Завантажити

візир кланяється вам цими коштовностями і ще просить прийняти від нього п'ятсот рабинь-служебок, яких він привіз для вас з Єгипту.
— Для мене? З Єгипту? Де вони?
— Великий візир жде вашого веління, щоб передати їх вам.
— П'ятсот служебок?
— П'ятсот.
— А скільки в мене нині?
— Сто двадцять.
— Сто двадцять від його величності султана, а тепер п'ятсот від великого візира? Віддай коштовності Гасан-азі, скажи, хай поверне їх великому візирові і хай скаже йому, що я не прийму ніяких служебок. Ніяких і ні від кого. Так скажи.
Кизляр-ага вклонився кілька разів і позадкував з покою, де кричало нове дитя султаншине і сама султанша теж готова була зірватися на крик із причин, не знаних похмурому стражеві гарему.
Гасан-ага мав неминуче зіткнутися з Ібрагімом. Так дві ворожі галери, повні воїнів, виходять у море лиш для того, щоб знайти одна одну й зчепитися бортами для смертельного поєдинку, бо ж обидві призначені тільки для цього, а воїни на них — для убивств і вмирання. Поставлені були занадто високо, щоб не помічати один одного. Ібрагім у безмежній своїй зарозумілості і знахабнінні вважав себе неподільним володарем султанового серця, Гасан виступав від імені сили, може, й меншої, непомітнішої, але загадкової своєю невідомістю, та й як знати, хто здобуде більшу владу над душею Сулеймановою: його улюбленець грек Ібрагім чи султанша Хасекі? Від своїх людей Ібрагім уже в Єгипті знав про появу дивних яничарів при дворі, Гасан мимоволі стежив за великим візиром, ще коли той був далеко від Стамбула. Один користувався для цього послугами платних донощиків-улаків, другому вісті приходили самі, без ніяких зусиль. Великий візир, власне, й не знав нічого про загадкових Гасановнх людей, окрім того, що вони нічого не роблять, тиняються по Топкапи та хіба що всіх дражнять: звірів у клітках, білих євнухів коло гаремних брам, палацових писців-язиджі, наглядачів зброярень і султанських комор.
Гасан знав, що Ібрагім, щойно прибувши до Стамбула, покликав до столиці боснійського санджакбега Хусрева, щоб провести слідство про зникнення французького посла з рубіном Луїзи Савойської. Султанові про це ще не доповів, і Сулейман не знав ні про посла, ні про самоцвіт. Переселившись у відбудований Коджа Сінаном палац па Ат-Мейдані, великий візир поробив своїх голодраних. братів управителями двора, матір перевів у іслам, батькові дав санджак із річним прибутком па кілька тисяч дукатів, але старий рибалка з острова Парги не поїхав урядувати в своєму санджаку, лишився в Стамбулі, тинявся по брудних таємних корчмах, п'яний спав на вулицях, ганьблячи свого високопосадного сина. Про це султанові теж ніхто не доповідав, та й навіщо? Валіде щотижня відвідувала свого зятя й доньку Хатіджу в Їхньому розкішному палаці, мабуть, охоче перебралася б до них назовсім, але не дозволяла гідність, та й не хотіла втрачати свого законного становища повелительки гарему. Знав Гасан-ага й про те, що перші три ночі після прибуття з Єгипту Ібрагім провів не з жоною, а з султаном, якому привіз дорогі кандійські вина і приготував безліч нових мелодій, які сам грав на віолі. Мелодії збирав з усього світу, для цього тримав коло себе високоплатного вчителя-перса, щодня удосконалювався у мистецтві грати, знаючи, яку втіху матиме від тої гри Сулейман. Єдине, чого ніхто ніколи не міг знати,— це про нічні розмови султана з своїм улюбленцем. Дільсізи мовчали. А хто ще міг проникнути у святая святих? Були здогади, що султан здебільшого мовчить, слухаючи, як вертлявий грек награє на віолі та читав йому старовинні книги. Коли мовчиш, гарно думається, а султан любив подумати, це всім було відомо. Про що говорить Сулейман у своїй ложниці з Роксоланою, так само ніхто не міг ні знати, ні догадуватися, але тут уже всі були впевнені, що султан не мовчить, а говорить, бо яка ж жінка дасть помовчати чоловікові, та ще в постелі?
Не були таємницею й зустрічі Ібрагіма з Луїджі Гріті і Скендер-челебією. Ця трійця вершила всі фінансові справи імперії, вишукувала для султана кошти на утримання армії і стамбульського двору, для яких уже мало було навіть державних прибутків. “Вишукувати кошти” викликало недовірливі посмішки навіть у людей невтаємничених. Як можна щось знайти там, де його немає і не може бути? Жити ставало гірше й гірше. Піднімалися ціни на золото й срібло. Росли ціни на одяг і продовольство. Коли згідно з древніми османськими законами із ста дірхемів срібла карбували чотириста акча грошей, то тепер карбували вже шістсот акча. Надзвичайні державні податки виникали один за одним. Готуючись до нової війни, султан дозволив Ібрагіму здерти з усіх жителів імперії подвійний податок з голови. У кого не було грошей, продавали сестер, жон, матерів. А державі все було мало. Марнотратство на розваги й прикраси перевершило всі межі. Сукно, атлас, шовкові та бавовняні тканини, тюрбани й покривала продавалися неповним аршином. При дворі й повсюди в імперії спалахнула пошесть хабарництва, без хабара під виглядом бакшишу, тобто звичайного дарунка, не

читати