Завантажити

жертва абата Бодо, жертва Матільдина, жертва папи Урбана. Ці люди не мають жалю, як той жорстокосердий Авраам, що не здригнувся серцем, приносячи в жертву богові свого рідного сина. А вона для них ще й чужа, отож, байдужо-ненависна. Нею жертвуватимуть легко й охоче, як вже зробили це руками абата Бодо. А той продав її. Довго ждав, щоб узяти якомога вищу ціну. Діждався.
— Ваша святість,— порушила нестерпну мовчанку Євпраксія,— соромно говорити, а ще більший сором подумати, що про мене рознесено по всьому світі... Чому чужі гріхи впали на мене?
Матільда посмикувала шиєю, видно, нетерпеливилося їй встряти в розмову, але стримувалася, бо ще ж нічого не сказав папа. А той мовчав, повільно й владно поводив очима. Думав чи просто вичікував, коли відчай імператриці дійде до краю? Але скільки ж можна вичікувати? Чи не досить з неї?
— Я прошу вашого заступництва, ваша святість,— намагаючись бути якомога покірливішою, поглянула на папу Євпраксія.— Вашою найсвятішою владою захистіть мою честь, благаю вас. Погасіть полум'я сорому, в якому згораю безневинно й несправедливо. Згляньтеся на мою молодість, моя душа чиста, вона вмирає від бруду, кинутого на неї злими силами. Визволіть мене від злих сил, ваша святість! Я не хочу повертатися навіть думкою до того страшного чоловіка, який зветься германським імператором. У вашій волі звільнити мене від шлюбу з ним. Я не можу далі переносити сорому, в який ввергнуто мене моїм сповідником перед цілим собором,— порятуйте мене, святий отче!
Урбан засовався на холодному, незручному своєму сідалі, лисина й шия йому побуряковіли, Матільда аж підскакувала від нетерплячки сипнути словами, полоснути ними, як градом посеред літнього дня, вона мало не смикала папу за його широкі ризи, вимагала мови, відповіді, дотримання високої папської гідності, яка була загрожена благаннями-домаганнями молодої імператриці. Папа вузькогубо всміхнувся чи то на нетерплячку, яка лихоманкою тіпала Матільду, чи то на смішну щирість імператриці.
— Дочко моя,— дивлячись поверх голови Євпраксії, сказав він,— ти повинна знати, що твій творець сказав:
моє ім'я Істина. Він не сказав: моє ім'я Звичай. Звичай сповнює твою душу сором'язливістю і стримує від покаяння. Але істина вимагає відвертості.
Відвертості? А хіба вона не була відвертою? Каятися? За що ж і перед ким і чому? Сам папа ось тут заявляє, що сором не потрібний ні людині, ні богові. Відібрати в людини сором, позбавити сорому жінку — що ж тоді залишиться? Гола істина для голих людей?
Євпраксія й не помітила, як останні слова проказала вголос, але тим не збентежила папу, він навіть мовби розвеселився, бо заговорив якось довірливо, сходячи з неприступних своїх висот, співчуваючи молодій жінці. Мовляв, ще папа Григорій Перший, визначаючи тяжкість гріхів, на перше місце поставив superbia — гордість, а слідом за нею — luxuria, себто хтивість, безпутство. Заколот духа проти бога і заколот плоті проти бога порівнюються в своїй тяжкості. Стосунки чоловіка з жінкою породжують небажаний стан душі, чоловік, у захватах жоною, відволікається думкою від бога, тому все це пронизано гріховністю й найбільшими небезпеками. У пучину плотського гріха втягує чоловіка жінка, бо вона — язичниця эа своею природою.
— Ми з найсвятішим папою не язичники, не язичники,— нарешті втрутилася Матільда і цим подала знак папі, що вже досить холодного відчуження, пора переходити до співчутливої довірливості, бо ж тут зібралися рівні. Урбан зліз із свого трону, виявився так само невисокий, як і Матільда, ґречно пустив жінок трохи попереду, сам зайняв місце між ними і так, повільно походжаючи по мозаїчній підлозі безмежного холодного залу, став говорити не про милість, не про готовність свою прийти па поміч змученій молодій жінці, не про бажання відстояти правду, захистити істину, а про каяття, про те, що протилежне зцілюється протилежним — contraria con-trariis sanatur — гординю слід ламати смиренням, жадібність виліковувати милостинею, безділля — старанністю в праці, балакучість карати обітницею мовчання, обжирання — постом, а перелюбство — воздержаністю. Всі єдині в гріхові, та не всіх слід міряти тою самою міркою. Вона імператриця, особистість у цьому світі з найвищих, отож і судити її мають теж найвищі. Він своею владою міг би звільнити її від гріхів свідомих і несвідомих, накласти на неї єпітимію чи й позбавити єпіти-мії, але він прислухався до її прохання і хотів би дати імператриці пораду.
— Ми з найсвятішим папою хочемо порадити вам, ваша величність,— миттю підхопила Матільда, так ніби не довіряла папі в його вирішеннях і будь-що прагнула позбавити його самостійності.
— Вдячна буду за пораду, жду її, ваша святість,— покірливо схилила голову Євпраксія.
Папа поважно заговорив про собор. Собор у Констанці? Ні, той уже був. Сталися там речі прикрі для честі її величності, але те вже сталося, нічого не вдієш. Звернутися з апостольським посланням на захист імператриці? Ніхто так не захистить своєї честі,

читати