Електронна бібліотека/Проза

Сорок дев’ять – не Прип’ять...Олег Короташ
Скрипіння сталевих чобіт десь серед вишень...Пауль Целан
З жерстяними дахами, з теплом невлаштованості...Сергій Жадан
Останній прапорПауль Целан
Сорочка мертвихПауль Целан
Міста при ріках...Сергій Жадан
Робочий чатСеліна Тамамуші
все що не зробив - тепер вже ні...Тарас Федюк
шабля сива світ іржавий...Тарас Федюк
зустрінемось в києві мила недивлячись на...Тарас Федюк
ВАШ ПЛЯЖ НАШ ПЛЯЖ ВАШОлег Коцарев
тато просив зайти...Олег Коцарев
біле світло тіла...Олег Коцарев
ПОЧИНАЄТЬСЯОлег Коцарев
добре аж дивно...Олег Коцарев
ОБ’ЄКТ ВОГНИКОлег Коцарев
КОЛІР?Олег Коцарев
ЖИТНІЙ КИТОлег Коцарев
БРАТИ СМІТТЯОлег Коцарев
ПОРТРЕТ КАФЕ ЗЗАДУОлег Коцарев
ЗАЙДІТЬ ЗАЇЗДІТЬОлег Коцарев
Хтось спробує продати це як перемогу...Сергій Жадан
Нерозбірливо і нечітко...Сергій Жадан
Тріумфальна аркаЮрій Гундарєв
ЧуттяЮрій Гундарєв
МузаЮрій Гундарєв
МовчанняЮрій Гундарєв
СтратаЮрій Гундарєв
Архіваріус (новела)Віктор Палинський
АРМІЙСЬКІ ВІРШІМикола Істин
чоловік захотів стати рибою...Анатолій Дністровий
напевно це найважче...Анатолій Дністровий
хто тебе призначив критиком часу...Анатолій Дністровий
Завантажити

битва між ними вирішить, кому зайняти трон, коли настане відповідний час.
Мабуть, все ж тяжіло над Баязидом прокляття імені, бо два султани, які перед ним носили це ім'я, воювали з рідними братами і обидва вмерли не своєю смертю. Баязид Блискавичний на Косовім полі вбив старшого брата Якуба, зайняв престол, царствував у славі, але загинув від жорстокого Тімура, Баязид, прозваний Справедливим, довгі роки вів неправедну війну з своїм братом Джемом, поки й добився його смерті, а сам загинув од власного сина Селіма. Чи ж і йому судилося зазнати прокляття цього імені? Був тут безпорадний і беззахисний, як тебрізький килим перед брудом.
Пішов до Коньї, перемірюючи пів-Анатолії зі своїм строкатим військом, яке могло налякати когось хіба що своєю численністю, та, здається, лякалося тієї численності й само.
Селім не побачив ні Баязида, ні війська. Був надто байдужий до метушняви світу, щоб устрявати в таку дурну справу. Послав до Стамбула свого великого візира Мехмеда Соколлу, той став перед самим султаном, був допущений до царственого вуха, ніхто не знав, що він сказав Сулейманові, ніхто не відав, куди вирушив Соколлу з столиці, одержавши від падишаха три тисячі яничарів і сорок гармат.
Три тисячі піших яничарів проти незліченної сили кінних юрюків, проти диких вершників, одчайдушних харцизяк,— що вони важили? Коли на полі під Коньєю Баязид побачив тісно збитий гурт виснажених тяжким переходом яничарів, він засміявся. Знав:
махне рукою, пустить своїх диких вершників — і зметуть вони все безслідно, чи й знайде він бодай слід якийсь од Селіма.
А Мехмед Соколлу, розглядаючи безладні натовпи Баязидово-го війська, став перед яничарами, вилаявся так, як умів лаятися тільки він, а тоді виголосив коротку промову, бо вмів промовляти до загрубілих сердець.
— Діти мої! — сказав Соколлу.— Те, що ви бачите, недовго затулятиме вам сонце. Ніхто там не знає про наші гармати, які ми зараз викотимо наперед і влупимо їм у самі кишки, в тельбухи, в печінку і в серце. А вже тоді підете туди ви, і ніхто не сміє повертатися до мене без голови ворога, коли хоче зносити свою власну. Не стачить вам, чоловічих голів, стинайте жіночі або й дитячі, та тільки приносьте їх мені поголеними, діти мої!
Вірменський хроніст Вардан Багішеці записав: “1559 року сини хондкара Сулеймана Селім та Баязид почали війну між собою біля Коньї. Селім примусив брата до втечі аж до Ерзерума, звідки той пішов до шаха з трьома синами...”
Баязид утікав з-під Коньї, хоч за ним ніхто й не гнався. Не гналися, але поженуться, знав це напевне. Селім примчить до Коньї, розіпне намет з атласу й шовку, роздаватиме дарунки на золотих блюдах, блаженствуватиме, пожинаючи плоди перемоги, вихвалятиме свого Соколлу, називаючи його Іскандером. Бо хіба ж не погромив він незліченні брудні орди Баязидових юрюків, як колись великий Іскандер з тридцятьма тисячами розвіяв порохом триста тисяч воїнів Дарія.
А тоді з Стамбула прийде суворий султанський фірман про погоню за зрадливим шах-заде.
Тому Баязид хоч і вагаючись, все ж їхав далі й далі.
Кінь під ним у золотій вуздечці, сідло золоте, чепрак і нагрудник у бірюзі, бо бірюза захищав вершника: його не скидає кінь і не стягне на землю ворог. Окрім того, бірюза приносить щастя, здоров'я, береже від пошесті. Володіє чарівною здатністю вбирати в себе нещастя й хворощі, тоді блідне, міняв колір, і її викидають, беручи свіжу. Баязид пильно придивлявся до своєї бірюзи: чи не блідне?
Слідом за ним сунули цілі хмари нужденного, зрозпаченого люду. Позаду не мали нічого, крім голоду і блукань, попереду ждала їх невідомість, але, раз повіривши цьому здобичливому шах-заде, вони вже не відставали від нього. Готові супроводжувати хоч і на край землі, мандрувати й до самої смерті, бо що таке все їхнє життя, як не мандри, туляння і поневіряння? Родини з усім скарбом. З вівцями, віслюками, верблюдами. Безладна, безмежна валка, яка ні зупинитися, ні просуватися вперед як слід не може. Ні відігнати назад, ні попровадити вперед. Сунуться, сунуться, не військо, не помічники, не спільники — зайвий тягар і нещастя.
Вночі розводили вогнища, доїли овець і кіз, жінки годували дітей і мостили їх спати, чоловіки знаходили розвагу в биятиках півнів.
Яким чудом зуміли зберегти півнів, везти їх з собою, готувати для цих чудернацьких бойовиськ? Півнів було багато. Мало не кожен приносив свого, мало не всім кортіло дістатися в коло, тому обмежувався час для сутичок, стояли в черзі, мов до стамбульських повій, нетерпляче дихали один одному в потилиці, відпихали й відтручували передніх, проштовхуючись туди самі. Хто дочі-кувався своєї черги, готував перед тим півня. Лизали півням дзьоби, плювали їм під крила, смикали за ноги, струшували одурілих птиць, обкручували довкола себе, а тоді пускали в коло і мовчки, не дихаючи, стежили, як ошалілі бійці залізно дзьобають один одного, як тече з гребенів кров, вискубується пір'я на шиї й на грудях, викльовуються очі.

Останні події

13.07.2025|09:20
У Лип´янці вшанували пам’ять поета-шістдесятника Миколи Томенка та вручили його іменну премію
11.07.2025|10:28
Оголошено конкурс на літературну премію імені Богдана-Ігоря Антонича “Привітання життя”
10.07.2025|23:18
«Не народжені для війни»: у Києві презентують нову книжку Артема Чапая
08.07.2025|18:17
Нова Facebook-група "Люблю читати українське" запрошує поціновувачів вітчизняної літератури
01.07.2025|21:38
Артур Дронь анонсував вихід нової книги "Гемінґвей нічого не знає": збірка свідчень про війну та життя
01.07.2025|18:02
Сергію Жадану присуджено австрійську державну премію з європейської літератури
01.07.2025|08:53
"Дикий Захід" Павла Казаріна тепер польською: Автор дякує за "довге життя" книги, що виявилась пророчою
01.07.2025|08:37
«Родовід» перевидає «З країни рижу та опію» Софії Яблонської
01.07.2025|08:14
Мартин Якуб презентував у Житомирі психологічний детектив "Гріх на душу"
01.07.2025|06:34
ТОП-10 книг ВСЛ за червень 2025 року


Партнери