зколесить чет-верть світу без мапи, 
шоб хоч комусь донести на спИні 
шар тонкий пересохлої слини.


 


Тобі навіть Галочка тепер просто галочка в твоїй біографії, 
що суть - лиш реєстр незворотніх звязків плюс карт-бланш епітафії. 

Ночами у парках паркуєш ти Галочку, припарку до власних принад,
І риска її після тебе - лиш галочка, поставлена на (за?) шпагат. 

По всіх закуточках ти б вивів по галочці, як мітки - неловлений пес,
Нім світять тобі ще, мов свічки, гГалочки, поставлені косо, навхрест...


=

І де, i з ким, i з чим, i чи
замiниш обрисами рамки,
та, знявши всi своï пости,
туман впаде туди, де ти,
наклавши мат на всi доданки; 

а рiвностi упертий знак 
упершись в рiвнicть, а не в значнiсть,
підозр твоїх мультизадачнiсть
пере-бере в липких руках


RE:СТО´РАН (натюрморт)
Парадно-мовнi колоті слова, 
кельнер - атлант "підносів",
бажання збігле молоко, затерпле "досить",
без-вiсних поглядiв розпушена трава 
просто-волосить, 
з пісень "о грусті" досвiд небуття
бере, шоб "бросiть"
в нашвидкоруч придумане життя

Кінцю року
Не-вільні дні бездаті
без-слідно втоптані у внутрішнім кал&дарі:
не-сучий колір - сірий,
нас-крізний рік, на Сонці - смогу плями,-
Царство не без не:
Першо(при)родна Радість-Демогріх-Промопиздець
-все як колись...

АНАТО-МАРНІСТЬ ПОБУДОВИ
Очні яблука, в яких немає нічого яблучного, 
окрім спітнілої спокуси задоволення перекошеної підозрілості
(бо формою вони - швидше сливи, а на смак - швидше айви), 
вбирають рвучкими обертами поки ще зовнішній світ, 
ніби валики касового автомату 
припухлими губами справляють чиюсь ранкову релігійну потребу,
затягуючи грошовий знак (комусь поданий знак) 
як в лапку, тобто щуроловку 
(пам´ятаєш, вся суб´єктивність - це об´єктивсть, піймана в лапки?).

В самому центрі тіла - першородний вузлик на пам´ять, 
шоб не надто пізно, прижиттєво, ти встиг зав´язати так само, 
не проїхавши віку, коли дозволено безплатні проїзди, 
попутньо вклинюючись в чужі родоводи (­­­попускаючи родо-води), 
набуваючи хронічних форм і залежностей в обхід гострих.

І, шоб не збитись з розкладу руху напівлетальних приходів 
(розклад руху - це коли рух з кожним рухом гірший),
ти гальмуєш серцем у стрімкому рухові вниз,
де жертвувати вже н́ічим, і ніколи, бо все, що було, не залишає тебе, 
а контрабандним паровозиком-пот́яжиком, несертифікованим недоторканим вантажем
тягнеться за тобою, прискорюючи швидкість твоїх свобод пересування, 
пере-ступання, пере-сипання і пере-бування 
заради збереження психологічної чистоти експерименту.


Подвійний upload
Він 
любить дивитись як шо-небудь плавно закінчується:
оберт стрілки, струмінь сечі, 
downloаd на моніторі, люди в черзі, пісок в кулаці 
(Він би міг бути пісочним годинником), 
зрештою, й власне, хоч може - привласнене, життя
(Він й сам міг би підвестись, як риска).

Вона, 
як тінь пересаджених у завезену землю дерев,
відкидалась під Його переношене тіло, 
тремтливо розхитане скупим насінняносінням, 
ніби приймала наскрізні уколи старості 
і підсуджені штрафні удари з самого центру, затиснутого півкулями, мозку. 

І вже лежачи, переходила на ти, як через багату на смуги дорогу 
після не перших, латентних, ста грамів, 
не чекаючи, коли зазеленіють світлофорні пости, наклавши на всі піктограми.

Для неї викривлялися дзеркала, і жовтіла вода в найблискучіших кранах,
і прокручувались серцевини глибоких замків, 
втрачаючи зчеплення з бігунками, 
і повільнішав струм, скидаючи частоту вслід за її устами.

А потім, збившись з Його молока, 
що накрило, як пізня повінь, 
Вона вс́е мала в сраці, що вмістити змогла 
по скороченні гонки роздвоєнь.


ГОЛО СИ
Твої слова розбиті на три непоєднувані частини (як життя):
бермудський трикутник змісту, що відкидає не свої судження і не свої тіні.
Все випробовуєш нелюбов´ю, навіть власне тіло, що обожнює тебе 
(любов - це одна зі стадій ненависті, казали тобі, і брались доводити), 
то ж у ж
одному із бажань більше не знаходиш почуття голоду,
а недоторканий статус можливостей робить тебе твоїм застиглим слідом, 
що грузне у приступах мудрості. 
Сліди, заглиблюючись, поїдають землю з останніх сил, 
бо люблять позувати для смерті.
Та смерть надто демонстративна, щоб запідозрити її в спасінні: 
Спаciння, як i вона, дано кожному, тільки не кожному - у відчуттях, 
тому не кожен потребує навіть співчуття, а лише - співрозпачу…


Коло-пс
Примхи - це дитячі капризи, шо з роками отримали новий ступінь розширення, 
коли нервові
звивини сплелись, заплутались, 
як немите волосся кочівного старого растамана в період тупого загострення його кочівництва, 
цієї подорожі "не звертаючи до самого кінця", 
щоб там залити своє відпрацьоване лице смердючим холодцем спокою
і єдиним доступним жалем: що не можна постригтись наголо,
бо, каже, примхи - дитячі капризи, 
                                          шо з роками змінили формат розширення, 
а кожен з нас - лише вада втілення... 



ЕМОТИВАЦІЯ

Життя ламалося, як дівка
перед святими образами,
й теж за бадяжену горілку
брало роками.

А по газонах, навпростець,
з тривожних снів прямої мови,
ішов навпомацки пиздець,
як кіт на лови...

 

ХРЕЩЕНДО

лягаючи на тебе, як на хрест,
твій стан увінчую, мов нотний стан - дієз:
решітка магнетичніше за лоно
припіднімає ноту на півтону

 

 

ЛИСТ

 

На три чверті (розмір руху,
що складається у танець)
п´ємо будь-яку мокруху,
ніби ржемо чорту в ранець.

Забиваємо непруху,
клеїм ніч з ковтків і ран,
і нудьгу, як здохлу суку,
поховали у "стакан".

Перший жовтий лист-терпило
впав, як образ зі стіни:
знову осінь поспішила
з оголошенням війни...

 

Осінь, листю уже шелестець...

Осінь - пивососінь, похмільносиндросінь
Перевтілить в жовте все, що не прийшлося,
Що не прижилося,- подарує вітру,
Розкидає жовто кольором по світу

Захандросить осінь жовтими дощами,
Туманунаносить жовтими словами,
Розпустоволосить сонячне проміння,
Охолодить сонце подихом похмілля…

 

RE: МОХу

 

Вчора зустрів БУДДУ

на 76 відсотків.

Розмови були довгі,

ковтки - прицільні, короткі.

 

Слухали з Буддою «ДУДУ»

(чи «РУРУ»? хто ж спомнить зрання?)

ой, де був мій поліс

цивільного страхування?

 

Слова пропадали без вісті,

булó їм затісно як в "Смарті",

ми їх, як биточки у тісті,

валяли в контемпорар-арті.

 

Зранку (як завжди, ранок

першим мене помітить,

сповненого забаганок

собою оволодіти)

 

знову впряжуся у тіло,

вкрапну шось в мозок насилу…

як же нас вчора скосили

небуддівські двадцять чотири!

 

Я ніби поріс мохом,

й пролився крізь пальці Будди

зіпсутого плоду соком,

витиснутим в Бернуди…

 

Відтерміную цей ранок,

зміню очей розріз,

цивільного не-страхування

спалю не-діючий поліс,

 

призупиню існування,

спогади струшу безсило,

і може, теж буддою стану

на вільні ще двадцять чотири…

 

 

ЄСЛІ БИ ТИ ЗНАЛ ЖЕНСКУЮ ТОСКУ ПО СІЛЬНОМУ ПЛЄВКУ...

 

Я зафрендив тебе проти ночі,

ти шось чуйно і хлипко писала,

твій ЖЖ був немов тамаґочі,

ти його у рожеве вбирала.

 

В золотих берегла його клітях,

тільки френдам читати давала,

моїх, мейлом надісланих, квітів

у бекґраунд йому запихала.

 

Кожен пост твій я в меморіз тиснув,

там про женску тоску ти втирала,

з вензельками закрученим шрифтом

в них як в сальто мортале кружляла.

 

Я валив тобі сотні комéнтів,

і тридужкових смайликів ставив,

але ти не вловила моменту,

то ж тебе без жалю́ я забанив...

 

P.S. Тепер ти снишся мені довго й невпопад,
а твоїх мейлів щільний листопад
(щілин твоїх еманаційний послід)
словами зашморги плете, як макраме...
Чого ж твоє тяжіння неземне
так легковажно вибрало мене,
вмертвивши мій, колись життєвий, досвід?

 

 

 

ТАТУ (Крейзіку)

 

Загнано дихає голка,

в пісках заховавши шкіри

 голову й

         сенс міри.

 

Кров, що спеклась на чорнилі,

розтікається фресками,

                      цвіллю

     забудови

              пустель на тілі.

 

Прапором з білого шовку,

з-під голки-стріли́ обстрілів,

випливе втоплений острів

цілей її вцілілих.

 

 

 

Гроза;
ніч без світла-
як наспіх прихований страх,
розелектризована
і дуже особиста,
єдина можливість зіницям
понарозширятись вдосталь, ввідкриту;
недаремно гроза, як і близькість,-
продукт намагнічення.

 

Під сумок.

Змащує горла хлоп´ят
заспаний голос мутації,
членує на клапті їх рай
потреба реалізації
.

А кожна наступна весна
все більше нагадує послугу
інтимну, й скеровує на
шляхи грошового обігу.

А далі - палкі почуття,
роздмухувані перегаром,
холонучи, сповнять життя
досмертних проїздів даром.

А там - відтренованим пострілом
остання любов їх - редут,
погашений ніби компостером,-
прискорить заключну путь.

 

 

САТОРІ

І строгий нашийник твого погляду, і в´язкий жований лукум твого голосу,
і застережний колір твоїх очей, і гастрономічна зваженість твоїх слів,
і наповненість між словами, і внутрішньом´язова твоя тіснота,
і звичка не звикати
перетворюють тіло твоє на мисливське угіддя
для полювання за блукаючим болем, в якому ти дозволяєш пострілювати
в перервах між посухами кожному іншому, в режимі хаотичного вибору треку.
Тоді розводиш їх по різних кутках своєї свідомості, щоб сказати подумки "брейк",
тоді в понятті "вислизати" вишукуєш сльози, тоді й пісні твої -
як хронічна втома,
тоді й веселки тобі - лиш кольори неповного розкладу,
тоді й перегризаєш шиї променям сонця,
щоб не випасали твої тіні,

і виглядаєш золоті дощі абстиненції

на шляху до блаженної ентропії свого пізнання...

 

 

 

АМОК

Ти стоїш, весь в напрузi, як у гирляндi,
згадуєш
       хоч якесь
                Iм´я,
та будь-який спогад твiй зайвий: так гланди
для ножа пухнуть
                 вперто,
                        мов вим´я. 

Ти повторюєш рiзко спотворенi рухи,
щоби скласти,
             як зброю,
                      сiм´я,
що ополчує  вже вислизаючi  руки,
твої коди
         зливає
               й терпiння.

 

 

ВНОСЯЧИ ЯСНІСТЬ

 

Падало свiтло, трималися голоси, все наче складалось без зайвих вагань
надвоє й на двох,
чорнильну слину з нічної роси на нечистий папір пускало перо
у вібрацій передчуттi й коливань (як писали б колись репортери зiтхань).
Повний цикл не пройшло ще повільне терпіння (ще охоче чекалось, любилось напотiм),
заблукавши у своїх хитросплетіннях; і не сходив на пси
кожен стриманий дотик,
припускаючись в обіг, як легкий наркотик,
і робилось просторо у "спальнях душі" (-в родовiй порожнинi ефiрного складу),
роздягалася Радість, тамуючи Злість, в кожну Мить заходила переконливо, ззаду,
пропускаючи серця удари. На хід,
кров втираючи в нього, як псуту помаду примiряє дитя й не дає собi раду.

А далі - світло, вбивши кiл у цноту власних кiл,
розсiяно пiдступить чи пластично,
наш захiд запобiжний деспотично
замiнить похапцем на свiй побіжний схід,

i знов знеличить...

 

 

Хрещендо-2

Ти ж знала, що війна ще не війна,
допоки кров не вийде на орбіти
очні,
     i поки є за чим божеволіти,
і ти наново вчилася радіти,
приймалась вiра
                і приймались ми,
як її діти, самозваноï вiйни,
невизнаноï нашими кiстьми,
що ïх кидали ми собі під ноги,
                             збігши,
-свою непереможність перемігши,-
у стан проблисковóї маячні,
щасливий випадок на всякий замінивши.


А страх стирав відмінності у лицях, 
хоча у них потреби й не було,
бо до очей вже підступало дно 
й неволі воля Божа - у зiницi:
захитано вертаючи тепло,
коловся лід,
             лід лона твойого

Останні події

20.03.2024|14:23
У київському просторі PEN Ukraine відбудеться публічна розмова Мирослава Мариновича з Мирославою Барчук
20.03.2024|14:02
В Україні видадуть продовження серії «Червоний Арлекін» італійського письменника Роберто Річчі
20.03.2024|14:00
У «Видавництві 21» готують до друку перше в Україні гумористичне фентезі про ІТ
15.03.2024|16:37
У Києві презентували епічне фентезі «Кий і морозна орда»
14.03.2024|11:27
Книга Сергія Руденка "Бій за Київ" у фінському перекладі увійшла до короткого списку премії Drahomán Prize 2023 року
09.03.2024|14:20
Оголошено імена лауреатів Шевченківської премії-2024
06.03.2024|18:34
Оголошено претендентів на здобуття Міжнародної премії імені Івана Франка у 2024 році
05.03.2024|11:11
У Львові презентують книжку Олени Чернінької, присвячену зниклому безвісти синові
05.03.2024|11:09
«Сапієнси»: потаємна історія наукової фантастики. Лекція Володимира Аренєва
01.03.2024|13:50
«Маріупольську драму» покажуть в Ужгороді та Києві


Партнери