Завантажити

Але в цих межах належить йому неподільно.
При народженні час не сприяв Сулейманові. Народився у цілковитій безнадії. Його батько Селім був наймолодшим серед синій султана Баязида, а через свій забіяцький норов — ще й нелюбимий. По смерті Баязида влада мала перейти коли не до старшого сина Коркуда, то до його брата Ахмеда, наймилішого серцю султана... А при переході влади в руки спадкоємця усе чоловіче покоління Османів, окрім родини нового султана, безжально знищувалося. Так заповідав завойовник Царгорода Мехмед Фатіх, Сулейманів прадід: “Для загального добра кожний із моїх славних сииів або онуків може винищити всіх своїх братів”. Першим мав виконати цей нелюдський заповіт Мехмедів син Баязид. Але його брат Джем, якого він хотів задушити, виступив проти нього війною, домагаючись султанського трону для себе, коли ж йому не вдалося, попросив притулку в рицарів на Родосі, які переправили Джема до Франції, звідки він потрапив до римського папи і вже лиш там помер таємничою смертю, може, й отруєний за домаганнями Баязида, який багато років виплачував усім, хто тримав у себе в почесному полоні Джема, неймовірні гроші.
Отож приречений був наймолодший Баязидів син Селім, приреченим так само мав почуватися уже від народження і Сулейман. Може, це наклало на нього відбиток на все життя: був похмурий, задумливий, дивився на людей недовірливо, не любив базік, задавак, схилявся тільки перед мудрістю і вже змалку поринув у вивчення законів, так ніби хотів цим порятуватися від видимої несправедливості й жорстокості життя, бо ж у людства немає іншої справедливості, окрім тієї, що записана в законах.
Його батько Селім, навпаки, покладав сподівання не на безлику справедливість, а на силу. Він усвідомлював, яка загроза нависає над ним, але не впадав у відчай, бо переконаний був, що справжнім спадкоємцем султанського трону має бути саме він, а не його брати. Найстарший Коркуд не міг розлучитися з їхнім .родинним гніздом, далекою Амасією, оточив там себе поетами, мудрецями, марними книгоїдами, сам складав вірші, його рука вміла тримати тільки перо, а не меч — чоловік для влади пропащий навіки. Середній брат Ахмед, хоч і сидів під боком у старого султана і вважався надією Туреччини, теж більше дбав про книги, мудрість і справедливість, аніж про меч, його любив простий люд, але що таке простий люд там, де йдеться про владу! Зате Селім зумів стати улюбленцем яничарських орт, і, коли яничарські аги, занепокоєні тим, що султан Баязид, виснаживши здоров'я різними нездоровими надужиттями, вирішив шукати заспокоєння в одурманюванні опієм, стали домагатися, аби Селіма було повернуто до Стамбула, Ахмед підказав султанові, щоб той відіслав брата в далекий Трабзон. Але згодом виявилося, що через недогляд поряд з батьком намісником у санджаку24 Болі, сусідньому з Трабзоном був Селімів син Сулейман. Щоб не допустити їхнього об'єднання проти Стамбула, султан послав онука намісником у Крим до Кафи. Там, сидячи за холодними хвилями моря, шістнадцятилітній Сулейман мав би сповнитися ще більшої безнадії за свою будучину. Але з ним була його мати Хафса, донька кримського хана Менглі-Гірея. Вона випросила у свого батька підмогу для Селіма. Татарські вершники, переправлені через море, вдарили з Селімом на Стамбул, підтримані там яничарами, змусили до втечі Ахмеда, а султан Баязид, старий, зруйнований і нікчемний, мав поступитися владою своєму наймолодшому синові. За місяць він помер, отруєний за наказом сина на шляху із Стамбула до Едірне, у містечку Чорлу (через вісім років на тому самому місці помре Селім). Селім звелів привести п'ятьох синів своїх раніше померлих братів і задушити в сераї перед своїми очима. Так само задушений був брат Коркуд, який пробував утікати, але був упійманий і відданий до рук катів. Брат Ахмед зібрав війська і виступив проти Селіма, але в битві коло Єнішехер був розбитий, захоплений у полон, приведений разом із своїми синами в намет до султана і там, перед очима в Селіма, задушений.
Астролог, покликаний сказати про султанове майбуття, передрік, що, коли Селім умре, на його тілі буде стільки кривавих знаків, скільки вбив він своїх братів і племінників. “Зате найприємніше володарювати, не лякаючись зазіхань своїх близьких”,— відповів Селім і звелів задушити астролога. За перші три роки свого володарювання Селім подвоїв імперію. Жив у походах, у битвах, серед жорстокостей, крові й страждань, їв і спав разом із своїми вояками. Тішили його погляд криваві пожежі, насолоджувався слух зойками вмираючих, мав високу втіху від споглядання того, як його яничари розграбовують перські й вірменські міста, Дамаск, Апександрію і Каїр, хоч сам був байдужий до багатства й розкошів, їв простою дерев'яною ложкою, не терпів вишуканих страв, ніжного м'яса, був байдужий і до жінок. Єдине, що любив, окрім війни та кровопролиття,— це хіба що грубі вояцькі пісні та темні ісламські мудрування. Хоч як дивно, любив поетів, сам складав вірші, написав під псевдонімом Бахші, себто Милосердний, цілий диван25 — коли і як? Його звали

читати